60-річний Такеші Касумі пішов на пенсію та намагається віднайти себе у новому, позакорпоративному житті. У першій же серії він натрапляє на ресторан, в якому відкорковує пляшку пива і влаштовує справжній акт гедонізму. Так починається його довга мандрівка по закладах харчування Японії, протягом якої Такеші відкриває нові можливості та позбувається старих звичок.

Японія славиться власною ТБ-продукцією. Спочатку дорамою називали класичний японський драматичний серіал, але пізніше поняття розширилось і увібрало комедію, жахи та, власне, усі інші жанри. У 2012 році вийшов перший сезон дорами «Самотній гурман», де йшлося про чоловіка, який мандрує ресторанами та пізнає радості харчування на самоті. На Netflix скористалися хвилею популярності та запустили власну дораму. «Самурай-гурман» оповів про сакральне ставлення японців до їжі – адже серіал передовсім концентрується не на приготуванні (хоча це також присутнє), а на отриманні задоволення від смаку і вигляду.

12 серій по 20 хвилин не мають цілісного сюжету. Це лише їжа і спогади, що їх вона навіює незгірше за будь-яку мадленку Пруста. Персонаж Касумі – привітний і ввічливий із хазяями ресторанів та іншими відвідувачами, але коли рамен не гарячий або ж гостей ображають, він уявляє старовинного самурая, моделює поведінку справжнього героя у конкретній ситуації та вмикає «режим справедливості». Кожну серію він все ж переборює внутрішній страх і пізнає нові істини, які за компанію транслюються й глядачам. Така структура страхує мораль від нав’язливості, адже все вирішує інтонація, а вона тут доброзичлива і далека від дидактизму.

Їжа в «Самураї-гурмані» – промовистий інструмент, що розкриває насолоду буденним життям. У «Патерсоні» Джима Джармуша поезія подібним чином відкривала глядачеві красу в простому, тут же актор Наото Такенака самим споживанням їжі демонструє, що життя чудове. Приємні м’які кольори та операторська робота посилюють розділення цього досвіду, вловлюючи хрустку шкоринку хліба або прянкий аромат від італійської пасти через виразні мімічні реакції головного героя.

Колись вважалося, що Netflix знаменитий самими серйозними проектами на зразок «Карткового будинку», але зараз він розширює аудиторію завдяки по-дитячому наївним і проникливим «Самураю-гурману» та «Майстру не на всі руки». І така політика цілком виправдовує себе, адже серіали про буденність, стосунки простих людей і, звісно, про їжу як окрему категорію насолоди мало не стали вимерлим мамонтом американського телебачення. Та попри всі переваги, є одна серйозна проблема: «Самурая-гурмана» аж ніяк не варто дивитися на голодний шлунок!

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Серіали