Поки Месники, чия «громадянська війна» більш скидається на товариський матч, щедро роздають один одному вітальні підніжки та потиличники, а Бетмен  розчулюється, почувши ім’я матері Супермена, Люди Ікс вкотре підтверджують статус найзгуртованішої супергероїчної  команди.

Браяна Сінгера по праву можна вважати хрещеним батьком «Людей Ікс». Іронічно, що режисер, який, за власним зізнанням, ніколи не був фанатом коміксів, добряче «втягнувся» в екранізації коміксів Marvel. Саме він на початку 2000-их зробив дві перші частини франшизи («Люди Ікс», «Люди Ікс–2»), і після тривалої перерви зафільмував «Люди Ікс. Дні минулого майбутнього». Тож, як і годиться всім хрещеним батькам, Сінгеру є чим потішити довірене йому чадо.

Дія картини переносить нас в 1983 рік, де, прокинувшись після кількох тисячоліть сну, найстародавніший мутант Ен Саба Нур (Оскар Айзек), вирішує влаштувати апокаліптичну дезінфекцію, в результаті котрої виживуть лише найсильніші. На роль вершників Апокаліпсису він запрошує «заблукалих овець» – Шторм, Янгола, Псайлок, ну і (хто б сумнівався) Магнетто (Майкл Фассбендер). Та його улюблений ворог, професор Ксав’є (Джеймс МакЕвой), не кидає заклятого друга в біді, і разом з Містік (Дженніфер Лоуренс), Звіром (Ніколас Холт) та Мойрою Мактаггерт (Роуз Бірн) збирає не менш могутню команду з нових учнів школи надзвичайних людей.

xmen1

Герой Майкла Фассбендера за той час, що минув з моменту подій попереднього фільму, встиг залягти на дно в комуністичній Польщі, де обріс сім’єю та ставкою  сталевара. Одне задоволення спостерігати, як найсексуальніший ірландець Голлівуду після важкої зміни непримітно виходить з заводу, на українській копії котрого міг працювати твій власний дід або батько! Завдяки строкатій мультикультурності, яка є однією з провідних ідей серії коміксів, серед персонажів впізнаються представники різноманітних етносів і релігій, а Х-Меn залишаються носіями важливих меседжів расової та релігійної терпимості й толерантного ставлення до будь-яких меншин. Але не поспішайте розчулюватись – краще озбройтеся цитатою з «Бетмена проти Супермена», згідно з якою «будь-яка дія в цьому світі – це політика», і поверніться в далекий 1963-ий, коли Marvel через образи надлюдей надає швидку допомогу історії в період Карибської кризи.

Рятівне плацебо національної самосвідомості абсорбувало в себе реальну й альтернативну історію сповна, створюючи фантазійний простір, в якому легше пережити і штучні вибухи ядерних бомб, і вбивство найобожнюванішого після Лінкольна президента Америки, Кеннеді. До речі, за останнє в «Днях минулого майбутнього» відбував ув’язнення Магнетто, і майже зі сльозами на очах розповідав Ртуті, що він не стріляв, а лише намагався відхилити пулю, бо президент також був мутантом. Іронічна та вишукана деталь, якщо згадати, як п’ятьма роками раніше, у фільмі «Хранителі» (мабуть, найкращій стрічці Зака Снайдера) цей злощасний постріл здійснив Комедіант, створений Аланом Муром для DC Comics, головних конкурентів Marvel.

«Люди Ікс: Апокаліпсис» добряче притрушені порохом Холодної війни, хоча термін давності не дає йому палати на повну. Іскри незгасимого полум’я декілька разів все ж встигають осяяти для нас конфлікти, актуальній й для сьогодення – нехай і в альтернативному просторі коміксових реалій. Ось Апокаліпсис змушує людство повернути ядерні ключі – але в кадрі майорять тільки обличчя радянських підводників, а ось під час монологу про падіння фальшивих богів серед колажу світових культур, камера двозначно затримується  на золотоголовому православному священнику…

xmna21

У «Кіногіді збоченця» Славой Жижек порівняв ідеологію з окулярами, які на нас вдягає масова культура. Тож через діоптрії Marvel ви вкотре прочитаєте про безперечну американську світову гегемонію і побачите, як голова США після чергового порятунку світу телефонує до ООН, де йому відповідають: «Вашими молитвами, пане президенте». Але найцікавіше препарувати ідеологічну лінію Магнето. Цей найсуперечливіший герой Ікс-Менів вперше проявив  надзібності в Освенцимі, де вбили його матір, тому завжди репрезентував на екрані проблеми й наслідки антисемітизму. Та в цій частині, випадково промінявши американське благоденство на розбудову польського соціалізму, потерпає від останнього, зраджений стукачами-коллегами. А так пафосно зруйнований ним Освенцим більше скидається на  атракціон, кружляння на гірках якого вичавить навіть з найцинічнішого глядача крихту емпатії. Як сказав Бодріяр у своїх «Симулякрах і симуляції», це приклад безпрограшної спроби «вловити штучне тепло від мертвої події, щоб розігріти тіло соціального», бо «ніхто більше не змушує проходити євреїв через крематорій або газову камеру – вони проходять тепер через аудіо- та відеоплівки, через телеекран та мікропроцесор. Забуття, знищення досягає нарешті свого естетичного виміру – вони завершуються через ретроспекцію, нарешті доведену до масового рівня».

xaft01

Як не дивно, ахіллесовою п’ятою стрічки виявляється         начебто ефектний антагоніст. Апокаліпсис і Ко більше скидаються на п’ятірку косплеєрів, що вперше готуються до Comic-Con, а одноманітні у своєї патетичності репліки головного лиходія перетворюють його взаємодію з противниками у не надто добре розіграний перфоманс із заздалегідь передбаченим фіналом. Апокаліпсис з його безліччю надздібностей, певне, не наділений таким звичним для простих смертних емоційним інтелектом, тож часто-густо перетворюється на недоречного бога з машини. Навряд чи синьо-чорна брила гриму злизала наліт обдарування з обличчя Оскара Айзека, лиховісний магнетизм якого вже працював у «Ex Machina» на всі сто, тож залишимо цей грішок на совісті сценариста Саймона Кінберга, який, здавалось би, вже мав зробити якісь висновки з останніх «Зоряних війнах». А поки критика відригує вогнем суперечливих рецензій, Браян Сінгер, у фільмі котрого переваг все ж більше, аніж недоліків, в епізодичній сцені серед буденних студентських теревенів збайдужіло відповідає вустами Джин Грей: «Третій фільм завжди найгірший».

jennifer-lawrence-image-x-men-apocalypse

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.