Moviegram поговорив із автором «Російського дятла»

Над чим ви працюєте зараз?

Я запланував зняти стрічку «Секс у Радянському Союзі». Вона матиме форму простого монологу з біографій людей, які говорять про звичні проблеми. Про те, як важко знайти сексуальну освіту, адже її зовсім не було в школах аж до 1970-х. Це викликало багато проблем, серед яких венерологічні хвороби, навіть серед підлітків. Багато абортів. Радянський союз був першим за кількістю абортів у всьому світі. Лікарі казали, що аборт – це і є наш контрацептив.

Перша ідея з’явилася завдяки обвинуваченню Трампа з секс-плівкою у Москві. Я подумав, що це була б чудова документалка. Дайте мені це дослідити. Так я дізнався про інститут, де тренували секс-шпигунів у радянські часи. Існувало близько 10 000 секс-шпигунів у 1970-х, і не тільки в Росії та Східній Європі, але й на Заході. Я цього теж не знав. Це була чудова ідея. До того ж, зробити фільм про секс-шпигунів у 1970-х виглядає менш небезпечно, ніж стрічка про секс-скандал Трампа. Адже, якщо ви помітили, люди, які критикують Путіна чи Трампа, часом загадково зникають. А я хочу жити довгим життям і зняти багато-багато фільмів.

Потім я хотів зробити фільм про те, як використовували сексуальність у тоталітарному суспільстві. Зараз я почав читати не лише про таких людей, як Берія, який зґвалтував та вбив сотні дівчат. По всьому Радянському союзу існувало тисячі Берій. У них не було вільної преси, суди були нечесними, тому існувало багато сексуальних тортур. Це частина суспільства. Якщо нема вільної преси та чесних судів, найгірші людські вади беруть верх. Ми також дізнались багато утопічних ідей про сексуальність. Союз був першою країною у світі, яка декриміналізувала сексуальні орієнтації.

 

Але зрештою Сталін їх криміналізував.

Але 80 років тому СРСР був попереду всіх у цьому сенсі. Це парадокс. Зараз ми маємо ідею цієї утопії сексуальності без заздрощів і власності. Чоловіки та жінки – рівні. Всі будуть відкритими. Секс стане наче склянкою води. Без комплексів. Все буде ідеально. Але ж навпаки: це перетворилося на кошмар для багатьох людей… Зараз фільм у розробці. Це буде дослідження не тільки того, як тоталітаризм знищує економіку, але й того, як він знищує людські душі. І знищує повсюди життя, навіть у спальнях.

Чад Грасіа
режисерські роботи: «Російський дятел» (2015)

«Російський дятел» – це спроба дослідження душі і битви однієї людини

Це матиме якийсь стосунок до конспірології, як у «Російському дятлі»?

Конспірологія виникає тоді, коли щось зроблено у секреті. Сексуальність же секретом не була. Це ж не секрет, що в СРСР не було сексуальної освіти. Коли її намагалися впровадити, багато людей написало гнівні листи: «навіщо ви навчаєте мою дитину контрацептивам? Їй не потрібен цей бруд. Вона дізнається все, що потрібно, у першу подружню ніч. Просто не навчайте цьому в школах». Ми мали таки листи. Я не знайшов конспірології у радянських людей. Це частина ДНК невільних людей. Люди, яку хочуть контролювати суспільство, завжди хочуть контролювати їхню сексуальність.

 

Це щось набагато більше, ніж персональна історія Федора.

Ну, перш за все, є лише один Федір (сміється). І це зовсім інший фільм. «Російський дятел» – це спроба дослідження душі і битви однієї людини. Федір все ще має радянського привида всередині себе самого.

 

Але це привид країни. Він його представляє.

Це його відображення, але моя основна мета – залізти глибоко у душу Федора. Наразі цей фільм про людей, які вже неживі. У нас є персонажі з 1917-го, 20-х, 30-х, 40-х, 50-х, 60-х, 70-х, і потім 80-х. Це 10 маленьких розділів. Важче, коли немає живого об’єкта, який проходить через зміни, коли ти фільмуєш і зустрічаєшся з ним. Важче знайти неочікувані особисті моменти. Це буде зовсім інший фільм. Коли озираєшся навкруги у Радянському Союзі, то знаходиш конспірологію. Якби ми перевірили це кілька місяців назад, то знайшли б одну-дві історії. Я ніколи не хотів, щоб «Російський дятел» був конспірологічною теорією. Це історія про теоретика конспірології. Я хотів, щоб його прийняли таким. Та загалом так і вийшло. Коли ти живеш у суспільстві, в якому ніхто не вірить у правду, то конспірологія всюди. І не можна знайти правди. Це дещо страшне, що можна знайти зараз у США. Адміністрація Трампа вже довго бреше і намагається змінити правду. Це схоже на те, що відбувалося у часи Радянського союзу.

Що ви думаєте про документальні фільми в Україні? Що ви бачили і що вам сподобалося?

Я думаю, це щось дуже нове. У США цьому новому способу виготовлення документалок лише 5-6 років. Він не для телебачення. Телебаченню притаманні такі історії, як про меморіал у Києві, або інтерв’ю з науковцями. Зараз документальні фільми більш креативні і подібні до художніх фільмів. Виробничі витрати – високі. Часом такі фільми можуть бути театральними, мати конструкції. Люди вважають, що документальні фільми – найбагатша сфера для фільммейкерів.

У вас довга історія кінематографу в Україні. Довша або така сама, як у США. І зараз так багато людей працює у кіноіндустрії. Мене завжди дивувало, скільки таланту тут є, але він ще не повністю реалізував потенціал креативності. Я бачив багато видатних українських документалок та молодих затятих людей із пристрастю та бажанням творити креативні документальні фільми. Я працював зі студентами на фестивалі кіно та урбаністики «86», і бачу багато потенціалу, але недостатньо коштів для креативних документальних фільмів. Якби хтось прийшов до уряду з планом зняти «Російського дятла», то мені б сказали, що це божевілля, і це – не документальний фільм, а схиблена історія про божевільного художника. Те саме могло б трапитися у США, якби я просив грошей. Важко знайти кошти для великих і ризикованих документальних фільмів. Так всюди, і особливо тут.

 

Це ваша ідея для каучингу в «86»? Для зйомок «My street film»?

Діти, які роблять «My street film», – чудові. Вони роблять фільми без грошей. Не знаю, які там бюджети, але вони близькі до нуля. Можливо, я неправий, і їм дають техніку тощо, але він все одно нуль. Найбільш емоційні фільми були зроблені цими фільммейкерами. Це – незалежні фільми.

Звісно, не кожна тема заслуговує на великий бюджет. На першому році фестивалю «86» я був у журі, і там було багато хороших фільмів. «My Crystal» – один з моїх улюблених фільмів звідти за останні роки. А ще був фільм «In the east», який показували у Вашингтоні, з бюджетом у близько 100 доларів. Це була чесна взаємодія зі щирими людьми, глядачам кіно сподобалося.

При цьому копродукція здається мені витрачаннями часу на бюрократію. Цим мають займатися продюсери, а не режисери. Якщо хочеш стати продюсером, то їдь в Європу і знайомся з людьми. Але ти залишишся без роботи, бо часи змінюються. Краще знайомитися з людьми, що керують Netflix, Amazon, iTunes і Google. Якщо ти хочеш грошей і маєш ідею на мільйон доларів, то не отримаєш їх від PBS, BBC чи іншого суспільного телебачення. Зараз Трамп хоче скасувати у США все фінансування для людей мистецтва. Існує 5–6 груп, які сидять на мільярдах і вони жадають контенту. Тому я кажу, що мій фільм підходить для стрімінгових сервісів, але водночас вони єдині, хто може його придбати. Можна займатися і самодистрибуцією, але це витрата грошей ні на що.

Play Video

Russian Woodpecker, 2015
жанр: документалістика
режисер: Чад Грасіа

Копродукція здається мені витрачаннями часу на бюрократію. Цим мають займатися продюсери, а не режисери

Минулого року Amazon фінансували фільм Джармуша, а цього року Канни взяли проект Пона Джуна Хо, зроблений Netflix.

Це ж прекрасно. Уявіть собі світ без Netflix та Amazon. Звісно, хтось може скаржитися на зміну стилю, але альтернатива – це відсутність фінансування. Я думаю, що зараз золотий вік. Якщо є хороша ідея і талант, то ось тобі електронні пошти десяти людей. Вони не ховаються. Пошукай, хто там голова Netflix, і надішли цій людині листа. Гарантую, що хтось його прочитає, і якщо ідея хороша, то тобі випишуть чек.

 

Назвіть п’ять найкращих документальних стрічок останніх років.

Мені дуже сподобався фільм «Рідні». Може, через те, що він нагадує мені про Америку та складні розмови. Мені подобається «Barkley Marathons». Він про божевільного, який проводить довгий марафон. Це чудово знятий фільм. Мої улюблені фільми набагато старіші. Це класика. У 1993 році фільммейкер із Мілуокі намагався зробити своє перше кіно – а я також з Мілуокі. Це документальний фільм про те, як проста людина робить фільм, і як це складно, але це прекрасний портрет. Американське кіно. «Тонка блакитна лінія» Еррола Морріса – неймовірний. Багато з моїх улюбленців – добре відомі. З недавніх «Соня» про дівчинку з Афганістану. Дуже емоційний і гарний.

Я був на 14 кінофестивалях. Коли приїздиш туди, то дивишся не так багато фільмів, бо приїхав просувати свою стрічку. На жаль, я не бачив стільки, скільки хотів. Згадав один з нещодавніх – фільм Алана Берлінера «Двоюрідний племінник» – це кіномедитація про його племінника, який втрачає розум. Дуже сильне кіно.

Ви колись думали зняти художній фільм?

Ми зараз працюємо над одним. Називається «Мамонт». Він починався як документальний фільм, але перетворився у художній. Він про дівчинку, яка пішла у фантастичну подорож по Україні, намагаючись зробити клон мамонта, але також повернути до життя свого померлого брата. Це щось фентезійне, сюрреалістичне та з домішком sci–fi. Сценарій буде готовий до літа. Ми проводили 2 роки досліджень у Сибіру, інтерв’ювали науковців, і у нас зібрана неймовірна інформація про світ клонів. Путін справді намагався клонувати мамонтів. Ми вирішили піти шляхом художнього кіно.

 

У вас лишились якісь контакти з Федором?

Звісно. Ми все ще друзі. Він надихає мене на щось контроверсійне. Завжди говорить правду, йому байдуже, кого це ображає. Я люблю Федора. Думаю, без нього не було б моєї кар’єри режисера. Це одне з найщасливіших знайомств у моєму житті. Він – хороший художник. У мене пішло два роки на те, щоб нарешті дістатися з України до Бостону і повісити вдома ту саму картину, яку Федір малює посередині стрічки «Російський дятел». Вона кожного дня нагадує мені про божевілля митців і про те, як це божевілля може перетворитися на щось справжнє.

У мене є цікава історія. Федір боявся їхати до Москви. Мені ж треба було їхати в архіви одного з найбільш секретних міст СРСР, де робили ракети, і роблять їх навіть зараз, але це закрите місто. Ми подумали, що це буде занадто небезпечно. Це було під час війни, ситуації з Кримом, і в мене був американський паспорт. Ми викликали таксі, і нам сказали, що нас забере Іван. Окей, Іван нас забрав і каже: «Я щойно з міста Х, де і живу», а ми такі: «А ми якраз збираємось у це військове містечко, щоб там щось зняти». Іван радісно заговорив: «Я вам можу дати свій пропуск, з яким у вас ніхто нічого не запитає». Ми врешті відмовилися, бо це було занадто дивно. Можливо, я був параноїком, можливо, параноя Федора якось зачепила мене. Думали, що за нами стежать. Навіть залишивши Федора в Україні, нам передалося його відчуття параної. Моє серде сильно билося, коли я проходив митницю.

Я люблю Федора. Думаю, без нього не було б моєї кар’єри режисера

Я думаю, що зараз золотий вік. Якщо є хороша ідея і талант, то ось тобі електронні пошти десяти людей.

Але ж параноя – хороше натхнення для документального кіно. Вона викриває щось почуттєве, тонке.

Спершу так, але режисер мусить мислити тверезо і бути обережним. Якщо впадаєш в параною, то перестаєш бути об’єктивним. Якби Федір робив це кіно, то це була б лише його версія, тому це добре, що в мене була параноя лише на кілька днів. Інакше б не існувало балансу. Мені хотілося трохи скепсису і трохи страху. Дуже часто режисери стають параноїками, і фільм виглядає пропагандою.

 

Можливо, такими фільмами можна лікувати параною?

Взагалі-то оригінальна ідея «Російського дятла» мала вигляд 5-хвилинного фільму, який вбиває американські конспірологічні історії про Російського дятла» як пристрій, що контролює розум. Тобто основна ціль була вбити параною в американському світі. І також у світі, в якому жили люди у ЦРУ під час «Холодної війни». Дехто з цих параноїків думав, що пристрій, який контролює розум, справді існує. Тому я не зміг втілити задум вилікувати параною, але це справжнє відображення того, що я пережив за рік в Україні під час революції. Федір каже, що це точне відображення його розуму під час того року, тому я задоволений фільмом.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Переклад: Юрій Самусенко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Інтерв'ю