Пошук
Close this search box.
Пошук
Close this search box.

«Анімаційне божевілля»: що робити в мультиплікації, якщо відчуваєш в собі Пікассо

Гендерні проблеми, внутрішні страхи й панічні атаки в мініатюрах

Вже третій рік поспіль «Анімаційне божевілля», що проходить в рамках передпоказів Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів, пропонує програму, що у повній згоді з назвою бентежить уяву і трохи збиває з пантелику. Мультиплікація вже давно не асоціюється з виключно дитячим продуктом – власне, і не мала б. Варто згадати хоча б «абсолютний фільм», німецький напрям абстрактної анімації 20-х років. Представники цього жанру експериментували, відкидаючи усе зайве – лишалась тільки умовна форма і зміст. В цьому напрямок був дуже близькій із засадами супрематизму.

То що ж змінилось сьогодні? Часи актуальності «абсолютного фільму» пройшли – погодьтесь, нині небагато тих, хто ладен куштувати мультфільми з намальованих квадратів і трикутників. Проте в царині короткого метру все ще міцні засади доби модернізму. І отут пригадуємо заявленого в назві Пікассо, який стверджував, що все життя витратив, аби навчитись малювати, як дитина. Аніматорів цього жанру не сильно бентежить промальовка кадрів, навіть навпаки – вони ніби навмисно роблять образи химерними тим самим створюють світи, де не діє звичайна логіка речей. Приблизно це й підготувало для нас «Анімаційне божевілля».

Гординя

реж. Луца Тот, Угорщина, 16 хв

Сюжет анімації розгортається в утопічній країні Гордині, де суспільство розділене за гендерною ознакою. Режисерка підіймає питання гендерної нерівності, ставлячи питання ребром – а що, якби жінки з чоловіками існували, ніби два окремих види. Обидві статі народжують дітей, щоправда, жінки тут займають домінантну роль. Власне, їх екранна поведінка скидається на природну дикість приматів. Їхнім головним органом є груди, що повністю замінюють руки, і їхня сила вимірюється у розмірі. Вони тісно пов’язані з природою, на що вказує головне божество – годівниця-корова. А от чоловіки – інфантильні створіння, що днями милуються собою і грають на музикальних інструментах. Та настає момент, коли світ опиняється у небезпеці від контакту жінки й чоловіка.

У роботі Луци Тот дуже сильно вчувається вплив її дизайнерської освіти. Кожен кадр ретельно вимальований, немов яскравий плакат. У зображення відсутні гострі кути, усі лінії м’які й пластичні. І якщо сюжет лишається скоріш концепцією без чіткої історії, то візуальна складова тут на високому рівні.

Дззинь-дззинь!

реж. Томас Кнеффель, Німеччина, 6 хв

Погано, коли тобі нічого розказати людям і коли тобі здається, що будь-хто живе набагато цікавішим життям. Головний герой «Дзинь-дзинь!» саме такий. Він телефонує усім знайомим задля однієї мети: знайти людину, чиє життя виявиться іще нуднішим. Коли нарешті він знаходить таку людину, то робить усе, аби видатися співрозмовнику більш значимим… навіть якщо для цього доведеться вигадати собі хворобу.

Головний акцент цієї роботи – емоції головного героя. Протягом шести хвилин з його обличчям відбуваються неймовірні метаморфози, які вкрай наглядно демонструють внутрішній стан і думки персонажа.

Пенелопа

реж. Хета Яліноя, Естонія, 4 хв
«Зустрічають за одягом» – каже народна мудрість. Героїня бажає бути ідеальною в очах свого співрозмовника – від вбрання і до чистоти в домі. Тож коли той дзвонить у двері, вона починає полохливо прибирати безлад у кімнаті, доводячи свої дії до абсурду. Шкода, що інколи ми стараємось справити враження на людей, які цього не оцінять. Лінійна й експресивна промальовка стрічки якнайкраще передає текстуру бруду і загальної неохайності.

Лисе майбутнє

реж. Поль Кабон, Франція, 6 хв
Що робити, якщо знаєш, що приречений бути не таким, як усі? З цією проблемою кожного дня стикаються тисячі людей із генетичними захворюваннями, що впливають на зовнішність. Герой «Лисого майбутнього» знає, що приречений облисіти. Звісно, це не так вже й страшно, але юнак вважає проблему рушійною силою свого нещасливого майбутнього, яке він не здатен змінити від народження. Та думки виявляються набагато страшнішими за реальність. Здається, автор трохи кепкує із тих, хто комплексує щодо власної зовнішності.

Лісовий король

реж. Жорж Швицґебель, Швейцарія, 6 хв

В основі анімації лежить твір Ґете «Вільшаний Король». Ми бачимо, як під трагічну музику Ліста і Шуберта чоловік із маленьким хлопчиком на руках скаче лісом на коні. Хлопчик марить – він бачить сюрреалістичні видіння про короля що забирає його в своє королівство.

В стрічці сильно вчувається вплив художників початку XX сторіччя. Багато запозичених композицій, динамічних повторень – ба більше, в одній зі сцен використано одну з найвідоміших картин Анрі Матісса, «Танок».

Панічна атака

реж. Ейлін О’Міра, США, 3 хв
«Чи вимкнула я кавоварку?» – задається питанням героїня і запускає в голові цілий ряд нищівних думок. Що буде з людиною, котра постійно уявляє лиха апокаліптичних масштабів? В який момент такий спосіб мислення може призвести до шизофренії, а думка про залишену напризволяще каву перетвориться на… потенційне народження дитини від Сатани? Певно, наймоторошніший із мультфільмів добірки.

Рубен іде

реж. Фредерік Сіґель, Швейцарія, 5 хв
Кровний побратим попередньої роботи. На відміну від «Панічної атаки», де думки ілюстровані дуже прямими образами, робота «Рубен іде» використовує метафору домівки, що знаходиться всередині головного героя. Внутрішній емоційний стан відображений низкою метаморфоз і руйнацій, що відбуваються з хатнім інтер’єром. Але мета у стрічки вельми проста: нагадати, як важливо дотримуватися екології власних думок і не нервувати зайвий раз.

Щасливий кінець

реж. Ян Саска, Чехія, 5 хв
Чеські режисери дуже люблять покепкувати з речей, які, здавалося б, зовсім для того не годяться. «Щасливий кінець» – така собі чорна комедія, що розгортається навколо мерця, котрий падає з вантажівки і запускає низку подій, яка нівечить безліч людей. Який може бути щасливий кінець у такої історії? Правильно, цього взагалі не мало статись.

Ранок після вечірки

реж. Діяла Міюр, Велика Британія, 5 хв
Режисерка намагається проілюструвати свідомість людини, що напередодні дуже багато випила і тепер почувається геть погано. Героїня виходить вранці на ринок, де її атакують сюрреалістичні видіння, пов’язані з їжею. Абсурдність того, що коїться, добігає пароксизму в унісон фізичному станові жінки.

Кінець

реж. Микита Лиськов, Україна, 11 хв
Одна з найхимерніших робіт програми, що брала участь у національному конкурсі цьогорічної «Молодості» та отримала відзнаку на фестивалі актуальної анімації Linoleum. Український режисер Микита Лиськов доводить до абсурду одну з улюблених тем кінематографу – кінця світу – і продукує численні причини загибелі, кожна з котрих неочікуваніша за попередню. Погодьтесь, жоден з нас не уявляв смерть від веселки. Короткометражна стрічка складається з серії мікро-історій, кожна з яких створена в індивідуальному візуальному стилі: від експресивного примітивізму до сюрреалізму. Окремо виділимо першу з них, в якій автор використав принцип візуалізації музики, описаний ще в роботах Кандінського. Кожному звуку тут відповідає своя форма і колір. Вражений глядач навіть починає мимоволі, передбачати який колір з’явиться на екрані наступним.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

0 0 голоси
Рейтинг статті

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

1 Коментар
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
trackback

[…] смак: від фестивальних хітів та лауреатів «Оскара» до анімаційного божевілля та 100 короткометражок за 100 хвилин. Розповідаємо про […]