Режисер Джордан Піл точно знає, яким моторошним буває знайомство з батьками обраниці

Нині чи не кожен фільм жахів ладен започаткувати новий тренд і породити кільканадцять сиквелів та приквелів, вибудовуючи цілу франшизу навколо загадкового будинку з привидами, паранормальних явищ тощо. Нерідко жах ховатиметься в повсякденних речах і буденних подіях. Як-от у «Пастці» молодий чорношкірий хлопець Кріс їде знайомитися з батьками своєї білої дівчини. В маленькому містечку всі жителі видаються йому причмеленими расистами, що прикриваються зовнішньою манірністю та доброзичливістю. Однак чим більше Кріс спілкується з батьками дівчини, тим більш незрозумілим для нього стає весь маскарад довкола.

Дебют коміка Джордана Піла в амплуа режисера фільму жахів виглядає ковтком свіжого повітря у царині сучасного горору, хоча навряд очікуватимеш цього від шоуранера скетчкому «Кей та Піл». Делікатна тема расизму трансльована водночас іронічно та як ніколи актуально, однак Піл як справжній фанат жанру більш концентрується на точному відтворенні атмосфери, персонажів і класичної структури. Пролог інтригує представленням персонажа Лейкіда Стенфілда, який нещодавно засвітився в серіалі «Атланта». Його добряче лупцюють і викрадають, тому глядача постійно тримають в напрузі вже з перших кадрів. Ми ще зустрінемо цього нещасного, а Джордан Піл і надалі лишатиме купу підказок для глядача, які потрібно відшукувати протягом усієї стрічки. Окей, цього можна й не робити, спокійно очікуючи фіналу, але в тому є неабияке задоволення, адже персонажі Піла не видаються картонками порівняно із типовими молодіжними трилерами, отож і загадки їх цікавіші навіть тоді, коли скидаються на жанрові кліше. Режисер неодноразово казав в інтерв’ю, що декілька разів переписував сценарій, аби досягти справжньої достовірності у вчинках і словах персонажів.

Використовуючи вже канонічні прийоми на кшталт раптових скрипок або ж незграбних спроб вибратися з заплутаної ситуації, Джордан акцентує увагу на зловісній атмосфері, яка здається буденною. Саме цей аспект соціального трилеру лякає більш за все. Часті крупні плани створюють у глядача бажання відсторонитись від побаченого, а зловісна атмосфера нічного лісу змусить загострити вухо, аби не лякатись несподіваного гучного вереску (можливо, сусіда поряд).

Завдяки «Кей та Піл» Джордан тонко відчуває сильні сторони екранних дотепів і тому творить не просто фільм жахів з елементами комедії, але й примудряється віднайти вірний баланс між смішним та страшним. Допомагає врівноваженість самої історії: тема расизму і закритого суспільства не раз використовувалася в кіно, але мало кому вдавалося настільки органічно замаскувати знайомство з батьками під фільм жахів. Черпаючи натхнення у «Дитини Розмарі» та «Степфордських дружинах», Джордан Піл ефектно ухиляється від обговорень другої половини фільму, адже знає, скільки може зруйнувати один-єдиний спойлер. Звісно, це все ж атракціон, але один із небагатьох, що можуть порадувати веселим\моторошним досвідом… і в той же час слугувати nota bene у некомфортних розмовах про расизм.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.