І не тільки в ній: магістральні теми Золотого століття коміксів DC у нинішній реалізації виявилися куди менш живими, аніж Срібне століття, на яке посилається Marvel.

Мальовані історії – ровесники кінематографу, але їх Золоте століття почалося на добрий десяток років пізніше, аніж розквіт класичного Голлівуду. У 1938-му в Action Comics з’являється Супермен, роком пізніше Detective Comics представляють Бетмена. Комікси тих років не спрямовані в першу чергу на підлітків – їх аудиторія здебільшого цілком доросла, та й проблематика, що піднімається на сторінках, аж ніяк не промовляє до пубертату. Лінія Супермена швидко стає відображенням антифашистських тенденцій і репрезентує радикальну боротьбу з чужоземцями, актуальну для періоду Другої Світової війни. Кларк Кент, хоча і родом з іншої планети, нерідко боронить Землю саме від внутрішніх проблем (пригадаємо: один з його найкласичніших супротивників, Лекс Лютор – землянин). Метафора вельми прозора: чимало американців тих років впізнає в герої уособлення власної армії, що воює з європейським диктатором за океаном. До того ж, хоча Кларк і боронить усе людство, та все ж лишається рупором американської ідеї – така собі маленька вишенька на великому торті наведеної вище паралелі.

Бетмен має зовсім іншу ідеологічну основу: мільярдер, що охоче пускає статки на боротьбу зі злочинністю, він покликаний відновити довіру до образу успішного капіталіста, який вельми похитнувся за часів Великої Депресії. Як бачимо, ці двоє не тільки протистоять криміналу, але й обслуговують важливий соціальний запит, актуальний для Золотого століття коміксів. Для чого ж був цей DC-вступ, якщо формальним приводом для матеріалу є фільм Marvel? Очевидно, що, обговорюючи протистояння Стіва Роджерса (помітили, як старанно в картині уникають називати його Капітаном Америкою?) і Тоні Старка, нікуди не подінешся від порівнянь із «Бетмен проти Супермена» – на жаль, не на користь останнього. Звісно, ідеологічне підґрунтя коміксової першооснови відіграє важливу роль: наприклад, «наймасштабніший гладіаторський поєдинок усіх часів» можна розглядати як алегоричне виявлення страху self-made man’а (який уособлює корпоративну культуру) перед мілітаризованим свавіллям. З такої позиції доволі іронічним виглядає їх об’єднання проти Лекса Лютора, що є втіленням обох сторін: нагадаю, що «ЛексКорп», яку він очолює і, здається, безроздільно контролює, займається виготовленням зброї.

Captain-America-Civil-War-Tony-Stark-Meeting

Такий конфлікт стає запорукою могильної серйозності та аж занадто похмурої атмосфери фільму: коли американська мрія стикається з американською ж дійсністю, стає не до жартів. Тим не менш, «Бетмен проти Супермена» йде на поступки «несерйозному» реноме коміксів у найнедоречніші моменти. Наприклад, примирення Брюса Вейна і Кларка Кента через однакове ім’я їх матерів виглядає не інакше як даниною жанровій умовності, недолугим deux ex machina, якого хочеться швидше гнати назад за лаштунки. Що ж ми бачимо у випадку з протистоянням Капітана Америки і Залізної Людини? Також поєдинок ідеологій – але на зовсім іншому концептуальному та якісному рівнях.

Розквіт Marvel настав за часів Срібного століття, коли цензуру мальованих історій регулював Кодекс коміксів – саме тоді основу аудиторії почали складати підлітки, на яких орієнтувалися автори, позбавлені доступу до сексуальної тематики та звичного їм високого рівня насильства. Втім, Капітан Америка з’явився за півтори десятиліття до того, коли видавництво ще носило назву Timely Comics. Якщо Супермен був покликаний на службу патріотичному настрою суспільства, то Кеп став його повноцінним втіленням, що миттєво здійняло рейтинги до небес. Важливо пам’ятати ще одну тезу Золотого століття: Справедливість у творах того часу ставилася вищою за Закон. От ми і стали на крок ближчі до «Перший месник: Громадянська війна», еге ж?

Captain-America-Civil-War-D23-Easter-Egg

Срібне століття коміксів не віддзеркалювало травмоване економічною кризою і світовою війною суспільство, а вдовольняло підліткові рефлексії, отож на перший план вийшла тематика самоідентифікації. Якщо журналіст Кларк Кент фактично працює в парі із Суперменом, а Бетмен є гармонічним продовженням жаги до помсти Брюса Вейна, то марвелівські герої нерідко мають в основі болючу роздвоєність. Пригадаємо хоч того ж Пітера Паркера, якому альтер-его зовсім не допомагає у звичайному житті і який до смерті боїться, що тітка Мей здогадається про його здібності. Але двоє головних героїв «Першого месника» є дорослими людьми, що не приховують своїх здібностей. Для них актуальною є інша парадигма: герої Marvel часто-густо отримують свої сили випадковим або вимушеним шляхом – їх кусає радіоактивний павук, вони згоджуються на небезпечний експеримент завдяки патріотичним міркуванням чи винаходять диво-костюм, аби не конструювати зброю для терористів. Для цих героїв принциповим є момент вибору: наприклад, Супермен та Капітан Америка родом з Золотого століття, отож на боці добра за замовчуванням, але Тоні Старк неодноразово змушений обирати – пригадайте хоча б мотивації, завдяки яким «Старк Індастріз» припиняє виготовлення зброї.

В цьому, власне, полягає суть конфлікта Старка і Роджерса. Перший – дитя глобалізації, отже, поступки і компроміси, до яких ООН змушує Месників, для нього глибоко природні. Але другий, син Золотого століття, керується звичною максимою («Справедливість вища за Закон», пам’ятаєте?) і тому не збирається ставати на облік, який, цілком можливо, може взагалі викликати у нього асоціації з нацистськими концтаборами. Причому обидва репрезентують глухе невдоволення тотальним контролем сьогодення, та якщо Старк поводиться із повною відповідністю до принципів соціально схваленого конформізму, то Роджерс стає провідником мало не анархічних ідей.

captain-america-civil-war-airport

Але тут у свої права знову вступає умовність, цього разу – суто кінематографічна. В оригінальному коміксі «Громадянська війна» є дві головні відмінності від екранізації: протистояння в ньому значно кривавіше, а його учасників – значно більше. Та Кінематографічний всесвіт Marvel поки не має змоги поєднати світи Месників та куди чисельніших Людей Ікс, тож Старк і Ко, незважаючи на поповнення в «Ері Альтрона» і всі надзвичайні здібності, все ж лишаються купкою могутніх маргіналів, на що, власне, і натякає їм Рада безпеки ООН. Автор коміксу, Марк Міллар, добре знається на неканонічних сюжетах – за три роки до публікації «Громадянської війни» він створює один з найвишуканіших апокрифів під назвою «Супермен: Червоний син», за сюжетом якого маленький Кал-Л опиняється не в Канзасі, а… в радянській Україні. Отож герої Міллара не просто люто гамселять одне одного – боротьба доходить до смертовбивства, а їхній конфлікт справді подібний до внутрішнього озброєного протистояння.

Екранних героїв ідеологія розділяє значно менше – можливо, через усвідомлення, що всі вони в одному невеликому човні. Отож їх протистояння в аеропорту, незважаючи на весь свій розмах, все ж виглядає товариським матчем «до першої крові». Розмова Старка і Роджерса перед справжнім двобоєм засвідчує: врешті-решт ідеологія відступає на задній план, серйозною основою кінокоміксу все ж традиційно стають особисті мотиви. І якщо у випаду з Бетменом і Суперменом вони є найслабшою ланкою історії, то у «Громадянській війні» навпаки – поглиблюють екранну логіку. Marvel наче проводить роботу над помилками DC, вправно заграючи із жанровою конвенцією: замість спільної битви проти, кхм, злодія (якщо за такого справді можна вважати скорботного Даніеля Брюля) отримуємо серйозний конфлікт без знижок на коміксове походження. Є золоте правило, що допомагає відрізнити якісне ЛГБТ-кіно від експлуатаційного: драма в основі фільму має бути доречна і для гетеросексуальної оповіді. Як не парадоксально, таке ж лекало і пасує хорошим супергеройським фільмам: просто запитайте, чи турбуватиме обрана проблематика персонажів без масок і надздібностей? Пригадайте «Хранителів» Алана Мура – і одразу зрозумієте, що я маю на увазі.

Captain-America-Civil-War-Falcon-Wingsuitjpg

«Бетмен проти Супермена» такої перевірки не витримує, а от «Громадянська війна» – проходить завиграшки. Ідеологічні розбіжності підіймають градус конфлікту, але до вибуху призводять мотиви, зрозумілі кожному глядачеві без залучення автентичних коміксових нюансів. На виході маємо чи не перший фільм Marvel, що не надто підсолоджує фінал, натомість пропонуючи зіткнення рівноцінних складних ідей і персонажів, з кожним із яких хочеться ідентифікуватися. DC репрезентувало світогляд Золотого століття у практично незмінному вигляді – Marvel же у довгостроковій перспективі поєднало наївний шарм героїв Срібного століття із цинічною харизмою Бронзового. Тепер лишилося пересвідчитись, що ця акція не стане одноразовою, адже подальша лінія виглядає аж загладко: як і обіцяв Кеп, колишні друзі мають усі шанси швиденько забути про ворожнечу перед спільною загрозою у «Війні Нескінченності». Проте за третіх «Месників» відповідатиме практично повний комплект творців «Громадянської війни» і серії «Перший месник» в цілому – режисери Ентоні та Джо Руссо і, що не менш важливо, сценаристи Крістофер Маркус та Стівен МакФілі. Отож, маємо привід сподіватись на краще. Врешті-решт, що ще нам лишається, коли мова йде про блокбастери?

Captain-America-Civil-War-Trailer-1-Iron-Man-War-Machine

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Рецензії