Розповідаємо про п’ять найвидатніших стрічок канадійського режисера

Заголовок посилається не лише до «Ворога» і «Того, хто біжить по лезу 2049». Темні двійники та провокація співпереживання посідають чільне місце серед лейтмотивів Вільньова. З нагоди виходу найамбітнішого проекту канадійського автора пригадуємо роботи, що розкрили його любов до екранного абсурду і тривоги.

Вир
2000

Той іще тест на емпатію. Чудернацька риба, котру раз по раз рубає кухар, оповідає історію, в якій ідеться про депресивну невдаху. Та насмерть збиває літнього чоловіка, а потім дуже доречно закохується у його сина. «Вир» – один з найпомітніших фільмів канадійського періоду Вільньова, в якому виражені фірмовий чорний гумор і близька до байдужості відстороненість від героїв. Абсурдистська іронія і пригнічений настрій змушують згадувати «Вир» при перегляді іншого видатного канадійського фільму – «Вік і Фло зустріли ведмедя» Дені Коте. Та Вільньов значно оптимістичніший – втім, вже за якийсь десяток років він вдало позбудеться цієї недоречної вади.

Play Video
Оригінальна назва: Maelström
Жанр: драма
В головних ролях: Марі-Жозе Кроз, Жан-Ніколя Верро, Cтефані Моргенстерні

Полонянки
2013

«Make Hugh Jackman great again». За чотири роки до того, як Г’ю нагадав у «Логані» про неабиякий драматичний хист, він зробив те саме у «Полонянках», де вибивав душу з сердешного Пола Дано. Історія зниклих дітей обертається на гнітюче випробування очікуванням, під час якого герой Джекмана від горя втрачає ґлузд і всілякий гуманізм. Вільньов вправно маніпулюює глядачем. Уявимо, що замість твісту ми отримали гічкоківський макгафін. Тоді ніколи б не дізналися, хто ж викрав малих, і навіки лишилися в задушливій таємниці осатанілого батька, котрий піддає підозрюваного все вправнішим тортурам – але навіть у такому разі «Полонянки» лишилися б маленьким шедевром завдяки безперервному саспенсу. Але режисер, хитруючи з жанром, все ж примудрюється додати крихт оптимізму до похмурого фіналу, та ще й робить це так, що на думку не спадає жодне божество з машини. Підсолоджена пігулка, котра злегка втішає глядача у гіркому фіналі – фірмовий стиль Вільньова. Це вчувається і в «Прибутті», й у «Тому, хто біжить по лезу 2049», а у «Полонянках» прийом узагалі розквітає буйним квітом.

Play Video
Оригінальна назва: Prisoners
Жанр: трилер
В головних ролях: Г’ю Джекмен, Джейк Джилленгол, Віола Девіс

Ворог
2013

Екранізація роману Нобелівського лауреата Жозе Сарамаго небагато лишає від літературної першооснови. Власне, Вільньов змінив атмосферу чималого медитативного роману і оригінальну назву «Двійник», яку того року вже використав Річард Айоаде для своєї екранізації Достоєвського. Гіпнотична оповідь Сарамаго лишає читачеві акценти, приділяючи значно більше уваги прискіпливій деталізації і побутовому неспокою. «Ворог», натомість, сміливо і навіть нахабно простує на територію Стенлі Кубрика та Девіда Лінча. Загадкові зустрічі ложі, згуртованої навколо взаємодії оголеної жінки з павуком, є витонченим, хоча й очевидним оммажем балу з «Широко закритих очей». А постійне відчуття небезпеки із психосексуальним підґрунтям у власному домі переказує вітання «Загубленому шосе».

Та найяскравіше у «Ворозі» проартикульовано мотив допельгангера, темного двійника, яким стають одне для одного обидва герої Джейка Джилленгола. Емпатії ця стрічка провокує обмаль – надто вже скидається на жахливе сновидіння. Якщо придивитися до «Того, хто біжить по лезу 2049» ближче, можна знайти чимало спільного із «Ворогом» – вельми подібний ритм чергування медитативних і динамічних епізодів, схожа містифікація урбаністичного простору і сюрреалістичні образи, що нависають над містом. Байдуже, павуки це чи велетенська голограма – в обох випадках вони покликані ефектно діагностувати особистісну кризу головного героя.

Play Video
Оригінальна назва: Enemy
Жанр: психологічний трилер
В головних ролях: Джейк Джилленгол, Мелані Лоран, Сара Гадон

Прибуття
2016

Із самого початку проникливий саундтрек і мінорний настрій вступу готують нас до драми, якої сюжет обережно цурається більше половини фільму. Та фантастична історія про прибульців, які одночасно проживають кожен момент свого буття, раз по раз натякає на необхідність порозуміння навіть більш глобального, аніж потребує мова іншопланетної цивілізації.

«Прибуття» має неабияке літературне коріння – в його основі лежить оповідання «Історія твого життя» Теда Чана, який надихався великим романом Курта Воннегута «Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей». Фірмовий чорний гумор Воннегута перетворив трагічну й абсурдну історію бомбардування Дрездена на філософську притчу з рефреном «Такі справи», що позначав кожну з численних смертей роману. Його прихильника Чана значно більше зацікавила фантастична складова історії, яку він розгорнув у вражаючий, але не надто емоційний концепт.

Вільньов же надав історії рис свого фірмового випробування глядацької емпатії, що наприкінці лишає за бортом усю фантастичну складову стрічки. Подібно до героя Раяна Гослінга у «Тому, що біжить по лезу 2049», героїня Емі Адамс у «Прибутті» виявляється більш людяною, аніж сильною – і, зрештою, покірною долі та самотньою. Обидві стрічки лишають по собі гірко-солодкий присмак, в обох випадках – через неподільну суміш досягнутої мети і особистої поразки. Вільньов узагалі видається вельми послідовним у драматургійних колізіях, які випадають його героям, а от форми візуального висловлення у автора вельми розмаїті, тож надійно страхують від самоповтору.

Play Video
Оригінальна назва: The Arrival
Жанр: наукова фантастика
В головних ролях: Емі Адамс, Джеремі Реннер, Форест Вітакер

Той, хто біжить по лезу 2049
2017

Сіквел культової стрічки Рідлі Скотта, котрий виступив тут у якості виконавчого продюсера, є чи не найсумнішим фільмом Вільньова. Режисер залюбки користується готовими образами не лише оригіналу та власної творчості, але й надихається надбаннями новітнього кінематографу, тож раз по раз нам пригадуються пейзажі «Шаленого Макса», роман із віртуальністю з «Вона», чи навіть «Матриця», дивним чином вивернута навпаки.

Та у центрі оповіді – ті самі мотиви двійників і випробування співчуттям, надлишок якого може виявитися справжньою загрозою. Агресивні андроїди оригінального фільму про електричних овець, може, й не мріють, але до людської крові точно ласі. На відміну від них, репліканти-утікачі Вільньова здебільшого прагнуть бути облишеними у спокої і затято захищають власну ідентичність. Включно з правом на загибель, котра так засмучувала Роя Бетті у виконанні Рутгера Гауера. Що ж, із самого початку нас попередили – «Нексуси» стали досконалішими.

Вільньов, здається, вловив настрій роману Філіпа Діка, який і дав життя оригінальному фільмові, краще за Скотта, що не видається аж таким парадоксом, враховуючи, наскільки вільною екранізацією став «Той, хто біжить по лезу» 1982 року. У жорстоких двобоях зрештою перемагає воля, а не фізична сила – чи добра воля персонажа Гауера, чи незламне прагнення до людського героя Гослінга. В обох випадках Рік Декард у виконанні Гаррісона Форда видається примарою на межі відчаю, таким собі допельгангером-симулякром, людиноподібною копією, що ніколи не мала оригіналу.

Власне, всі дійові особи «Того, хто біжить по лезу 2049» стикаються із екзистенційною кризою, кожна з яких робить фільм особистішим та дивними чином лишає глобальному обмаль місця. Ідеальною моделлю стрічки Вільньова є його ж покинутий Лас-Вегас: величний, але спорожнілий; відвіданий новою історією, але населений героями попередньої. Для картини Скотта відповідь на питання «Хто ж тут людина?» має принципове значення. Для картини Вільньова – ні. І люди, і репліканти перетинають усі можливі межі своїх видів, не надто замислюючись і навіть не зупиняючись. Тож цей тест на емпатію не має правильних відповідей і триватиме аж до самого фіналу. Чи, можливо, навіть довше.

Play Video
Оригінальна назва: Blade Runner 2049
Жанр: фантастична драма
В головних ролях: Раян Гослінг, Гаррісон Форд, Сільвія Гукс

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Top&Best

  • Дмитро

    Достатньо специфічні фільми у цього режисера, з якимось певним нальотом недосказоності і загадковості. Тим не менш, мені заходить абсолютно все, що довелось побачити з його робіт. Кажуть, що 2049 нудний, але я знаю, що це не так, тому що це Вільньов : )