«Вечірка» Саллі Поттер, «Фантастична жінка» Себастіана Лейло, «Дика миша» Йозефа Гадера і реставрація іранського класика.

Вечірка

Чорна комедія режисерки, знаної за дещо потойбічною драмою «Орландо», продовжує лінію політичної сатири в основному конкурсі Берлінале. Цього разу обійшлося без Трампа і, як ми вже писали раніше, це таки хороший знак. Вражена «відсутністю політичної сміливості» лейбористів на парламентських виборах 2015 року, Поттер зважилася написати оду хронічному лицемірству, якою й стала «Вечірка».

У новій роботі англійка зіштовхує лобами героїв у реальному часі та не дає їм вийти з чотирьох стін, викликаючи у глядача напад клаустрофобії. Чорно-біле рішення стрічки вигідно підкреслює крупні плани і не дозволяє відволіктися на навколишній світ… та будьмо відверті, у вас не вийде, навіть якщо ви захочете!

Впродовж години герої Кілліана Мерфі, Емілі Мортімер, Тімоті Сполла, Патриції Кларксон, Крістін Скотт Томас, Черрі Джонс і Бруно Ганца (напруга виникає вже від одного касту!) ніби змагаються за звання винуватця торжества. Невиліковна хвороба, просування кар’єрною драбиною, зради, майбутнє материнство і кокаїнова залежність – з кожним новим діалогом вечірка губить усі шанси стати млосною.

Поттер вдалося те, на що не спромігся Орен Моверман у своїй «Вечері»: зробити добротне театральне кіно з іронічними діалогами, до якого не втрачаєш цікавості аж до завершення, а потім вимагаєш ще. І, як-то кажуть, якщо в кадрі з’являється рушниця (а вона там з’являється, будьте певні), то вона обов’язково вистрелить – як і нова картина Саллі Поттер.

Play Video
The Party
режисер: Саллі Поттер
жанр: чорна комедія

Крупний план

Будній день, шоста вечора, а на показі іранського докуфікшну 90-х повна зала. Здається, є щось спільне між німецьким та  іранським глядачем – хоча б неймовірна любов і сакральне ставлення до кіно. «Крупний план» якраз і є маніфестом цих почуттів та одержимості кінематографом, на яку страждає головний герой Сабзіан. Бідний працівник друкарні прикидається своїм кінокумиром, відомим режисером Махмальбафом, і перед ним відчиняються двері будинку заможної сім’ї – він-бо пообіцяв довірливим ролі чи не у всіх майбутніх фільмах. За кілька тижнів обман викривається, і Сабзіан опиняється за ґратами, звинувачений у шахрайстві, скоєному, як припускає суд і постраждала сторона, зовсім не в ім’я мистецтва.

Дізнавшись про цей реальний інцидент, Кіаростамі, на той момент ще не широко знаний на Заході режисер іранської нової хвилі (визнання Канн він отримає в 97-му), кинув свій поточної проект і помчав в Тегеран знімати фільм, у якому всі актори грають самих себе. Але крупним планом Кіаростамі зображує все ж Сабзіана, даючи йому можливість висловитися, приховано досліджуючи як його ідентичність, так й іранське суспільство в цілому.

Знята у стилі «cinema verite», стрічка густо перемішує реальність із постановочними сценами. Розібратися, де документалістика реального часу, а де реконструкція, і справді майже неможливо. Кіаростамі особливо не намагається нам допомогти в цьому, виокремлюючи лише кадри із зали суду чорно-білою зйомкою. Витончений естетичний і формальний експеримент, реставрація якого стала останньою роботою Кіаростамі, стає ніби прощанням Берлінале з іранським класиком, що торік пішов з життя. Але, на щастя, не з великих екранів.

Play Video
Nema-ye Nazdik
режисер: Аббас Кіаростамі
жанр: докуфікшн

Фантастична жінка

Молодий чилійський режисер Себастіан Лейло не боїться цитувати класиків. В притаманних Альмодовару фарбах («Все про мою матір», «Джульєтта») розповідає історію жінки-трансгендера Марини, яка після смерті свого літнього коханця від аневризми ніби потрапляє на сторінки роману Кафки. Після низки безглуздих подій поліція починає підозрювати її у вбивстві партнера, чому люто сприяє сім’я покійного, яка не може зрозуміти і прийняти ідентичність Марини.

Лейло зконцентрований на образі Марини, йому цікаве її бачення, її фантазії, які переплітаються з реальністю в манері гічкоківського «Запаморочення». «Фантастична жінка» – місцями кумедна, місцями сюрреалістична драма, в якій Лейло, не бажаючи спекулювати на актуальній темі, чесно і без зайвого бруду оповідає історію співачки-невдахи після втрати коханої людини. І якщо поява «Золотого ведмедя» в арсеналі чилійського режисера ще під  сумнівом, то вже зараз можна сміливо очікувати нагороди для акторки-трансгендера Даніель Веги, яку преса назвала відкриттям фестивалю.

Play Video
Una mujer fantastica
режисер: Себастіан Лейло
жанр: драма

Дика миша

Йозеф Гадер – відомий австрійський стендап-комік, що вже колись відзначився у фестивальному кіно, виборовши приз за акторську гру в Локарно 2000 року. Його режисерський дебют збурив справжній ажіотаж  і величезні черги на Берлінале – певне, всім ще й припав до смаку трейлер, де Гадер бігає снігом у самих трусах. До речі, сніг, за власним зізнанням режисера, він позичив у Трюффо.

У «Дикій миші» Гадер від імені всього середнього класу веде трагікомічний діалог з такими самими «середніми» західноєвропейськими інтелектуалами. Його персонаж Георг – ветеран інтелектуальної праці, літній музикальний критик, який визнає мистецтвом лише те, що звучить у стінах філармоній. У результаті снобізм Георга зіграв з ним злий жарт, і він втратив роботу. Тоді самозакоханий невротик вимираючого  штибу інтелігенції старої школи (привіт типовому герою Вуді Аллена) зважується на зухвалий бунт проти системи благополуччя і комфорту – для німецько-австрійського буржуа це робота в парку атракціонів. «Дика миша» (саме так називається атракціон) – це квінтесенція персонажа Гадера, що занадто жалюгідний у своїх спробах помститися начальнику і занадто боягузливий, аби розповісти про звільнення дружині. Гадер вправно оперує довгими паузами, змушуючи глядача вдосталь відчути навислу в кадрі незручність, однак що стосується його абсурдизму і глибини наче б інтелектуального гумору –  все це уніфіковано німецькою стриманістю. Так що на виході маємо помірно дику мишу.

Play Video
Wilde Maus
режисер: Йозеф Гадер
жанр: кримінальна драма

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Берлінале