Минулого тижня у Києві відбулася ретроспектива іменитого французького режисера, на честь чого Moviegram вирішив пригадати, за що ж ми любимо творця «Діпана».


«Нікому невідомий герой» (1996)


У 1996 році нікому не відомим був сам Одіар. Хоч за його плечима вже був один зрежисований фільм та солідний сценарний доробок, Канни мали стати важливим  щаблем. Вступивши у нерівну битву з найкращим фільмом Майка Лі, Одіар програв головну нагороду, але отримав Гілочку за сценарій. Мабуть, режисер вітав себе з неймовірним успіхом, адже шлях сценариста він торував вже понад 20 років. На жаль, наступної серйозної Каннської нагороди довелося чекати ціле десятиліття.

Вже у другій самостійній роботі намітився одіарівський протагоніст: це чужинець, який намагається вписатись у нове суспільство. Причому не без успіху, навіть якщо воно до біса вороже. В принципі, виявляється, що для хорошого фільму цього й достатньо: класний хлопець бажає інтегруватися – класного хлопця приймають.

UN HEROS TRES DISCRET

 


«І моє серце завмерло» (2005)


Улюблені жанри Одіара – кримінал і мелодрама, які він, не надто переймаючись, змішує у довільних пропорціях. «І моє серце завмерло» з першого погляду скидається на сімейну історію, але виявляється спорідненим до такого ж фільму-перевертня  «Піаністка» Міхаеля Ганеке. Останній через музику і хворобливі стосунки головної героїні з матір’ю веде до витонченого та дещо декадентського дослідження її сексуальності, що впевнено прямує до категорії самотніх літніх жінок.

Проте Одіару така відвертість чужа, він керується давньою максимою «особисте – це політичне», тож залежність його героя від батька, вимушена професійна жорстокість і давня тяга до музики делікатно розкривають чуйний бік його особистості. Враховуючи гіпермаскулінність персонажа, це одкровення можна вважати анітрохи не меншим за ганеківське. До речі, Одіар і тут залишається вірним собі: музиці, за яку так чіпляється герой фільму, його навчає азійка, котра майже не розуміє французької. Що ж, режисер ще не раз відмовить співгромадянам у праві бути носіями рушійної сили змін. Власне, найяскравішим прикладом цього стане вже наступний фільм.

the-beat-that-my-heart-skipped

 


«Пророк» (2009)


У житті актора Тахара Рахіма, француза алжирського походження, голомозий Одіар зіграв роль Морфіуса. Обранець режисера став головним героєм «Пророка», принісши славу та почесті собі й своєму наставнику. Фільм номінували на «Оскар», «Золотий Глобус», нагородили Гран-прі в Каннах і віддали дев’ять «Сезарів», два з яких дісталися молодому Тахару. Його герой Малік у свої 19 років потрапляє до в’язниці за напад на поліцейських. Головний вибір доводиться зробити, коли йому в руки дають лезо і вказують на першого «зайвого». Сперечатися з корсиканською мафією – справа марна. Особливо, коли ти одинак з ворожого клану. Щоправда, і її боси забувають просту істину. Чужинець, який пройшов школу хижаків, навряд чи приєднається до зграї.

За мусульманськими віруваннями, призначення пророка – рятувати людей від багатобожжя та ідолопоклонства. От Малік і нагадує, що двох богів бути не може. Власне, це робить і сам Одіар. Третій «Сезар» за найкращий сценарій проти одного – батьківського. Старим богам тут не місце.

un-prophete-a-prophet-26-08-2009-25-g

 


«Іржа та кістка» (2012)


«Іржа та кістка» за своїми сюжетними перипетіями куди ближча до «І моє серце завмерло» та «Читай по губах». У центрі сюжету чоловік і жінка. Як заведено в Одіара, він займається напівлегальною діяльністю. Цього разу це бої без правил. Заробити на життя офіційною роботою не вдається. Вона ж втрачає обидві ноги у басейні з косатками. У «Читай по губах» дівчина була німою, а в «І моє серце завмерло», як вже було згадано, – не говорила французькою. Однак ці вади стають провідним містком у стосунках, або ж розкривають альтернативні, глибші поля для взаємодії.

За подібною траєкторією рухається «Іржа та кістка». Перешкоди і втрати відкривають ширший горизонт, на якому видніється ідилія для закоханої пари. І, якщо озирнутися назад, дивуєшся, як дорога із жовтої цегли приводить до Смарагдового міста. Однак шляхи Одіара незбагненні. А механізми старої історії не іржавіють, бо кістяк сюжету вкритий теплою тканиною життя.

scr-5

 


«Діпан»


Ми вже писали про «Діпан» раніше, тож тут – лише декілька слів. Цей фільм можна розглядати як певний сиквел «Пророка» – тут також йдеться про адаптацію чужинця у ворожому для нього суспільстві. Ця тема водночас набуває істинного завершення, що, ми впевнені, не завадить режисеру неодноразово до неї повернутися. Звичайно, це не єдина звитяга фільму, за яку він отримав головну Каннську нагороду. Одіар підіймає одну із найболючіших тем сучасної Європи – еміграцію. На відміну від все менш толерантного у діях та засобах Старого Світу, режисер залишається великим гуманістом, і стає на бік нині пригнічених людей. Але, як пророкує Одіар, пригнічених лише тимчасово.

Не обходиться і без вкрай французької риси режисера: у будь-якій ситуації додай трохи мелодрами. Тож не тільки пацани з району (можливо, ті, які сиділи разом із героєм «Пророка») турбують Діпана, а й його не завжди піддатлива жінка. Дещо не те знайшли герої фільму на французькій землі… та сам Одіар для своєї творчості знайшов усе необхідне.

DHEEPAN_Still

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.