Shame Valentine

Команда Moviegram зізнається в любові до фільмів, про які зазвичай не наважується згадувати в пристойному товаристві


Guilty pleasures від кінематографу – один із найулюбленіших фетишів Moviegram. Як і годиться відповідальним закоханим, ми приймаємо кіно таким, яким воно є, зі всіма величезними плюсами та жахливими мінусами. І якщо першим готові приділити 24 години на добу, то другі час від часу змушують почуватися так, наче рідна половинка взялась недолуго жартувати у великій компанії наших друзів. Та сьогодні цуратися своїх симпатій ніяк не можна. Тож кожен з команди Moviegram чесно написав про ті фільми, які навряд чи колись опиняться в топі здобутків кіномистецтва… коли не враховувати рейтингів наших сердець. Якщо читаючи, відчуєте дивне хвилювання, не соромтеся – то до вас промовляє ностальгія. А може, й щось більше.


 

«Мумія», або Кохання з першої касети

Коли мені було десять, у мене з’явився відік. Не пам’ятаю, чому, але спочатку касети дістати було вкрай важко. І от на день народження мені подарували першу в моєму житті касету, з фільмом «Мумія». Вислів «подивитися до дір» дуже слабо описує моє ставлення до фільму: я знала всі діалоги напам’ять і, більше того, перечитала усю єгипетську міфологію, щоб краще розуміти згадувані міфи та географію фільму. Щодо самого сюжету, то він побудований навколо легенди про силу кохання жерця до полоненої фараона, забороненого і проклятого. Окрасою фільму, окрім пристойних локацій і не зовсім лажової комп’ютерної графіки, як на 1999 рік, є актори. І в дитинстві, і зараз, ти віриш цій атмосфері, віриш героям. А ще, цей фільм чітко показує, що немає чорного і білого, і що у поганців можуть бути сильні почуття, яким ти співчуватимеш. Тільки не дивіться третю частину, там вже немає логіки і Рейчел Вайс.

kinovych_the-mummy


 

«Щоденники вампіра»

Так, звичайно, можна було б написати про «Секс і місто», але, по-перше, соромитись тут нічого, бо ж це вже величезний культурний пласт. А по-друге, про нього і так пише Оля Куровець.

«Щоденники вампіра» можуть похвалитися феєрично жахливим сценарієм. Ви тільки послухайте: двоє братів-вампірів, закоханих у школярку-містичного двійника їхнього першого кохання – серйозно? А це лише початок серіалу на шість чи сім сезонів. Потім починається таке, що взагалі на голову не налазить. Але Ієн Сомелхолдер та Ніна Добрев такі гарні, а історія кохання, яке все витримає, хоч і клішована, але така спокуслива, що, коли ти захворів, дуже легко піддатися омані guilty pleasure та провести вечір, переглядаючи серію за серією.

І нікому про це не розповідати!

Nosko_Vampire-Diaries-2


 

«Поспішай кохати»

От не думав, що таке могло зі мною трапитися. Я, великий бородатий брутальний мужчіна, полюбив банальну мелодраму «A Walk to Remember». Мене ж загартували такі ігри, як «Doom» та «Half-Life»! Якби ж то я просто тебе полюбив, ні, я ревів, наче маленьке дівчисько. Це тривало 2 дні, 3 перегляди. Ти ж знаєш, що в мене був важкий період, мене тільки-но кинула дівчина. І ти скористалася моїм слабким становищем! Знаєш, нам було добре разом, я тебе точно ніколи не забуду, але це потрібно припинити. Справа не в тобі, справа в мені.

Dan_Romanuyk_A-Walk_to_Remember_2


 

«Американська історія жахів»

Я відверто люблю користуватися моментами, коли можна розділити свої guilty pleasure з групою людей. Тим паче, виправдовуючись тією чи іншою причиною – наприклад, матеріалом до Дня Закоханих. Однак, як виявилося, серед фільмів я не знайшов такого претендента. Зізнаватися у приязні до стрічок про підлітків не так вже й стидко, адже важко відмовити їм у певній наївній щирості. Тому я занурився у серіальну площину, де мені одразу спав на думку 3-й сезон «Американської історії жахів» за назвою «Шабаш». На своє виправдання я лише згадаю, що шість епізодів з тринадцяти режисувала молода надія американського незалежного кіно — Альфонсо Ґомеc-Рейон («Я, Ерл і вмираюча дівчина»).

Цей сезон не тільки деконструює американський відьомський міф, але й штовхає у прірву повсякденного життя матріархального устрою.  Школа для чаклунок є місцем затишних внутрішніх міжусобиць, будинок, за стінами якого – буря. Враховуючи те, що події відбуваються в Новому Орлеані, метафору можна трактувати буквально. Чоловічі протистояння не можуть похвалитися і половиною того шарму та нещадності, які притаманні відьомським сутичкам у серіалі. Чого лише вартує сцена спалення на вогнищі однієї із «сестер по мітлі», з попереднім дефіле всіх учасниць дійства пустельним ландшафтом під витончену музику.

Apenko.-American-Horror-Story


 

«Batman. The Movie» (1966)

  1. Бездоганне техзабезпечення: бертоліт, бетлінза, беткамери, беткатер, бетдрабина, бетрепілент від акул, бетміранг, бетсканер, бетсигнал, бетнаручники…
  2. Лайки від Робіна. Найулюбленіші: «свята сардина», «свята клеєварка», «святі галюни».
  3. Брюс Вейн як приманка для Бетмена.
  4. Ще один спойлер.
  5. Знов спойлер.
  6. Як писати так, щоб не заспойлерити увесь фільм? Краще ідіть подивіться.
  7. Ну все, останній аргумент «за»: «майже людяний» дельфін рятує Бетмена і Робіна.

Знаю, усе це звучить як жорсткий стьоб – та каламбурно-комічне дійство, що відбувається у цій картині дійсно більше схоже на театральну виставу, яку ставлять бетмен-хейтери.

Здається, саме це і підкорило моє серце!

Burunduk_Batman_THE-MOVIE_1966_1


 

«Крихітка»

«Мені здається, безглуздо планувати життя заздалегідь. Раптом передумаєш?»каже дівчина-підліток, яку раптово зустріла на своєму шляху героїня Кіри Найтлі. Ця фраза і охарактеризує філософію її життя. Якщо ти доросла жінка, яка досі не знає, що їй робити і куди податися – агов тусити зі школярами, можливо навіть жити в їхньому домі! Втекти від усіх проблем (а головне – від їх вирішення) назад у дитинство, аби зрозуміти, що саме тебе так гальмує – це просто ідея століття! А далі – ще одна блискуча ідея: згадати про те, що ти доросла людина, і замутити з батьком цієї ж нової подруги.

Тема дорослих-дітей, що ніяк не можуть вирватись із пубертатного періоду, застрягши в шкільних стосунках без жодного уявлення, як жити цим дорослим життям, банальна для голлівудського кіно, проте саме фільм «Крихітка» чомусь так мене підкупив. І раптом відчувши себе на місці головної героїні, достатньо лишень знову натиснути на «play». Проблему не вирішить, але настрій покращить.

Важко пояснити, що саме мені так подобається в цій стрічці. Можливо, трохи флегматична Кіра Найтлі і вдало підібраний їй до пари персонаж Сема Роквелла; можливо, атмосфера, створена в кадрі – трохи стримана, як для такого типу кіно і не надто «рожева», проте все одно напрочуд наївна; чи, може, відсутність, попри всі штампи жанру, будь-яких магічних перетворень в стилі «Татові знову 17». Головне питання фільму – «А яка ти тварина?» Чи не варто, визнавши в собі змію, нарешті скинути стару шкіру?

anna-laggies_2-(1)


 

«Секс і місто»

Серіали переважно починаєш дивитись із двох причин, і обидві вони «стадні». Або (для мене це було у випадку «Друзів» і «Доктора Хто») хтось із приятелів безперервно цитує цілі уривки, і тобі вже набридло не впізнавати, або (і це випадок «Сексу і міста») хтось із близьких і важливих раз-по-раз каже «Ууу, Оля, ти шооо, ти не дивилася жодної серії?!». Цим кимось була моя подруга, колишня староста культурологів, а нині мама двійнят – і от на енний раз я здалася.

То був сумний асексуальний період, коли дні проходили в середовищі немолодих дам у держустанові, а вечори були просто холодними. От і пішло – по чотири-п’ять серій нью-йоркських невгамовних дівчат за вечір, іноді й більше. Зараз це звучить, як сповідь анонімної алкоголічки, але десь так і було.

Як не намагаюсь згадати щось із переглянутого, ніяк не вдається. Окрім нескінченних рядів туфель Керрі на екрані та невдалих спроб ідентифікації себе хоч з кимось із чотирьох – перед ним. Але там точно про жіночу дружбу, про «ніколи не здавайся», і про «твій Супермен десь є, хоч всі навколо начебто мудаки».

Kurovets_Sex-and-the-city3


 

«Ворон»

Стрічку «Ворон» Алекса Прояса за жанром визначають як фантастичний фільм жахів з тональністю екшену і трилеру. Звучить голосно, так. Але для мене це, перш за все, історія потойбічного, а тому – вічного (або навпаки), готично атмосферного кохання. І як би соромно не було зізнаватися, кульмінаційна сцена, коли йде дощ, звучить неймовірно чуттєвий саундтрек і грим стікає обличчям Брендона Лі, змусила мене заплакати. Та навіть мертвого змусила би. Тим паче, що в контексті цього фільму це не така вже й дивина. Думаю, фільм здатен зачепити за живе і любителів теми вічного кохання, і відвертих її ненависників. А особливо, поціновувачів акторської гри Брендона Лі, котрий зіграв у цій картині свою останню роль. «Дощ не вічний, – повторював впродовж фільму Ерік Дрейвен вустами Лі, – зате люди, яких у нас забирають, житимуть вічно, якщо ми не припинятимемо їх любити».

Marichka_The-Crow_3


 

«Стелс»

Улюблений фільм, за який соромно?  Можу сказати, що мені подобаються абсолютно всі частини «Залізної Людини», або що я разів зо п’ять передивлявся трилогію «Володар перснів» – і кожен раз був, як перший. Але, щоб бути чесним із вами та насамперед із собою, маю копнути глибше.

Фільм «Стелс» 2005 року бачили? Б’юсь об заклад, що ні. «Стелс» цікавий тим, що він абсолютно шаблонний. Цей фільм – суцільне кліше. Історія розповідає про трьох друзів-пілотів елітного військового підрозділу – білого хлопця, чорного хлопця і дівчину. До підрозділу приєднується високотехнологічний дрон зі штучним інтелектом, покликаний нести мир у цей світ. Згодом від удару блискавки він втрачає розум і починає підривати все, що бачить, а головні герої ціною власного життя намагаються його зупинити. У фільмі присутня і любовна лінія, і багато повчальних настанов, від яких навіть дрон в кінці розуміє, що поганим бути погано. А глядач наперед знає все, що трапиться, тому залишається тільки насолоджуватись нескінченними вибухами, літаками, гігантськими кораблями та дирижаблями. І, звісно ж, хеппі-ендом.

karnackyi


 

«Закохайся в мене, якщо наважишся»

Непроста історія, як для звичних сюжетів про кохання. Цій парочці нецікаво ходити навпростець, тільки в обхід – навіть із ризиком для життя. Їм замало ніжних, теплих і спокійних стосунків, їм потрібна гра. Гра, що породжує вибухову пристрасть. Гра, що перетворює їх на азартних коханців, котрі обпікаються почуттями через принципи. Замість того, щоб жити життям одомашненого подружжя, вони щоразу балансують на межі, раз по раз смакуючи короткі зустрічі. Минають роки, але одне запитання не втрачає для них актуальності ще з часів дитячої дружби: «Ти у грі?»
Фільм, у якому герої Маріон Котіяр і Гійома Кане наважилися і закохалися.

Sasho_love-me-if-you-dare


 

«Південний парк»

«Сауз парк» – чудове поєднання осмислення соціальних та медійних явищ, добряче приправлене «сортирним гумором». Наша любов (за яку мені все одно не надто й соромно) виникла не так давно, але вона палка, і з часом її полум’я опаляє моїх друзів. Вони, можливо, і не хотіли знати те, що показували у тій чи іншій серії «Сауз парку». Але закохані не чують інших і можуть годинами торочити про свою пристрасть.

malyshenko_south_park(1)


 

«Реальна любов»

Насправді, більше за все я соромлюся симпатії до перших двох частин «Сам удома», але ці почуття більше схожі на вибрики Танатоса, аніж на справу рук Ероса. Тож перепрошую, але твердо відмовляюсь зізнаватися їм у любові. Все одно колись мене знайдуть у цій компанії після триденного зникнення, заплаканим та очманілим.

«Реальна любов» підкупила мене Томасом Сенгстером – пам’ятаєте закоханого пасинка Ліама Нісона? До того я вже бачив Сенгстера в телефільмі «Гітлер. Сходження диявола», де той грав фюрера у десять рочків. Перекажу улюблений епізод звідти, щоб ви розуміли, how bad the damage is. Заклопотана мама художника, котрого не всяк образить двічі, гукає йому з кухні: «Адольфику, ходи вже їсти!» Адольфик тим часом тиранить якусь бідолашну звірину і шипить у відповідь: «Я не хочу їсти, мамо, я хочу вбивать!»

Бачите – the damage is fuckin’ bad. Зізнаюся, що переказував по пам’яті і, можливо, десь прибрехав із цитатою. А може, й ні, все одно нема такої сили, що змусить мене із власної волі передивитись цей епізод вдруге, не так вже й легко даються ці діти-демони в несподіваних місцях. Як би там не було, на цьому фоні репліка Сенгстера з «Реальної любові» про «агонію нерозділеного кохання» видалась мені справжнім святом – не кожен день таке від Гітлера почуєш.

galkin