Правдоподібні та надзвичайно живі герої, наскрізь прогниле суспільство Нью-Йорка і страхітливі хірургічні операції.

Цю роботу Стівена Содерберга варто було б називати не серіалом, а багатосерійним фільмом. Обидва сезони «Лікарні Нікербокер» (в оригіналі – «The Knick») немає сенсу дивитися інакше, аніж від початку до кінця. Це справжня американська трагедія, звита з декількох тісно пов’язаних між собою драматичних сюжетних ліній. Кожна з них могла б лягти в основу окремої картини, де решта персонажів ставали б другорядними. Втім, важко сказати, хто є другорядним у цьому серіалі – й такій драматургійній моделі «The Knick» завдячує чималою частиною успіху.

NOT YOUR TYPICAL HOUSE M. D.

В серіалі йдеться про лікарню Нікербокер у Нью-Йорку 1900 року. Це історія про зовсім інакшу медицину, ніж ми звикли бачити у серіалах на кшталт «Доктора Хауса». Тут люди не обговорюють системний червоний вовчак або синдром Кушинга, тут все набагато простіше і важче водночас. Грижа – це майже смертельно, видалення апендициту – це науковий прогрес. Таке тло створює одразу кілька важливих для серіалу ефектів.

У «Лікарні Нікербокер» операційний театр – це справді театр

По-перше, проблеми, які обговорюють лікарі в серіалі, є здебільшого зрозумілими для глядача. Немає ефекту випадання з сюжету щоразу, коли діалог стосується власне медицини – бо немає перевантаження складною термінологією, якої поки не існує аж в такій кількості.

По-друге, присутній медичний тілесний жах, який посилюється усвідомленням, що найкращі лікарі насправді не можуть допомогти пацієнту. Содерберг наче з лихою посмішкою показує, якою була медицина ще століття тому – безпорадною в багатьох питаннях. Уявляєте, який це справляє ефект, враховуючи, що навіть нині чимало людей відчувають несвідомий страх перед лікарями?

По-третє, на перший план виходить тема наукового прогресу і віри в нього. Лікарі мало не на ходу вигадують якісь нові рішення, щоб кровотеча хоч на дрібку сповільнилась, а шви трималися трохи краще. Багато з того, чим займаються персонажі «The Knick», посилається до наукових винаходів на зламі ХІХ та ХХ століть. У героїв стається справжнє свято, коли до лікарні прибуває перший апарат рентгенографії, а заради свіжого примірника рідкісного наукового журналу герої готові йти на злочин.

Особисте життя Джона Такері – концентрат декадансу

Історичні мотиви розширюють межі, встановлені медичною тематикою. Паралельно з життям лікарні «The Knick» репрезентує суспільне становище тодішнього Нью-Йорка – наскрізь корумпованого, расистського, декадентного, відчайдушного та відверто дікенсівського. Тут бідних мігрантів закопують у братські могили, трупами приторговують, а діти працюють на фабриках.

У КОЖНОГО Є СВІЙ ТЕМНИЙ СЕКРЕТ

На тлі такої похмурої картини центральний герой, доктор Джон Такері, може здатися своєрідною версією того ж таки Хауса. Такері – теж геній своєї справи. Він так само жорсткий у спілкуванні – скажімо чесно, навіть жорсткіший. І він також наркозалежний, хоча це скоріш в найкращих традиціях «Записок юного лікаря» Булгакова. Але тут подібності вичерпано. Такері, на відміну від Хауса, піклується про своїх пацієнтів і отримує маніакальне задоволення від наукової роботи.

У «Лікарні Нікербокер» операційний театр – це справді театр

По-перше, проблеми, які обговорюють лікарі в серіалі, є здебільшого зрозумілими для глядача. Немає ефекту випадання з сюжету щоразу, коли діалог стосується власне медицини – бо немає перевантаження складною термінологією, якої поки не існує аж в такій кількості.

По-друге, присутній медичний тілесний жах, який посилюється усвідомленням, що найкращі лікарі насправді не можуть допомогти пацієнту. Содерберг наче з лихою посмішкою показує, якою була медицина ще століття тому – безпорадною в багатьох питаннях. Уявляєте, який це справляє ефект, враховуючи, що навіть нині чимало людей відчувають несвідомий страх перед лікарями?

По-третє, на перший план виходить тема наукового прогресу і віри в нього. Лікарі мало не на ходу вигадують якісь нові рішення, щоб кровотеча хоч на дрібку сповільнилась, а шви трималися трохи краще. Багато з того, чим займаються персонажі «The Knick», посилається до наукових винаходів на зламі ХІХ та ХХ століть. У героїв стається справжнє свято, коли до лікарні прибуває перший апарат рентгенографії, а заради свіжого примірника рідкісного наукового журналу герої готові йти на злочин.

Найромантичніша пара в цьому серіалі – черниця і бандит

Я не випадково назвав Такері «центральним» персонажем. Центральним, але не головним! Суто за кількістю часу в кадрі він лише трохи випереджає інших – афроамериканського лікаря Едвардса, нациста Ґалланджера, монахиню Гарієт, бандикуватого санітара Клірі та решту співробітників лікарні. І кожному з них є про що розповісти, і кожен – об’ємний, живий та переконливий.

Пам’ятаєте, як у «Друзях Оушена» Содерберг зміг, попри стислі часові рамки, розкрити характер кожного з чималої банди різношерстих злочинців? У «The Knick» режисер робить те саме, але з майстерністю, доведеною до абсолюту.

Попри драматизм і навіть трагізм, у серіалі вистачає кумедних епізодів

Кожен у «Лікарні Нікербокер» має промовисту темну сторону. У декого вони очевидні, у інших проявляються із часом, іноді – дуже раптово. Наприклад, от починаєте ви співчувати якомусь персонажу, а виявляється, що через нього в місті трапилася страшна епідемія. У цьому автори серіалу подібні до Джорджа Мартіна з його «Іграми престолів». І водночас навіть попри всі злочини у глядача зберігається відчуття, що ці люди не заслужили на особисте пекло, через яке вони проходять. Отож, на виході отримуємо широкий спектр емоційної ідентифікації з героями: осуд, вболівання, співчуття, відраза. Ця суміш суперечливих вражень до болю нагадує реальне життя – а таке, погодьтесь, можна сказати далеко не про кожен серіал.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Серіали