Гра про живопис, роль особистості в суспільстві, архітектуру та фемінізм. А ще – неймовірно стильний симулятор вибору, кому жити, а кому померти.

Перша частина Dishonored свого часу запам’яталася неочікувано вдалим поєднанням сили-силенної запозичень. Судіть самі: гра про технократичну ретрофутуристичну антиутопію, гра про вбивцю в каптурі, якого наставляє підозрілий чолов’яга поза простору і часу, гра про загадкову чуму, спричинену хтонічними демонами. Немає нічого нового під сонцем, справді, але опис Dishonored, здається, суцільне велике посилання. Deus Ex, Bioshock, Thief, Assassin’s Creed, Half-Life, Pathologic – тут є потроху з них усіх. Від когось узято логіку оповіді, від когось – атмосферу, від когось – ігрові елементи.

Напевно, головна емоція всієї ігрової серії – це щемливе балансування на межі deja vu: «я десь бачив ці механічні бар’єри, я десь бачив ці будинки, я колись уже говорив з цим дивакуватим винахідником». Але запозичення відшліфовані рівно настільки, аби не викликати враження аж надто настирливої крадіжки.  І попри всю безпардонну цитатність, Dishonored видалася шалено стильною.

Темрява наближається. Темрява – це я

Імператиця Емілі, що подорослішала на 15 років з часу попередньої частини, знову втрачає владу через політичні інтриги. В її ролі або ж у ролі Корво, антигероя першої частини, батька Емілі та імператорського радника, гравець має змогу повернути знеславлену монаршу персону на трон. Для цього героїня\герой відправляється до південного міста Карнака, своєрідної тутешньої Південної Пальміри, звідки родом більшість персонажів гри.

 

КАРАТИ І МИЛУВАТИ

Ми знову отримуємо дві принципово різні гри під однією обкладинкою. На перший погляд, ви завжди маєте змогу дістати шаблюку і пістоль та виконати роль месника у гніві. Гра заохочує вас широким арсеналом знарядь убивства, зокрема і надприродних. Окрім того, загадковий Аутсайдер, який з’являється у снах, дарує гравцю механічне серце – воно знає прогріхи усіх людей і часом дуже переконливо пояснює, чому ті люди гідні смерті.

Як завжди, Аутсайдер – харизматичний красень

Однак шлях убивства – похила слизька дошка. Передовсім, він ризикований. Бої тут реалістично швидкі, люди помирають після одного вдалого удару, але це стосується в тому числі і нашого ігрового альтер его. Окрім того, чим більше вбиваєте, тим важче буде далі, тим більше ворогів стане на вашому шляху, і тим хаотичнішим і похмурішим буде фінал.

Є альтернатива: лишатися у тіні, замість пістолетних куль використовувати дротики із транквілізатором і не страчувати організаторів перевороту, а знаходити для них альтернативні покарання. Часом ці альтернативи здаватимуться гіршими за смерть. Наприклад, нащо вбивати відьму, якщо можна її позбавити магічних здібностей і перетворити її життя на справжнє пекло буденної звичайної людини? Порівняно із цим, смерть – майже подарунок.

Чим більше ви вбиваєте, тим більше зустрінете огидних кривавих мух

Власне, вся гра обертається навколо вибору між кривавою помстою та охайнішим підходом. Залежно від того, хто виживе наприкінці гри, ви побачите один із декількох варіантів фіналу. Але і в самому процесі гра акцентує увагу на наслідках ваших дій: ви почуєте думку нечисленних союзників, підслухаєте новини у розмові перехожих або прочитаєте їх у газеті.

Особливо наочними є наслідки у епізоді із невеличкою подорожжю у часі. У проклятому маєтку вам доведеться часто перемикатися між теперішнім і минулим, і зміни в минулому впливають на теперішнє. Ваші дії (чи бездіяльність) на певному етапі можуть повернути вас у зовсім інакший маєток, де все буде помітно краще, але ніхто не розумітиме, наскільки жахливою могла насправді бути їхня реальність. Тож не сподівайтеся, ніхто вам не подякує.

Три роки тому тут була пафосна зала з охороною. Нині – це лише руїна, вкрита бур’янами

Власне, головна проблема, з якою сіквелу не вдалося впоратись – безальтернативний акцент на дихотомії порядку і хаосу. І хоча між цими крайнощами є проміжні відтінки, мені постійно прагнулося знайти якийсь «третій шлях», який не був би геть миротворчим, але і не перетворював би цілу імперію на Сомалі.

 

ПЕРЕПРОГРАМОВАНА МЕХАНІКА ТА «ЕФЕКТ ДОМІНО»

З точки зору ігроладу, Dishonored 2 важча за першу частину. Маршрути патрулів і пастки краще продумані. Новенькі броньовані механічні солдати, що мають очі на потилиці, доповнюють системи безпеки. Дуже складно жодного разу не бути поміченим, якщо ви схочете обнишпорити усі закутки.

Коли вас помічають, уникнути бійки буває непросто

Разом з тим, гра надає ширші можливості. Очевидно, якщо ви проходите її як нишпорка-пацифіст, у вас залишається забагато летальної зброї. Але вона знадобиться згодом у районах, заражених кривавими мухами. Вже згаданих механічних солдатів можна перепрограмувати і вони битимуться з вашими ворогами замість вас – це справді видовищно. Перелік надприродних здібностей також розширився. Персонаж Емілі розрахований на бої з цілими групами ворогів. Наприклад, її сила «Ефект доміно» пов’язує свідомості кількох персонажів таким чином, що коли один з них загине або засне, те саме відбудеться з іншими.

Перепрограмований механічний солдат атакує відьму

За атмосферою сіквел помітно оптимістичніший за оригінал. По-перше, ми більше не перебуваємо в атмосфері апокаліптичної чуми, яка скоро знищить цілу цивілізацію. На передній план виходять скоріше соціальні проблеми. По-друге, повелитель потойбіччя, Аутсайдер, із демонічного спокусника перетворюється на дружнього радника, вмотивованого допомогти гравцю (завжди є нюанс, але уникнемо спойлерів). По-третє, Карнака виглядає значно менш похмурою за оповиту смогом і туманами столицю.

 

РЕЖИМ ОДЕСИ

Говорячи про Карнаку… Dishonored – це мандрівка не просто районами міста, а цілими соціальними реальностями: ось неймовірно шикарний палац Герцога, а поруч – занедбані хати місцевих шахтарів. А ось нібито успішний район, в якому завелися криваві мухи, і цілий будинок довелося покинути поспіхом.

З півночі місто захищене від пилових ураганів гірським кряжем

Гра заохочує до дослідження. Вам знадобиться обнишпорити віддалені закутки, щоби зібрати усі магічні амулети, всі дорогоцінності та усі документи. Останні є особливо цікавими, оскільки з них ви отримуєте інформацію про ігровий світ. Зокрема, виявляється, що Емілі була не такою вже і хорошою імператрицею, і її беруть сумніви, чи не впораються вороги з керуванням державою краще за неї. Гра вкотре нагадує, що усі побачені на екрані проблеми, принаймні частково – провина протагоніста.

Райони міста і ключові дійові особи, які в них проживають, тісно переплетені між собою. Це ще один великий акцент гри. Творець згаданих механічних солдатів, Джиндош, звів будинок, в якому кімнати можна змінювати одним рухом важеля, ніби він іграшковий. Естетика біленького палацу Герцога на віддаленому від міста острові втілює в собі прагнення до розкоші та елітарності, прагнення, що підживлюється снобливими сибаритами – гостями постійних святкувань у маєтку Герцога. У той же час занедбаний інститут Аддермаір – це символ занепаду науки і зупинки прогресу, що спіткали імперію.

Вузли місць і особистостей підкріплюються групами інтересів, які оточують їх. Банда Howlers є уособленням спраглих до заможності задвірок міста. Секта відьом, здається, об’єднує не стільки жінок, зацікавлених у надприродній силі, скільки тих, які хотіли би стати незалежними від суспільних норм. Знову ж таки, чи персоналії визначають долю і стиль життя цих угруповань, чи, імовірно, середовище саме породило власних лідерів?

Палац Герцога на фоні заходу сонця

Архітектура – це взагалі одна із найсильніших сторін ігрової серії. Кожна локація вражає своєю продуманістю і реалістичністю. Райони Карнаки достатньо правдоподібні, аби відчути, що ви у місті, а не просто на черговому рівні. І якщо ви застрибнули на ліхтар, то це не тому, що він є просто сходинкою, ігровим елементом, а тому, що на цьому місці справді логічно мав би стояти ліхтар – то чого б цим не скористатися?

Карнака – збірний образ південного міста у всесвіті Dishonored. Не дивно, що вона нагадує мені Одесу. Уже згаданий палац Герцога дуже схожий за архітектурою на кілька пафосних ресторанів нашої «перлини біля моря». Навіть місцевий авторитет Паоло зовнішньо подібний до Давида Гоцмана із серіалу «Ліквідація».

«Картина маслом» …у буквальному розумінні

Картини грають надважливу роль. Кілька ключових персонажів – художники, тією чи іншою мірою. Кожен із них малює у власному стилі, і цей стиль перегукується із тим, як герої змінюють світ навколо себе. Всі люди у грі злегка карикатурні, чимсь подібні до стилю малюнків Антона Соколова, одного з видатних винахідників у всесвіті Dishonored – фактично, одного із творців цивілізації в тому вигляді, як ми бачимо її. Головний антагоніст – відьма Делайла – малює у стилі ближчому до експресіонізму, і це виражає її повстання проти звичного ладу. У грі можна знайти і дитячі малюнки самої Емілі.

Соколов постарішав з останньої гри і вельми переосмислив своє життя

У грі є також не одразу очевидні, але потужні феміністичні мотиви: майже усі персонажі, які тут щось вирішують – жінки. Покійна, чинна та самопроголошена імператриці – жінки, як і головна лікарка Карнаки та завідувачка Консерваторії. Навіть героїні другого плану – здебільшого відважні і дуже самостійні, відмінні від звичної для відеоігор масовки. Капітанша корабля Меган викликає повагу своєю незламністю, а профспілкова лідерка Пастор – своєю щирістю у боротьбі за права шахтарів. Чоловікам також відводяться впливові ролі, але майже завжди їхній вплив є локальним.

Майже всі персонажі, які щось вирішують у цій грі – жінки

В цілому, Dishonored 2 – приклад вдалого сіквелу, який розширює і злегка видозмінює світ оригіналу. Гра дарує відчуття подорожі до нового місця, і коли ця подорож добігає кінця, лишається бажання побачити решту ігрового світу: засніжені пагорби Тивії далеко на півночі і загадковий тропічний континент Пандиссія, про який стільки написано у численних книжках і листах, розкиданих по грі.

Одначе також хотілося б, щоб розробники наважилися виходити далі за рамки бінарності порядок-хаос і пропонувати ще неодностайніші версії розвитку подій, адже мораль «Не убий» гравець уже напевно добряче засвоїв.

А поки продовження серії не оголосили, у всіх охочих є змога насолодитися сонячними краєвидами і оповитими темрявою задвірками Карнаки, Південної Пальміри світу повалених імператриць.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Відеоігри