Короткометражний дебют акторки став однією зі спеціальних подій Каннського фестивалю

GUILTY PLEASURES

Канни фактично перевідкрили Стюарт – вірніш, не самі Канни, а «Зільс-Марія» Олів’є Ассаяса, що брала участь у конкурсі 2014-го. Тодішній каннський невдаха Ассаяс вже вчетверте поїхав з фестивалю ні з чим, проте критики мало не співали дифірамби «Зільс-Марії». Пізніше Стюарт за цю ж роль отримала французьку національну кінопремію «Сезар» – до слова, першою серед американських акторок за всю історію. «Сутінки», кажете?

«Персональний покупець», наступний фільм, над яким Ассаяс і Стюарт працювали разом, приніс довгоочікувану нагороду вже Олів’є – каннський приз за режисуру, розділений із Крістіаном Мунджіу. Якщо у «Зільс-Марії» Крістен закономірно була дещо в тіні Жульєт Бінош і мала час від часу посуватися, аби лишити хоч трохи Хлої Ґрейс Морец, то «Покупець» – цілком її фільм. Власне, Ассаяс писав сценарій спеціально під акторку, героїня якої мало не півстрічки проводить із мобільним – і все ж майстерно видобуває саспенс практично нізвідки.

То що ж із guilty pleasures? «Сутінки» разом із пригнічливо подібним амплуа в «Білосніжці й мисливці» добряче попсували репутацію акторки і на деякий час зробили зневажливе ставлення до неї таким собі way to say hello. Між тим, на початку кар’єри Стюарт встигла засвітитися у кількох цілком пристойних фільмах на кшталт «Кімнати паніки» Девіда Фінчера, важкого санденсівського «Говори» і «У диких умовах» Шона Пенна. За часів Сутінкової саги найпомітнішими були музичний байопік «Runaways» і екранізація Джека Керуака «На дорозі». Після неї та тієї грішної «Білосніжки» акторка всерйоз заходилася змінювати вектор кар’єри. Окрім згаданих робіт Ассаяса, Крістен знялась у «Світському житті» Вуді Аллена, «Довгій перерві Біллі Лінна у перерві футбольного матчу» Енга Лі та майже не загубилася за Джуліанною Мур у «Досі Еліс». Власне, парадигма кар’єри Стюарт не дуже нова: пригадайте хоча б, як відмивалися від своїх guilty-ролей Леонардо ДіКапріо та Меттью Макконехі – і як нині рухається тим самим шляхом Роберт Паттінсон, її «товариш за нещастям».

«COME SWIM»

IndieWire розповідає, що своє «experimental, impressionistic essay on fear and water» Крістен Стюарт задумала вже давненько, а дебютувати у режисурі прагнула і того раніше. У тому ж матеріалі Джоді Фостер, партнерка Стюарт у «Кімнаті страху», дивується, чого ж та «тягнула так довго». Вжите IndieWire слово «імпресіоністький» якнайкраще характеризує «Come Swim», що скидається на розлогу й майстерно виконану вправу з передачі чудернацького образу хвилі, котра зростає і не думає розбиватися, та відчуття її близькості. Власне, стрічка, хоча й має свого героя, лишається ближчою відеопоезії, аніж наративному кіно – отож, і асоціації тут виявляються куди важливішими за вельми умовну історію.

Скетчі, намальовані Крістен Стюарт для фільму

Оригінальна назва: Come Swim (2017)
Режисер: Крістен Стюарт
Країна: США
Жанр: короткий метр, драма
В головних ролях: Сідней Лопез, Джош Кайє

АСОЦІАТИВНИЙ РЯД

«ЗІЛЬС-МАРІЯ»

реж. Олів’є Ассаяс

Еклектика нерідко відіграє важливу роль у драматургійних побудовах Ассаяса – пригадайте хоча б несподівані подорожі до протилежних жанрів у «Ірмі Веп» і тій самій «Зільс-Марії». Втім, тут йдеться про інший епізод, чи не перший, де героїня Стюарт лишається сама, поза тінню харизматичної Жульєт Бінош. Центральний образ «Come Swim» – чоловічий, а не жіночий, та це не заважає режисерці побіжно зацитувати Ассаясову сцену з машиною у власному фільмі. Окей, Крістен, нам вона також подобається.

«СПРАВЖНІЙ ДЕТЕКТИВ»

фінал другого сезону

Перший сезон пропонував нам дві пов’язані історії, другий – аж чотири, відмежовані й не зовсім рівноцінні. Персонажі Рейчел МакАдамс і Тейлора Кітча десь загубились в індустріальному й не надто динамічному нуарі, а от Вінс Вон склав неочікувану конкуренцію Колінові Фарреллу і зіграв чи не найкращу роль останніх часів. Фінал його лінії – похмура сюрреалістична крапка у пустелі, дуже подібної до тієї, в якій опиняється спраглий герой «Come Swim». Що характерно, він також суне вперед. Втім, що іще лишається в пустелі?  

МЕТТЬЮ МАККОНЕХІ

дивиться на дощ

Якщо ви не бачили це велике відео, неодмінно знайдіть годину часу для того, аби увібрати увесь дзен світу. Власне, все, що відбувається на екрані, вже винесене в заголовок: Макконехі справді сумно дивиться на дощ цілу годину. І ще палить. Усе! За свої сімнадцять хвилин «Come Swim» встигає змінити декілька тональностей, і в ті нечасті моменти, коли вода не асоціюється із загрозою, транслює той самий медитативний гіпноз, як і ролик із найспокійнішим у світі Меттью.

ІСТОРІЯ ВОДИ

Жан-Люк Годар і Франсуа Трюффо

Великі приятелі Годар і Трюффо встигли трохи попрацювати разом, поки остаточно не побили горщики. «Історія води» – їхня спільна дитина, яку, за однією з версій, почав розробляти Трюффо, але потім віддав на поталу Годарові, поглинутий «400 ударами». Хоча стилістика і ритм короткометражок принципово різний, але вода як символ на чільному місці споріднює їх десь на асоціативному рівні. А ще – дещо відсторонений закадровий текст, який творить настрій обох фільмів. Втім, погоджуємось – дуже різний настрій.

МАРЛА СІНҐЕР

з «Бійцівсього клубу»

Короткий епізод з уявної печери, де Марла посідає місце тотемної тварини Оповідача, є чи не універсальною асоціацією до роботи Стюарт. На початку «Бійцівський клуб» ще балансує на грані реальності й фантасмагорії, вельми умовний кордон між якими всі сімнадцять хвилин перетинає герой «Come Swim». За допомогою кліпового монтажу Фінчер маніпулює глядачем та непомітно розставляє емоційні акценти – а фільм Стюарт і є концентрованою емоцію. «Ковзай», – радить Марла. «Ходімо плавати», – припрошує Крістен. В обох випадках важко відмовитись.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Канни Як це дивитись