Обережно – спойлери!
Минулого року ми писали про пілотну серію «Баррі». Звісно, тоді навіть і думки не було, що шоу може виїхати на такий гідний рівень та підняти свої рейтинги чи то завдяки показу відразу після «Гри престолів» чи то похмурій тональності другого розділу. Перший епізод скоріше вказував на доволі хороший серіал із міцним та нетривіальним сюжетом і кількома вдалими жартами. Врешті-решт, актор Білл Гейдер, який грає головну роль, вже здобув собі репутацію коміка завдяки Saturday night live. Як виявилося, «Баррі» достатньо змінився з того часу і всьому виною фінал першого сезону. Коротко нагадаємо, що там йшлося про колишнього морського піхотинця, який підпрацьовував кілером і взявся навчатися акторського мистецтва у Лос-Анджелесі. Втім, його темне минуле дуже швидко знайшло його у вигляді зграї чеченських незграбних вбивць і старого партнера по справах Монро Ф’юкса. І останній епізод полишив нас на крутому кліфхенгері: Баррі довелося вбити свідка його злочинів – детективку, яка вистежила його, і водночас закрутила роман із його вчителем.
Куди рухатися далі після таких шалених подій? Шоураннери Білл Гейдер та Алек Берг добряче замислилися над цим питанням і пішли шляхом Вінса Гіллігана («Пуститися берега», «Краще подзвоніть Соулу»). Вони закручували клубок проблем настільки, що той мав би вибухнути станом афекту головного героя у кульмінації. Та, на відміну від серіалу про наркобаронів Альбукерке, «Баррі» тримає глядача у напрузі ще сильніше, адже його короткий хронометраж стримує від повільності наративу. Тому півгодинний формат це така собі заряджена порохом куля, що шматує плоть зі швидкістю світла. Ймовірно, телеканалу HBO з часів «Клану Сопрано» бракувало рефлексуючих персонажів-кілерів, тому ця ідея втілилася у життя. І на шляху трапився Білл Гейдер, який придумав настільки абсурдний зачин про актора-вбивцю, що вона цілком органічно вкладається як у концепцію телеканалу, так і в життєві ситуації.
Перша серій другого сезону відкривається несподівано спокійно, хоча натякає на подальші похмурі події у житті Баррі Беркмана. Він почав зустрічатися з Саллі. І начебто все було добре, але його вчитель Джин Кусноу вимагає зазирнути вглиб себе, щоб по-справжньому відкритися аудиторії. У спогадах зринає перше вбивство, яке не було таким вже і трагічним для нього в момент пострілу. Тому подвійне життя Беркмана продовжується, він боїться відкритися на сцені у повну силу. І саме ця сюжетна лінія рухає серіал у правильному напрямку. Де потрібно видати потрібний саспенс – Білл Гейдер мусить розриватися між своїм театральним екзаменом та жагою до вбивства свого ворога. Де потрібно створити комедійний гег – Білл Гейдер вмикає щиру наявність без огляду на потенційну небезпеку. І кожен біт працює завдяки персонажам, які не намагаються сподобатися, але існують у власних мотиваціях та мріях.
Так, головні герої не здаються пухнастою підтримкою для головної сюжетної лінії. Наприклад, Саллі до кінця сезону жодним чином не надихає Баррі на нові звершення. Її хвилює перед усім власна кар’єра у мрійливому світі ідеальних ролей. Тим самим вона справедливо втрачає комунікацією зі своїм партнером у фінальному епізоді. Старий напарник Баррі Ф’юкс видає поліції Лос-Анджелесу всю інформацію ще з початку сезону, чим викликає недовіру від Беркмана. Їхній конфлікт дружби\ворожості стає центральним у другому розділі серіалу. Позаяк вчинки персонажів логічно пояснюються їхніми особливостями, то й кожна дія має цілком природний вигляд.
Другий сезон також змінюється у стильовій парадигмі. У п’ятому епізоді, який зрежисував сам Гейдер, можна знайти посилання на творчість Девіда Лінча та братів Коен. Найчастіше вони виринають в очікуваннях, що не співвідносяться з реальністю. Кремезний чолов’яга, якого замовив для Баррі вусатий коп, п’є пиво з банки та викурює косяк за косяком. Втім, коли Баррі підкрадається до нього, то бачить кімнату повну нагород за змагання з боротьби. Це відразу пояснює і його деструктивну поведінку жертви (він п’є та палить через біль у тілі після кар’єри спортсмена), але не скасовує сюрпризу: Баррі гадав, що відбудеться звичайною домовленістю, бо більше не хоче вбивати. Те саме відбувається і з донькою спортсмена, яка ненароком стає свідком смерті батька. Вона має якусь надлюдську силу та завдає фізичної шкоди Ф’юксу та психологічної (і не тільки) небезпеки для Беркмана. Такі паралелі неабияк розбурхують уяву глядача та тримають у напрузі персонажів.
Головною темою сезону стало прощення та спроба внутрішніх змін. Саллі хоче стати акторкою, Джин бажає примирення із сином, Ф’юкс досі вимагає до себе уваги, а Баррі знищує своє минуле, яке повертається до нього завдяки його професійному підходу до будь-якої справи. Сезон починається зі виходу з темряви та закінчується входом у темний коридор. Так, темрява продовжується, але якийсь вогник світла для персонажів все ж таки існує. Шоу нарешті набуло окресленості, прихильників та бажаної напруги, яка змушує очікувати наступний епізод так, як колись ми це робили під час трансляції «Загублених» чи «Пуститися берега». Зрештою, а коли востаннє виходили епізоди серіалу один за одним, від яких неможливо відволіктися навіть на годинник? «Баррі» – один з таких. Він зроблений настільки точно, витончено і просто, що його не соромно назвати витвором мистецтва на сучасному телебаченні. І демонстрація незграбного насилля, яким воно насправді є, й інтровертивність головного героя слугують тлом для розмови про те, що люди можуть змінюватися. Так говорить у фінальному епізоді і побитий Баррі Беркман, який вже досягнув чогось в акторській майстерності та зміг ввести в оману глядачів. Та не зміг обдурити самого себе.
