Стандартний хронометраж фільму – 90 хвилин. За цей час головні герої повинні встигнути закохатися, випробувати весь спектр почуттів аж до дикої мізантропії, розчаруватися один в одному, в любові та світі в цілому, а потім знову зійтися, але вже щоб напевно. Або за ці ж самі півтори години глядач повинен зрозуміти, хто ж все-таки вбивця: дворецький або той загадковий чоловік у чорному. Втім, якщо без жартів, то зазвичай двох годин хронометражу буває замало – настільки захоплює глядача в свій світ режисер, який вміє розповідати історію виразною мовою кіно.
Варто зазначити, що мова все ж йде про повноцінні наративні, хоча і подекуди експериментальні стрічки, а не про зразки відеоарту, що демонструються в галереях сучасного мистецтва. Втім, і відеоарт не можна витісняти за межі кінематографу. Проте є чимало фільмів, хронометраж яких перевищує звичні для більшості глядачів півтори або дві години, і багато з таких картин є справжньою кінокласикою: будь це «Віднесені вітром», «Клеопатра» або «Спартак». Втім, навіть ці стрічки ніяк не можна назвати рекордсменами.
2004
Ebolusyon ng isang pamilyang Pilipino
тривалість: 540 хв.
режисер: Лав Діаз
жанр: драма
Еволюція філіппінської сім'ї
Дев’ятигодинна стрічка «Еволюція філіппінської сім’ї» 2004 року – програмний кіновитвір культового філіппінського режисера Лав Діаса, який треба сприймати лише як коментар до реальності історичного процесу, бо як таку собі авторську рефлексію – повністю не виходить, хоча на відміну від пізньої «Смерті в країні чарів» ця стрічка більш ніж прямолінійна; настільки авторське розуміння світу навколо та осмислення живої історії, свідком якої був Діас, прикривається мінімальною багатозначністю, а з часом її зовсім не спостерігається – при всій очевидності такого прочитання фільму, що нібито спеціально позбавлений будь-яких ігор із міфологією або фізіологією (вони нарочито завуальовані за відверто соціальним масивом картини). Сім’я Гальярдо як символ Філіппін у пору цвітіння тоталітарного режиму Маркоса, що переживає всі проблеми тогочасного суспільства: від приходу до влади молодих революціонерів до початку масового терору, від конфлікту у сім’ї до суто звичних тем внутрішньої еміграції та здобуття вищої освіти, це так чи інакше римується з героями літературними, в першу чергу з персонажами радянських епопей «Тихий Дон» або «Тіні, що зникають опівдні», навіть самі герої їм тотожні: цілком конкретні люди праці, прив’язані до своєї рідної землі, але в тому і відмінність Діаса, які відкидають будь-які ідеологічні претензії, що сковують їх первозданне відчуття свободи і сакральної душевної чистоти. Але і вона тимчасова, варто в це тихе життя вторгнутися силам ззовні: умовне село виявляється безсилим перед конкретним містом, а сім’я почне розпадатися, зіткнувшись із неможливістю подолання своєї соціальної меншовартості.
2016
Chamissos Schatten
тривалість: 720 хв.
режисер: Ульріке Оттінгер
жанр: документалістика
Тінь Шамиссо
Документальна картина Ульріке Оттінгера – це монументальна етнографічна та антропологічна кіноподорож слідами Адельберта фон Шамиссо, Олександра фон Гумбольдта, Петера Шлеміля та інших німецьких мандрівників і дослідників. «Тінь Шамиссо» – це виразний, цілісний, живий і щирий портрет людей, що живуть в Європі, США та Азії; портрет цих континентів об’єднаний спільною ідеєю гуманізму. Про глядачів фільму та їх сприйняття Оттінгер висловлювалася так: «Для них фільм став не просто можливістю познайомитися з новою інформацією, схопити її в зручній упаковці та забрати з собою додому – їм довелося попрацювати сильніше. Що стосується пейзажів – мені довелося чимало побігати, щоб знайти потрібну точку зору. Там, безумовно, всюди прекрасно, але я завжди намагаюся зловити, охопити в кадрі якомога більше: і з погляду настрою, атмосфери, змісту. І це вимагає, звичайно, дуже точної композиції».
1971
Out 1, noli me tangere
тривалість: 760 хв.
режисер: Жак Ріветт
жанр: драма
Поза 1: Не торкайся до мене
Ця картина, яка постулює естетику абсолютного кіно, не може похвалитися занадто несподіваними сюжетними твістами, оскільки до неї спочатку не варто застосовувати лекала жанрового кінематографа. Безперечно, фільм Ріветта в якійсь мірі є і драмою, і детективом, і трилером, і ще не бозна-чим: вільна стихія тотального авторського кінематографа, що підкріплена суто імпровізаційною акторською технікою, проте повної виключної самовіддачі, яка перетворила цю кінострічку в річ у собі, настільки цінну, що саме тут був відтворений до найдрібніших деталей кіновсесвіт Жака Ріветта, ведучого постструктураліста нової хвилі. Без прямої участі цього фільму подальші твори француза сприймаються контекстуально уривчастими, хоча на автономне існування поза цим кінотекстом вони точно заслуговують. Режисер за звичкою звертається до підміни реальності: сцена театрів, де відбувається репетиція двох п’єс Есхіла змагаються між собою театральними трупами, а паралельно йде розвиток сюжету про таємне суспільство, яке чи то існує насправді, а чи то його немає зовсім; актори зростаються зі своїми героями, самі реальності розширюються, а часові коливання відбуваються самі собою. Після 47 років та прискіпливо відтвореному дусі часу, стрічка «Не торкайся до мене» не виглядає архаїчною. Тут немає місця трюїзмам або самоповторам.
1987
Resan
тривалість: 873 хв.
режисер: Пітер Уоткінс
жанр: воєнна документалістика
Подорож
Для британського документаліста Пітера Уоткінса кінематограф завжди був майданчиком для гострих політичних висловлювань. Такі його стрічки як «Військова гра» (1965) або «Парк покарань» (1971) викликали в суспільстві сильний резонанс як різкістю авторської позиції, так і кіномови, якою режисер вступав у діалог із суспільством, часто йдучи від публіцистичної манери, властивої більшості документальних фільмів. «Подорож», що складається з 19 епізодів (5-10 хвилин кожен), має сильну антивоєнну спрямованість, засуджуючи будь-які прояви мілітаристської агресії понад тридцять років тому. Втім, фільм «Подорож» не виглядає застарілим й нині. Сам режисер коментує важливість своєї стрічки як медійного дидактичного продукту: «Мені хотілося б сподіватися, що можливі причини тривалого опору (з боку великих фестивалів – прим. автора) стосовно «Подорожі» – це ті, які продовжують надавати йому вирішальне значення в нашому проблемному світі сьогодні. Я вважаю, що форма і бачення цього фільму мають особливе значення, в тому числі важливим є і те, що він дає людям час для самовираження, на відміну від стандартних медіапрактик. Я вважаю, що і учасники фільму мають значення, в також те, що вони говорять, зауваження, які вони роблять, їхні критичні думки. Фільм дозволяє відчути емоції та справжню емпатію. З цих та багатьох інших причин я вважаю, що важливо показати «Подорож». Відкриті публічні дебати з приводу побаченого є більш цінними, ніж дебати, які є частиною ток-шоу, або ті, що показані через скороминущу і фрагментовану форму соціальних мереж, важливими є і дебати, які відбуваються безпосередньо серед живих груп людей».
1984
Cinématon
тривалість: 9360 хв.
режисер: Жерард Курант
жанр: документалістика
Сінематон
Експериментальна стрічка французького режисера Жерара Куранта. «Сінематон» висвітлює магію кінематографу з позиції абсолютної свободи існування актора, або перформера, або просто випадкової людини, що здійснює перед оком камери дії, які мають свою, часом виключно внутрішню логіку. «Сінематон» складається з сотень мікросюжетів (кожен триває рівно 3 хвилини 25 секунд), у яких відомі і не дуже, багаті і бідні, прекрасні і дивні люди роблять все, що їм заманеться. Стрічка створювалася режисером протягом 35 років поспіль, а серед зірок, які погодилися взяти участь у проекті, можна побачити Террі Гілліама, Віма Вендерса, Жан-Люка Годара, Нагісу Осима, Кена Лоуча та інших видатних діячів мистецтва. Влучно про «Сінематон» висловився Мішель Фуко: «Було б помилкою вважати, що «Сінематон» пов’язаний із садизмом або мазохізмом. Немає ніякого садистського або мазохистського зв’язку між людьми, що знімаються і тим, хто їх знімає. Набагато більшис, ніж питання страждання є задоволення. Задоволення – це бути перед камерою, долати труднощі, щоб залишатися там. А режисеру приємно знімати.
Можна навіть сказати, що ці страждання і радість нероздільні, що вони не є двома якостями, які доповнюють один одного, а скоріше є проявом однієї і тієї ж якості. Звичайно, такого хочуть ті, хто погоджується дотримуватися правил «Сінематона». Простий акт гри передбачає спочатку бажання слідувати один за одним і, в той час як фільм створюється, бажання звільнитися від нього, піти, відмовитися від усього, сказати: «Стоп».
2020
Ambiance
тривалість: 43200 хв.
режисер: Андерс Веберг
жанр: документалістика
Атмосфера
Другий за тривалістю фільм в історії світового кіно вийде в 2020 році, тому чекати залишилося зовсім трохи. Шведський режисер і медіахудожник Андерс Веберг занурить глядача в гіпнотичне спостереження за двома перформерами, які протягом всієї стрічки будуть виконувати дивну сюрреалістичну послідовність дій на пляжі. При цьому стрічка Веберга, знята єдиним планом без монтажних склеювань, натхненна «Сьомою печаткою» Інгмара Бергмана, втім, чи тільки Бергманом надихався постановник, стане відомо на прем’єрі картини. Для «затравки» глядацького інтересу до фільму Веберг вже встиг опублікувати на своїй сторінці в Vimeo і на сторінці стрічки на YouTube тизер «Атмосфери» довжиною в 72 хвилини і трейлер довжиною в 72 години. Для самого Веберга цей фільм стане останнім у його кінокар’єрі, тим паче «Атмосферу» планують показувати одночасно по всьому світу всього лише один раз, оскільки потім копії стрічки будуть знищені.
Про свій «найкращий витвір» Андерс Вебер розмірковує так: «Процес зйомок фільму більше фокусується на постпродакшені, ніж на самих зйомках. Процес – це збирання різних уривків, спалахів світла. І вже після, на комп’ютері, починається справжня робота: я збираю всі ці уривки разом, накладаю ефекти і перетворюю все в безперервний потік, який повинен виражати певне почуття. Таким чином, глядач не буде пам’ятати, що саме він бачив, бо в його пам’яті залишаться тільки ефемерні зорові образи і власне почуття».
2012
Logistics
тривалість: 51420 хв.
режисер: Еріка Магнуссон, Деніел Андерссен
жанр: експеримент
Логістика
Найдовший фільм з усіх коли-небудь знятих є міжнародним арт-проектом, концепція якого полягала у фіксації на камеру повного процесу виробництва на заводі в Китаї, але у зворотньому хронологічному порядку. Відсутність сюжету як такого Магнуссон і Андерссен компенсували буквально фізичним перенесенням у свій фільм обтяжливого, тягучого і безглуздого існування заводських конвеєрів і влади механізмів над людиною. Прем’єра фільму відбулася спершу в шведському House of Culture в 2012-2013 рр., а після – на Fringe Film Festival у Китаї в 2014 році.