Пригадуємо попередню роботу Лінн Ремсі, чия нова стрічка підкорила Канни

  • 500 сторінок книги, за якою був адаптований сценарій.
  • Овації на прем’єрі в Каннах.
  • Кілька десятків матеріалів, в центрі яких питання: хто винен, коли дитина стає вбивцею?
  • Номінація на Золоту пальмову гілку і Золотий глобус, а також незліченна кількість різноманітних фестивальних нагород і премій.

Розглянемо елементи, які свого часу зробили «Нам треба поговорити про Кевіна» справжньою подією й одним із найдискусійніших фільмів року.

 

ЧЕРВОНИЙ

Початок. Сенс. Колір, який стане лейтмотивом усієї стрічки. Спершу – яскравий, немов стилізований, як розваги на святі Ла Томатіна, де було зафільмовано перші кадри. Потім – все напруженіший і агресивніший. Фарба на склі машини й стіні будинку. Циферблат годинника. Сирени поліцейських автівок. Кров.

КАРТИ

Єва (Тільда Свінтон) обожнювала подорожувати. У мріях себе-тридцятирічну вона бачила у Парижі, а не з дитиною, котра чомусь не викликає й натяку на славнозвісний материнський інстинкт. Аби якось створити зону комфорту, вона обклеює одну з кімнат картами, фотознімками й листівками з різних міст.

– Що ти робиш? – з презирством питає Кевін (Езра Міллер).

– Роблю кімнату особливою.

– Картинки на стінах – це мерзенно.

Варто Єві вийти, як син демонструє ставлення до змін у кімнаті. Невеличкий спойлер: без червоного не обійдеться і цього разу.

ЛУК

Єдине справжнє захоплення Кевіна. Починається із Робіна Гуда – що показово, цей період, коли Єва читала йому вголос казки, чи не єдиний давав надію на порозуміння. Кевін стає схожим на звичайну дитину, що захворіла – він капризує, обіймає маму і сердиться, якщо хтось перериває читання. Та це добігає кінця, коли батько (Джон Сі Рейлі) дарує йому справжній лук. З тих пір хлопець те й робить, що тренується. Його погляд стає дедалі важчим, а руки – точнішими.

СЕСТРА

Втомлена від сина, розчарована у собі як у матері, Єва народжує другу дитину. Світловолосу, ніжну Селію (Ешлі Герасимович). Батько вчить її танцювати вальс, мама – щовечора розчісує волосся і читає вірші.

Кевін же промиває сестрі око розчинником чи зв’язує новорічним дощиком, граючись у різдвяне викрадення.

ФЛЕШБЕКИ

Основний композиційний прийом фільму. Книга Лайонел Шрайвер, що лягла в основу сценарію, написана у формі листів героїні до чоловіка, в яких вони намагаються «поговорити про Кевіна». Листи було адаптовано у флешбеки, завдяки чому фільм нагадує сімейний альбом, фотографії з якого розсипались, і їх склали в особистому, рефлексійному порядку. Захоплення режисеркою Лінн Ремсі фотографією лиш підкріплює таку паралель і безпосередньо відбивається на стрічці. «Нам треба поговорити про Кевіна» насичений крупними планами й деталями, на яких надовго затримується камера, наче має сфокусуватись і зробити знімок – й тим самим транслює відчуття сюрреалістичного пекла, на яке обернулися долі персонажів.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.