Множинні свідомості доктора Калігарі

Один з найвизначніших фільмів німецького експресіонізму лишив по собі неабиякий слід, що простягається аж до сучасного кінематографу – наприклад, до робіт Скорсезе та Лінча.

Одного ранку все може змінитися. Назавжди. Скажімо, усі навколо будуть казати, що ти – зовсім інша людина. Але ж цього не може бути, і ти точнісінько знаєш усе, що повинен про себе знати – вік, стать, захоплення, звички. На сніданок ти готуєш смачну каву, з’їдаєш обов’язкову яєчню та, задоволений життям, вирушаєш на роботу. Але чи насправді це відбувається? Можливо, ти лише спиш та бачиш чудовий сон… або знаходишся у виправному закладі. Ніхто цього не знає. Особливо ти.

 Франц (Фрідріх Фейер) сидить на лавці та розмовляє з літнім чоловіком.

– Нас оточують духи, – каже той, – вони відібрали у мене будинок, дружину та дитину…

Трохи поодаль з’являється дівчина у довгій білій сукні. Вона схожа на примару.

– Це моя наречена, – каже Франц, – те, про що ви розповідаєте, не може порівнятися з випробуваннями, які випали на нашу з нею долю.

D1dDscYojSQ

Парубок починає розповідь, де серед головних героїв опиняється незвична постать – таємничий доктор Калігарі (Вернер Краус). Він вимагає у місцевого урядовця ордер на проведення своєї унікальної вистави – «Сомнамбули Чезаре». Та сомнамбула – хлопець, який вже 23 роки спить, але має телепатичні здібності та під керівництвом Калігарі пророкує майбутнє всім охочим. Загалом, віщування мають одноманітний характер і попереджають про раптову смерть.

Один з таких прогнозів отримує Алан – найкращій друг Франца, який помирає тієї ж ночі. Це стає вже другим загадковим вбивством у містечку Хостенвіль за останні кілька днів. Франц вирішує знайти злодія та починає підозрювати доктора Калігарі. Батько нареченої Франца, доктор Олсен (Рудольф Леттингер), допомагає юнакові. Вони разом слідкують за Калігарі та намагаються розбудити сомнамбулу Чезаре аби дізнатись правду. Однак невдовзі поліція затримує злочинця – і це зовсім не таємничий доктор.

the-cabinet-of-dr-caligari

Джейн (Ліль Даговер), наречена Франца, теж вирушає до намету Калігарі. Побачивши Чезаре, вона лякається та біжить додому, куди вночі пробирається сомнамбула. Нарешті зрозуміло, що саме він вбиває людей. Чезаре піднімає ножа, аби позбутися Джейн, та не може. Краса дівчини захоплює сплячий розум юнака, і той викрадає її. Під тиском незвичного стану бадьорості сомнамбула помирає, а Калігарі ховається у психіатричній клініці. Він видає себе за директора закладу, але, побачивши мертвого Чезаре та втративши будь-яку рівновагу, перетворюється на пацієнта власної ж клініки.

– Відтоді, – продовжує Франц, – божевільний так і сидить тут. Під замком.

dr-caligari

А тепер, будь ласка, забудьте усі двісті попередніх слів, бо жодне з них не відповідає дійсності. Насправді це Франц – пацієнт психіатричної клініки, який пропонує одружитися не менш божевільній пацієнтці Джейн. Десь поодаль блукає ще один хворий – Чезаре, і всіх їх лікує одна людина. Доктор Калігарі.

Сучасного глядача важко вразити таким розвитком подій, бо вже кожен чув про роздвоєння особистості, гостру шизофренію та втілення цих розладів у кіномистецтві. Але йдеться про реалії Німеччини 1920 року. Німецькі митці відчувають гостру потребу репрезентувати катастрофічний стан Германії після поразки в Другій світовій. Отож,Роберт Віне після декількох вдалих вистав і «Ріслера – найстаршого» (1915) береться за доволі дивний сценарій Карла Майєра та Ганса Яновиця.

The-Cabinet-of-Dr-Caligari-3-e1412607754507

Германська міфологія та хвилюючі екзистенціальні епізоди власного життя дають поштовх до кіноексперименту – як виявилось згодом, цілком вдалого. Варто зауважити, що саме відомий Фріц Ланг («Метрополіс») подав ідею створити так зване кільце у свідомості глядача – тобто почати й закінчити фільм в одному й тому ж місці, яке матиме дві полярні конотації. Віне ця думка сподобалася, і він додав від себе ексцентричності та абсурду деталей.

Гіпертрофовані декорації, похилі трикутні домівки, фантастичні пейзажі – усе це давало підказки щодо неможливості побаченого. Так у 20-их з’явився цілий фільм про змінену свідомість людини. Це вже потім Лінч буде хитати головою та безапеляційно казати: «Малголленд Драйв – романтична історія і не більше. Нічого особливого», при цьому додаючи до DVD чіткі питання-інструкції щодо перегляду. Це вже потім Скорсезе буде повчати Ді Капріо (чи хто кого?), як скрутити м’язи обличчя від морської хвороби посеред «Острову проклятих». Це вже потім ідея множинної особистості не буде здаватися вигадками фантастів, а Біллі Міліган – злочинцем. Але мова лише про 1920 рік. «Кабінет доктора Калігарі» стає першою великою стрічкою німецького експресіонізму, відкривши шлях до всього, що ми знаємо про хворобливу свідомість.

Conrad Veidt and Lil Dagover in The Cabinet of Dr Caligari

Сучасний кінематограф приділяє найбільше уваги головному герою чи кільком героям, нерідко – цілком буденним, аби з ними було легше ідентифікуватися. «Кабінет доктора Калігарі» придивляється більше до самої історії, занурюючись не у глибинні мозкові процеси Франца, а у те, що вони генерують. Такий прийом створює відчуття, як то кажуть, повної присутності, при цьому не провокуючи схопитися за носа чи вщипнути себе (втім, раджу час від часу це робити – про всяк випадок).

До того ж, Франц не викликає співчуття чи будь-яких інших почуттів, на відміну від сомнамбули Чезаре. Конрад Фейдт, який відтворив його, приваблює погляд навіть тоді, коли знаходиться десь на задньому плані. Занадто худий високий чоловік з обтяжливими очима нагадує чи то П’єро, чи то примару. Навмисно важкий білий грим майже засвічує плівку. Така ж яскрава гра актора передрікає фільму, як і самому Конраду, шалену популярність. І ці віщування, в противагу неіснуючим передбаченням Калігарі, збуваються, надаючи стрічці статусу must see шедевру німого кіно.

Наразі, режисерам дуже важко не звабитись на загравання з реальністю, яке тим часом вже стає моветоном (у кіно є власне визначення – movieтон). Але ж ми ані духу про це, бо наші реалії у 1920 році. Ми тільки-но купляємо квиток берлінського «Moviemento» та готуємось до перегляду чергової повоєнної стрічки. Наша свідомість ще цілісна. Але чи надовго? Дізнаємось після перегляду. Тож, як кажуть фахівці: «Enjoy the screening!».

caligaristage