Новий фільм видатного автора, обраний Україною до подання на «Оскар», вийшов у широкий прокат

Серед попередніх успіхів Валентина Васяновича – художній «Креденс» та документальний«Присмерк» про співжиття стареньких мати і сина. Останній поїхав з ОМКФ із «Золотим Дюком» за найкращий український фільм три роки тому. Попри сильний український конкурс цього року, «Рівень чорного» зберігає всі шанси на нагороду.

Сорокадев’ятирічний фотограф знимкує класичну трійцю: весілля, дитячі свята і похорони (ну, добре, тільки портрети зі скорботною чорною стрічкою). У нього є вродлива коханка, батько в інвалідному кріслі та білий кошлатий кіт. А ще хобі – скелелазіння, яким він займається всюди: вдома, у гаражі та на скеледромі. Зима забирає в нього все, лишаючи лише сю скалу, яку йому доведеться не лупати, а здиратися на неї.

Простий сюжет у вправних руках Васяновича робить кінематографічне сальто, пропонуючи глядачеві чи не головне в кіно – простір для інтерпретацій. Історію про фотографа можна взагалі розглядати як метафору українського кінопроцесу. Є типовий режисер, який фільмує нудьгу нудезну: наречених, квіточки та інше паскудство. У нього є дівчина-муза, з якою він кохається в гаражі, бо вдома на нього чекають напівживі батьківські мощі – символ минулої величі українського кіно. Режисер начебто здирається нагору, однак щось заважає йому досягти серйозних вершин. І тільки коли його лишає муза, помирає батько – образ славетних часів, а також кіт – остання віддушина, символ хатнього затишку, от тоді він оживає (під «Майже весну» Океану Ельзи) і долає символічну вершину, виводячи свій талант за провінційні межі.

«Рівень чорного» прочитується як кодекс майбутнього режисера-самурая (привіт Джармушеві), якому доведеться зректися всього (або ж утратити все), аби віддати себе кінематографу. Жест головного героя виглядає маніфестарно. Посеред холодних снігів він палить розу-мімозу – декорацію ганебного для Художника заняття, весільної фотосесії.

Рівень чорного, 2017
жанр: документально-ігровий драматичний фільм
режисер: Валентин Васянович
в головних ролях: Костянтин Мохнач, Катерина Молчанова

Цей кодекс-маніфест виглядає не голослівно, і сам є прикладом цілісності та стоїчного професіоналізму. Замість діалогів чутно симфонії із фотоспалахів і звуків видалення знімків колишньої коханої. У кадрі – кінематогенічні локації Києва: притлумлені вогні міста на горизонті, симетричні мушлі крематорію, загадковий довгий шлях-лабіринт до гаража героя. Все це добре тримає увагу і компенсує відсутність захопливої історії – вона, власне, є, але лінійна та проста, як ті двері. Однак двері ведуть тебе далі, а не паралізують непідйомним сумом чи огидністю буття, сконцентрованими в одному кінофлаконі.

«Рівень чорного» сповнений кінематографічності, яку не руйнує театральна українська мова (бо її тут немає). Дійство оживає завдяки зрозумілому сюжету, якісній операторській роботі та продуманому звуку, котрий працює на сторітелінг. Врешті, у стрічці є надія на майбутнє і енергія, щоб рухатися далі як глядачеві, так і режисерові, а цього бракує більшості сучасних українських фільмів.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ОМКФ Рецензії Українське