Епічне повернення славетного режисера

Фрік №1:

Ченнінг Татум

«Я не настільки хороший актор, аби не роздягатися у кадрі», – казав Татум в одному інтерв’ю. Та після «Мисливця на лисиць» і «Удачі Лохана» можемо сміливо стверджувати, що він кокетує. Голлівудський мейнстрім чимало експлуатував зовнішність актора, не потребуючи нічого на додачу, Содерберг же, наче кепкуючи з цього, перетворив Ченнінга на хитрого реднека. Пам’ятаєте, щось подібне Тарантіно зробив із Бредом Піттом у «Безславних виродках»? Якщо це перевтілення припало вам до смаку, то з героєм Татума ви точно потоваришуєте. До того ж, завдяки ньому Содербергові вдається ефектний трюк: якщо в «Одинадцяти друзях Оушена» ми тільки і чекаємо, як Джордж Клуні та вже згаданий Пітт обдурять всіх і вся, то тут фінальний твіст заскочує зненацька. Левова частка подяки за це належить персонажеві Татума, що аж надпереконливо зіграв святу простоту.

Фрік №2:

Деніел Крейг

Мабуть, Крейгові все ж розтлумачили, наскільки небезпечним для актора буває амплуа культового персонажа, отож він час від часу згадує, що треба ходити в люди не лише в образі Джеймса Бонда. Його останній вражаючий перформанс ми бачили аж у «Дівчині з татуюванням дракона» Фінчера, де маскулінний Крейг втілив вельми інертного журналіста, котрого рятувала харизматична та абсолютно асоціальна подруга. Не надто схоже на агента 007, еге ж? Іще менше до нього подібний Джо Бабах, ексцентричний підривник із двома пришелепкуватими братами. Джо перебуває у тюрмі, де не визнають заколотів, навіть якщо ті відбуваються прямо перед очима, і дає змогу пересвідчитись: смугасте личить йому не менш, аніж біляве волосся і комедійне амплуа. А ще ті грішні варені яйця – от коли б ти, Бонде, хоч раз із таким задоволенням ласував горілкою-мартіні!

Фрік №3:

Адам Драйвер

Клайд Лохан цілком міг би жити у містечку Патерсон, працювати у тамтешньому барі й товаришувати із поетичним водієм автобуса. Та Клайдові випало бути молодшим братом героя Ченнінга Татума, отож він захлинається меланхолією та історіями про сімейне прокляття… втім, працює все ж у барі. А ще Клайд має протез руки, втраченої в Іраці, і прагне вибратися з тіні старшого брата – подейкують навіть, що саме тому він пішов до армії. Адам Драйвер продовжує дивувати універсальною здатністю до перевтілення, а кожна його робота лишається автентичною конкретному фільмові: роль в «Удачі Лохана» не викликає асоціацій ані з «Мовчанням» Скорсезе, ані з «Патерсоном» Джармуша, звісно, не спадатимуть на думку і «Зоряні війни». Содерберг не марнує фантастичного касту і приділяє героям значно більше уваги, аніж друзям Оушена (швиденько, пригадайте когось з них, окрім Джорджа Клуні, Бреда Пітта і Метта Деймона). Клайд-Адам гідний того, аби мати власну історію, те саме можна сказати про кожного з персонажів, що мають за собою справжній людський бекграунд – недолугий і реднековий, та від того лише більш справжній.

Фрік №4:

Америка

Слово «реднек» вже двічі було вжите у цьому матеріалі – час поглянути на нього пильніше. Оператором «Удачі Лохана» був сам Содерберг, що сховався за традиційним псевдонімом Пітер Ендрюс, отож події фільму ми певною мірою бачимо його очима. Погляд режисера не дає приводу підозрювати його у надлишках патріотизму – чого варті хоча б змагання з виловлювання свинячих окістів зубами з води або метання туалетних сидінь, що мимохідь бачать герої, гуляючи ярмарком. Содерберг не вигадав ті ігри – усіх охочих запрошуємо до матеріалу про Redneck Games на вікіпедії. Додайте до цього густий дух побутового цинізму та кепкування над консервативними цінностями – і отримаєте ідеальний портрет доби Трампа зі зневіреними у демократії громадянами, що здебільшого прагнуть жити лиш тут і зараз. Особиста ініціатива та неформальна домовленість в «Удачі Лохана» раз у раз важать більше від букви закону і, що характерно, спрацьовують значно ефективніше. Так, стрічка вельми еклектична, але американська сучасність у всьому її не надто принадному розмаїтті надає цій еклектиці міцний спільний знаменник.

Фрік №5:

Жанрові кліше

Фільм-пограбування – окремий піджанр з власними законами та історією, славетною і не дуже. Коли ж грабіжник стає протагоністом, ми хоча б мимохіть і на хвильку, але все ж пригадуємо Робіна Гуда – ніби перевіряємо, чи пасує рольова модель. Головний герой, пересічний шахтар, чесних грошей не заробить, проте юридично-бюрократичне свавілля може кінець кінцем обернути на власну користь, та ще й дати непогано заробити на цьому товаришам. Робін Гуд з Лохана все ж такий собі, але й архетип дурника, про який просто-таки кричить перше враження, на нього не приміриш. Хижа ФБРівка, втілена Хіларі Свонк, безсила проти хитромудрого реднека, і в цьому стрічка раптово стає подібною до «Матч Поінта» Вуді Аллена, де скепсис і випадковість так само збивають з правильного сліду завзятого детектива. Отож, наче-б-Робін Гуд не має жодних мотивів, окрім вкрай особистих, наче-б-невдаха виявляється передбачливішим за всіх і кожного, а наче-б-крутий хлопець ласує вареними яйцями, майструє вибухівку з желейних ведмедиків і мовчки зносить принизливі стусани від начальника в’язниці. Жодна з Содербергових сов – не те, чим видається, фінальний твіст обманює нас двічі, а наче-б-готова форма набуває якихось нових обрисів. Не до кінця зрозуміло, яких саме, але достеменно відомо, що смішних і талановитих.

Фрік №6:

Стівен Содерберг

Просто пригадаємо, про кого йдеться. Стівен Содерберг – наймолодший з тих, хто самостійно завойовував Золоту пальмову гілку (Луї Маль отримав її ще у 23, але за спільну роботу зі значно досвідченішим Жаком-Івом Кусто). Кілька років тому здавалося, що серйозні шанси перевершити Содерберга має Ксав’є Долан – але ні, 26 рочків, що їх мав Стівен, коли отримав найвищу нагороду Канн за «Секс, брехню і відео», поки лишаються нездоланною межею. Таке визнання дебюту видало режисерові величезний кредит, котрим Содерберг скористався на повну, кілька років експериментуючи із превеликим задоволенням. Нехай «Шизополіс» і «Кафка» не підкорили вершин першого фільму – вже невдовзі на «Оскар» за режисуру були номіновані цілих дві роботи Содерберга: «Ерін Брокович» і «Траффік», який і взяв нагороду.

Пообіцявши піти з кіно, режисер назнімав купу жанрової всячини, зробив блискучий у всіх сенсах телефільм «За канделябрами», випустив два сезони близької до шедевру «Лікарні Нікербокер» і добряче набрався сил для повернення. А ще Стівен не любить, коли його ім’я зустрічається у титрах частіше одного разу, тож операторську роботу зазначає псевдонімом Пітер Ендрюс (так звуть його батька – Пітер Ендрю Содерберг) і монтує, назвавшись Мері Енн Бернард (так звали у дівоцтві мати). А ще має хобі – перемонтовує класику у щось неймовірне, на кшталт суміші «Психо» Альфреда Гічкока і Гаса Ван Сента або «Шукачів загубленого ковчега» Стівена Спілберга із саундтреком Трента Резнора. Що сказати – ясно, хто справжній фрік в усій команді «Удачі Лохана».

Фрік №7:

Кетрін Вотерстон

Вотерстон чимось подібна до Адама Драйвера – часто з’являється у крутих фільмах і дуже рідко повторюється. Пам’ятаєте її ролі у «Фантастичних звірях», «Королеві Землі» та «Чужому: Заповіт»? Забудьте: якщо вже порівнювати із кимось героїню Вотерстон в «Удачі Лохана», то найближчою виявиться Шаста з «Вродженої вади» Пола Томаса Андерсона – ну, якщо припустити, що та мала добру сестру-близнючку. Содерберг і справді має досконале відчуття вдалого касту та драматургійної міри, тож епізодична поява Вотерстон виявляється настільки доцільною, що додає історії ліричних барв у лічені хвилини. Головне дивацтво режисера – перфекціонізм, і Кетрін Вотерстон ілюструє це якнайкраще, стаючи маленьким, але важливим камінчиком довершеної побудови «Удачі Лохана», де немає ролей другого плану або незначущих деталей.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Рецензії