У 2017 році у Харкові народився фестиваль незалежного кіно «Бардак». Єдина умова показу короткого метру на фестивалі – відсутність у кошторисі фільму державного фінансування.
Ми розпитали директора та засновника «Бардаку» Антона Фролова про концепт, незалежне кіно по-українськи та розвиток кіноподії, яка навіть під час повномасштабного вторгнення відбудеться у Харкові.
Розкажи як народився «Бардак»?
Ми з друзями колись збиралися на плавнях у Запоріжжі. Ну як збиратися – поїли, випили і розійшлися. З нудьги ми вигадали, що нам треба робити якесь кіно. Ніхто з нас не знімає кіно та навіть не мав знайомих операторів – це був аматорський ентузіазм.
За пʼять років таких зборів у нас вийшло зробити два фільми: «Смерть на чотирьох ногах» (але це треба казати голосом Лукашенка) і «Чому мої друзі придурки?». На третій рік у цього дійства зʼявилася назва – кінобардак. Це ще не був фестиваль, ні, просто збіговисько друзів на 3-4 дні на День Конституції.
Після цього я подумав, що таких людей як ми, мабуть, повинно бути багато – людей, які збираються і знімають аматорське кіно. Я часто ділився цим з друзями на посиденьках, де зрозумів, що таким як ми немає де показувати свої фільми. Сподіваюсь, це нікого не образить, але, на жаль, іноді так стається, що фільми з Карпенка-Карого заповнюють весь фестивальний простір. А дивне кіно просто [нікуди] не потрапляє.
І от якось після Одеського міжнародного кінофестивалю в 2017 році ми вирішили робити фестиваль в Харкові. Концепція досі залишається незмінною – це фільми без [фінансової] участі держави, на ентузіазмі. Напевно, це ближче до треш-фестивалю, бо американські приклади мене дуже надихали. Як у багатьох таких історіях, у мене були лише обмежені кошти (виключно свої), а також магічний пендель від Вікторії Белявської і багато страху, що нічого не вийде. Наразі я вважаю, що перша едиція була найкращою.
Концепція досі залишається незмінною – це фільми без [фінансової] участі держави, на ентузіазмі.
Скільки фільмів подали у перший рік?
Ми одразу почали прийом [стрічок] через FilmFreeway і нам подали десь приблизно 130 українських та 300 міжнародних короткометражних фільмів. Але ми зробили помилку – написали, що подаватися можуть всі, хоча іноземні фільми ми тоді не брали в програму. Зараз в середньому на фестиваль подають 150-180 фільмів, з яких ми обираємо 50. Багатсько просто нам не підходять, бо там є державні кошти.
Так, ти якраз трошки торкнувся теми регламенту, а я хотіла про це поговорити. Тобто, основна умова, що у виробництво не мають бути залучені державні кошти?
Українські державні кошти.
Є ще важливі пункти, за якими, наприклад, точно «так» і за якими – точно «ні»?
Тільки питання фінансування. Тим паче, що я розумію фільм у широкому сенсі: це і тік-токи, і сторіси, які, правильно змонтовані, зібрані докупи. Деякі сторіси бувають цікавішими за кіно. Я вважаю, що якщо людина каже для себе, що це фільм, то це – фільм. Документальне, експериментальне, ігрове – немає обмежень. Тому, що наразі ми ще не виробили стільки контенту, щоб відокремлювати.
В українському кіно багато не закритих ніш, але я хочу показати різноманіття форм, жанрів тощо
Ти маєш на увазі в рамках програми «Бардаку»? Чи загалом в українському кіно?
У нас дуже важкий конкурс для оцінювання, бо «Бардак» – це еклектика українського кіно. На преселекції, я можу відмовити гарному фільму тільки якщо він дуже схожий на те, що я вже відібрав. При цьому, наступний фільм може бути гірше за якістю, але я його візьму, бо він, наприклад, знятий експериментально. В українському кіно багато не закритих ніш, але я хочу показати різноманіття форм, жанрів тощо.
Якщо мені подають гарне трешове кіно – я завжди включаю його в програму. Тому що треш, я вважаю, Україна втратила. Раніше був такий кінофестиваль трешового кіно «Кінофронт», в якого був слоган «Треш спасе українське кіно». І я вважаю, що це вірне висловлювання.
Можливо, за ті роки, які існує «Бардак», у тебе з’явився улюблений фільм?
Торік був дуже контроверсійний фільм «Хуйцентризм, або угар в будуарі».
О так, чудове кіно.
Це приклад того, що люди не просто роблять треш, а розуміють як це робити і для чого. У них зовсім непростий фільм з різними прошарками історії, які я вловив тільки на другому чи третьому перегляді. І зараз я не можу згадати, що там відбувається. Але воно класне.
Якщо мені подають гарне трешове кіно – я завжди включаю його в програму
А ти якось слідкуєш, наприклад, за переможцями фестивалю різних років, як вони продовжують свій шлях?
Я слідкую за режисер(-к)ами загалом, а якщо бачу, що вони були на «Бардаку», то стає ще прикольніше. Але прям відстежувати всіх і писати про них, на жаль, не вистачає часу. Наразі ми плануємо робити канал з роботами з фестивалю. На ютуб каналі фестивалю ми вже викладали кілька робіт.
Хто працює над створенням фестивалю? Хто відбирає програму?
Зараз багато хто каже, що після 24 лютого стало складно проводити кінофестивалі. Це правда, але мені було важко проводити «Бардак» ще до повномасштабного вторгнення. Я зовсім не фандрайзер, тож я роблю фестиваль за власні кошти. Є двоє волонтерів, які допомагали з відбором, але вони не хочуть публічно називати себе програмерами.
Минулого року я зробив фестиваль повністю сам, в мене була лише знайома дизайнерка, яка допомогла з розробкою стилю. Я думав, що нічого не вийде, бо в Харкові зробити щось було неможливо. Kharkiv Meet Docs, з якими ми зазвичай проходили паралельно, переїхав у Київ і ми вирішили, що можемо провести в столиці два кінофестивалі разом.
Розкажи про це більше. Ви два окремих фестивалі чи один?
Після спільного проведення у Києві 2022 року – ми продовжуємо бути окремими фестивалями.
Але ви співпрацюєте?
Так, на другий фестиваль я зробив відбір, але в мене не було грошей, щоб винайняти простір. Я поїхав до знайомого запитати чи є в нього гроші в борг. Він сказав, що нічого нема і почав знімати золоті прикраси. Каже: «Тут десь тисяч на тридцять, викупиш і повернеш». Я здав у ломбард це золото і зміг оплатити роботу команди. Але на оренду приміщення все одно не вистачало. І тут мені пише Женя з Kharkiv Meet Docs (Євгенія Крігсхайм – директорка фестивалю – Moviegram), з якими я не був ще тоді знайомий, що у них є приміщення, яке вони викупили для показів і там є вільний простір. З того року ми співпрацюємо як окремі фестивалі, але вони підтримують мене інформаційно.
Які номінації є в конкурсній програмі та які призи отримують переможці?
За регламентом у нас головний приз – глядацький. Ми даємо його на основі підрахунку середнього балу голосування в бюлетенях. Також з першого року у нас завжди є журі. Я намагаюся, щоб в журі була одна людина дотична до кіно і дві людини не дотичні до кіно, але які мають стосунок до культури. Вони вручають свій приз. Останній фестиваль до нас була ще долучена спілка кінокритиків та окреме журі від них, – тож це була третя відзнака. Я завжди наголошую, що відзнаки не можуть співпадати, але всі мають нагородити своїх фаворита/фаворитку.
Також ми взяли приклад з Каннського кінофестивалю, який може не мати конкретної номінації, але може нагородити, наприклад, музику в фільмі. Тому ми запровадили систему, за якою видання, пабліки також можуть надати свій приз.
Якщо казати що ж саме є нашим призом, то це дуже функціональна штука – стакан. Зараз часто питають чому фестиваль має назву «Бардак», а не «Безлад». А все тому, що другою офіційною мовою в Україні є кримськотатарська. А кримськотатарською склянка буде саме «бардак» [сміється].
Але починалося, звісно, з того, що мій фестиваль мав назву російською, але оскільки я родом з Криму, я завжди закладав туди кримськотатарське значення. Ми даруємо склянку замість статуетки з першого року проведення фестивалю.
Ми взяли приклад з Каннського кінофестивалю, який може не мати конкретної номінації, але може нагородити,наприклад, музику в фільмі
На твою думку, кому взагалі потрібні кінофестивалі?
Фестивалі потрібні як для глядачів та глядачок, так і для творців. Глядач(-ка) може побачити, що фільми в Україні робляться. Не лише серіали. Творці – познайомляться один з одним, та відчують як їх кіно сприймає публіка. Також тусовка за кавою або іншим – дуже важливий аспект
Що ти думаєш щодо цього року? Ви повертаєтеся у Харків? І як з фінансуванням фестивалю?
Я дуже хочу повернути фестиваль в Харків, незважаючи на те, що в Києві з глядачем набагато легше. На залу у 42 місця в Kino42 я закривав реєстрацію за годину. В Харкові такого не буває.
Щодо грошей на проведення фестивалю – є лише спроба краудфандінга. Це все фінансування, яке є, але, як завжди, буду щось робити, займати, домовлятися. Якось вийде.
Ти кажеш, що назва знайшла нові сенси, але те, що в тебе беруть участь фільми без державного фінансування – теж певним чином знайшло нові сенси з повномасштабним вторгненням. Державних грошей більше немає. Ти відчув кількісні зміни у подачі?
Кількість більш-менш тримається. Відбір для едиції 2023 року проходив з 1 травня до 1 вересня і завжди 70-80% фільмів приходять в перший місяць. І те, що я вже бачу для майбутньої програми – це роботи-рефлексії, які значно цікавіші за те, що було в 2022 році.
А якщо казати про якість?
От я хотів сказати, що цього року я вже побачив як росте якість фільмів, які зняті самотужки. Це вже не те аматорське кіно, яке знімали ми з друзями. Все менше бачу стрічок, що були зроблені на якихось дивних девайсах і все приємніше їх дивитися на великому екрані. Я бачу як росте технічний рівень і зростає кількість фільмів, які шукають свого глядача зовсім без підтримки держави. Це тішить.
Цікаво, що буде зараз відбуватися в короткій формі. Бо ті, хто зняв повні метри до повномасштабної війни зараз вимушені повертатися до короткометрівок.
У цьому, наприклад, я дуже радикальний. Я вважаю, що не має існувати ні Держкіно, ні міністерство культури, бо українцям заважає наявність державних установ. Багато хто чомусь думає, що гроші не мають повертатися в бюджет, в тому числі і саме Держкіно. Але якщо держава і має бути долучена до кіновиробництва, то як продюсер, який за свої кошти щось робить. Тоді в отриманих грошей зʼявиться контроль.
