Львівський міжнародний фестиваль короткого метру представив наостанок один із найрадикальніших блоків та оголосив переможців.

Кожен фестиваль, окрім мистецької, має ще й комунікативну функцію. Львівський Wiz-Art бере на себе цілих два її аспекти: знайомить між собою міжнародних кінематографістів, даючи можливість продукувати щось на кшталт «відчуття ліктя» світових масштабів, та вписує Україну в загальноєвропейський контекст. Культурна цінність короткого метру в нашій країні вельми зросла за останні декілька років завдяки новому поколінню вітчизняних режисерів, про стабільні аншлаги на показах котрих вже згадувалося у попередньому матеріалі. Але за межами національних робіт короткометражки для масового глядача існують хіба що в форматі Oscar Shorts, а це фактично викреслює з мапи зацікавлень цілий самостійний напрям кінематографа з унікальною традицією та автентичною мовою – пригадаймо хоча б престижний Клермон-Ферран, що користується репутацією Канн короткого метру. Звісно, вельми наївно було б стверджувати, що один фестиваль ладен змінити середню температуру по лікарні, та це той випадок, коли океанові важлива кожна крапля. У великій країні мистецька подія є ще й ефективним засобом консолідації регіонів, що для України завжди на часі. Тож кожна позначка на мапі фестивальної географії має неабияке значення – і, погодьтеся, Львів у якості однієї з таких позначок викликає ще більше захвату, аніж зазвичай.


Програма «Experimental is mental»


 

Ми вже писали, що формальні й творчі пошуки  колись були однією з головних функцій короткого метру. Часи змінилися, і так само, як оповідання не є ерзацом роману, короткометражки перестали бути лише тренувальною територією, фактично перетворившись на окремий жанр із власними конвенціями. Поза тим, забіги на малі дистанції й досі залишаються найзручнішим майданчиком для експерименту, а їхні плоди утворюють немовби альтернативну течію короткометражного кіно. Частина робіт, представлених у цьому блоці, межує з відеоартом, як от, чуттєва інтровертна «Rod Zegwi Dan Pikan» Азім Мулан; «Beweistheorie I» Артьома Тарханова, що римує математичні парадокси з модерністською революцією в мистецтві; естетично довершена «Сага» Домініка Морі Ласмартра, яка скидається на довершений рекламний ролик, що нічого не рекламує; «Ностальгія» Матль Фіндель, котру хочеться без зайвих сперечань відправити до належного їй табору відеопоезії.

ROD ZEGWI DAN PIKAN, реж. Aзім Мулан, Маврикій, 2015

Перераховані стрічки за своєю сутністю є скоріш випробуванням візуальної естетики, але деякі учасники програми експериментують і з наративом – наприклад, «Жінка без мандоліни» Фабіано Міксо, недаремно характеризована офіційним каталогом як кубістичний фільм. У його основі – динамічна деконструкція статичного портрету, що лишає по собі емоційне відчуття цілісної історії, яким завдячуємо середньому плану з природнім акцентом на харизматичному обличчі героїні. Так само оповідає історію, наче й нічого не оповідаючи, «Мистецтво літати» Яна ван Ейкена, який зафільмував феномен мурмурації, групових перельотів шпаків, що скидаються на сакральний танок. Дозволимо собі невеличкий спойлер: наприкінці птахи тихесенько собі сідають на дерева, створюючи абсолютне враження завершеного перформансу.

ХЛОПЕЦЬ, реж. Еюп Бюккеллечі, Туреччина, 2015

Парадоксально, але зі схожою репрезентацію колективної спільнодії працює й Лайла Пакальніня в «Короткому фільмі про життя», де лаконічно фіксує концентровані емоції футбольної команди, яка програє невидиме глядачеві пенальті. До футболу також звертається «Чемпіонат світової війни» Саймона Елліса, в якому головує аудіальна складова, філігранно доповнена аскетичним відеорядом. Власне, зображальна частина стрічки обмежується краєвидом із двома прапорами, між якими розгортається знову ж таки невидима драма англійських фанів, чию палку реакцію на поразку національної збірної автор зафіксував на диктофон.

НОСТАЛЬГІЯ (ЗАВЖДИ), реж. Матль Фіндель, Німеччина, 2015

Наостанок ми залишили двох своїх фаворитів, що у вельми стислі терміни встигли неординарно розповісти про глобальні речі. Один з них – «Хлопець» Еюп Бюккеллечі, що у манері, характерній скоріш грецькій новій хвилі, аніж турецькому кіно, сюрреалістично розігрує трагедію молодого чоловіка, не прийнятого матір’ю через свою гомосексуальність. Другий же, «Постмодерна пластинка “Піонера”» Бориса Козлова, став найбільш глядацьким фільмом блоку, у вельми саркастичному ключі репрезентувавши сучасне суспільство, сконцентроване на проблемі власного розмаїття. При цьому, авторові якимось дивом вдалося зберегти шанобливе ставлення до толерантності, що видається практично неможливим у рамках жанру пародії. Фактично таке ж толерантне різноманіття, схильне до іронії, продемонстрував цим блоком і Wiz-Art, цьогорічна програма якогоо наче мала на меті створення максимально розлогої картини різновидів короткого метру.

МИСТЕЦТВО ЛІТАТИ, реж. Ян ван Ейкен, Нідерланди, 2015

 


Переможці 9-го Львівського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів


 

Національна програма:

Спеціальна відзнака – «Кров» Валерії Сочивець

Найкращий фільм – «Син» Філіпа Сотниченка

Приз глядацьких симпатій – «Чорногора» Тараса Дроня

 

Міжнародний конкурс:

Найкраща операторська робота – «Зміна в погоді» Міуріша Кроулі

Найкраща режисура – «Повернення Еркіна» Марії Гуськової

Найкращий сценарій та приз глядацьких симпатій – «Ванна» Тіма Ельріха

Гран-прі – «Естакада» Патріса Лаліберте

ЕСТАКАДА, реж Патріс Лаліберте, Канада, 2015

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.