Хто крутіший: вигаданий президент США Френк Андервуд чи реальний Дональд Трамп? І чи перетворюється «Картковий будинок» на остаточну антиутопію?

Історія корумпованого до кісток президента США Френка Андервуда (Кевін Спейсі) продовжується. Нова частина політичної саги змальовує найбільш похмуру картину з усіх, які ми досі бачили у  серіалі. Похмуру зокрема і для самого Андервуда: якщо у попередніх сезонах він ніяк не міг знайти собі гідного супротивника, то нині грає одразу проти завеликої кількості добре підкованих опонентів. Нарешті його плани і амбіції дійсно скидаються на картковий будиночок, який от-от розвалиться.

Але тут у нового сезону починаються проблеми. Постає питання, нащо Андервуд взагалі будує той «будиночок»? Так-так-так, влада – ми всі це вже чули. Але чим далі, тим більше така мотивація видається парадоксально непереконливою. Чи Андервуд якось користується своєю владою? Ні, нам навіть не показують, з якими проблемами на рівні держави він стикається. Чи Андервуд намагається збагатитися? Ні, він політик, він аж ніяк не бізнесмен. Чи Андервуд будує навколо себе культ особистості, аби задовольнити власне его? Ні, йому абсолютно плювати на громадську думку.

Протести проти Андервуда стають дедалі жорсткішими

То нащо ж тоді все це? У попередніх частинах серіалу складалося враження, що Андервуд прагне лишити по собі якийсь спадок, але по факту він просто йде на все нові і нові порушення закону й моралі, щоб тільки довше всидіти в кріслі президента. Здається, він взагалі 95% часу зайнятий лише цим. Це просто жалюгідно. І навіть харизма Кевіна Спейсі не рятує такий розвиток сюжету.

 

АПАТІЯ ВІД НЕПРОГЛЯДНОЇ ТЕМРЯВИ

П’ятий сезон сильно накладається на розвиток усіх попередніх сюжетних ліній. Передовсім, це застереження для тих, хто не дивився серіал від самого початку: ви мало що зрозумієте. Але набагато гірше, що новий сезон не пропонує нічого особливо нового. Здається, деякі персонажі опинилися в кадрі лише тому, що перед сценаристами стояло завдання повторно ввести до оповіді напрацьованих раніше героїв. І нині більшість із другого плану – радше тіні, відголоски свого зіркового часу, що минув 10-20-30 серій тому.

Політика тотального спостереження: Великий Брат (і Велика Сестра) стежать за вами!

Сезон починається похмурим, сильним панч-епізодом і натякає на по-справжньому антиутопічний масштаб амбіцій подружжя Андервудів. Ось уже, здається, на горизонті видно тоталітарну державу постійного страху і маніпулятивної пропаганди із домішками кіберпанку та Кафки… але вже наступні кілька серій помітно вповільнюють темп і більше нагадують справжній політичний процес із тривалими періодами чекань, беззмістовними зустрічами, складними торгами і длубанням у законодавстві. Під кінець сезону динаміка поновлюється, але у фіналі багато запитань так і лишаються у підвішеному стані, в якому перебували всю дорогу. Так, це спойлер – але водночас і глядацький вирок усій команді «Карткового будинка».

Перенасиченість незавершеністю і нестабільністю усього на світі вкупі зі згаданою вище беззмістовністю мети головного героя справляє враження, що в серіалі особливо нічого не відбувається – навіть коли гинуть важливі персонажі. Здається, ми просто спостерігаємо за павуками у банці: огидно й швидко набридає. Всі одне одного використовують настільки активно та звично, що важко сказати, чи в серіалі є хоч пара людей із якоюсь мінімальною повагою одне до одного.

Приємно, що в цьому сезоні з’являються персонажі, маніпулятивніші за Френка та Клер

Автор даних рядків не міг собі уявити, що посеред чергової серії «Карткового будинка» заманеться перевіряти месенджер чи фейсбук, та через тотальну депресивність і кволий ритм важко не піддатися апатії. Може здаватися, що це схоже на справжню політику, але як людина із досвідом роботи в політиці запевняю: реальність (принаймні сьогодні) набагато цікавіша і помітно менш однозначна.

 

 РЕАЛЬНІСТЬ VS ВИГАДКА / 5:0

Спейсі неодноразово заявляв у різних інтерв’ю, що сценаристи серіалу вгадують перед кожним сезоном щось із того, що відбувається в дійсності. Справді, багато подій і навіть імен героїв перегукуються із реальним життям. Однак, враховуючи час виходу серіалу, на практиці важко сказати, що саме шоуранери спророкували, а чим надихалися з новин. Частина деталей видаються украй застарілими.

Використання хакерів на виборах, загадковий недуг одного з кандидатів, заява російського президента в стилі «наших військ там немає» тощо. Ніби актуальні теми, але «Картковий будинок» просто не справляється із тим, аби представити глядачам сценарій, грізніший за те, що відбувається у реальному світі впродовж останніх пари років. Це саме той випадок, коли правда настільки навіжена, що самостійно такого не придумаєш. Невдовзі після виходу сезону весь світ спостерігав за свідченням екс-голови ФБР Джеймса Комі перед Сенатом США щодо особистих зустрічей із президентом Дональдом Трампом. І це видовище за рівнем інтриги та стилю було на голову вище будь-якого серіалу.

Віктор Петров – радше бюрократ, ніж гебіст

«Картковий будинок» часто і доволі тонко обігрує одіозну постать Трампа. Ось Андервуда звинувачують у тому, що він радше торгаш, ніж політик, ось він виступає з абсолютно брехливою, популістичною промовою, вигаданою на ходу, ось він вкидає ніби ненароком якесь із улюблених слів Трампа: «I win» або «rules are rigged». Але порівняно з реальним Трампом, який перевертає порядки цілого Західного світу, вигаданий Андервуд видається просто досвідченим корупціонером, який наполегливо тримається за посаду. Ну і, якщо на те пішло, вигаданий російський президент Петров – не більше, аніж хвалькуватий паркетний чинуша. Він навіть по-своєму приємний на тлі Андервуда. Хіба це передає хоч трохи рівень загрози, що походить від його реального прототипу?

ТРОХИ СПРАВЖНЬОГО МАКІАВЕЛЛІ

П’ятий сезон і далі продовжує повторювати загалом правильні, але вже занадто очевидні після всіх попередніх сезонів істини. Зло – слизька дошка. Людина, яка ладна вбити журналіста на шляху до влади, невдовзі буде готова і розпочати війну заради того, щоб утриматися в кріслі, і жертвувати своїми найближчими однодумцями. І перед цим злом усі статі, раси, соціальні класи і партійності рівні. Коли ви думаєте, що дружина Андервуда Клер буде більш добросовісною президенткою, то ой як ви помиляєтесь.

One Nation, Underwood

Вже було вдосталь сказано про проколи п’ятого сезону, однак варто зробити ще один крок і пояснити загалом, в чому полягають справжні логічні хиби «Карткового будинка». Багато з того, що говорить у своїх промовах Андервуд – правда. Справді, «правильне» і «неправильне» – речі відносні, але, як показує реальна політика США, на самих лише містифікаціях далеко не заїдеш.
Справді, і в політиці, і в житті люди загалом використовують одне одного, однак це не означає, що політики не цінують своїх довгострокових партнерів і не тримаються за них. Ставлення Андервуда до його команди у реальності дуже швидко скінчилося б політичною ізоляцією і виходом із гри взагалі. Зрештою, якщо вчитуватися в тексти Ніколо Макіавеллі, пригадаємо, що його основним меседжем була не стільки мета, що виправдовує засоби, скільки необхідність ці самі наслідки обміркувати. Та, здається, Андервуди таким особливо не опікуються.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Серіали