У третій стрічці гонконзького режисера Вонга Карвая сюжет і жанр зрозумілі з перших кадрів: мелодраматичний нуар про копа-невдаху та femme fatale, яка займається наркотрафіком. 40 хвилин потому ракурс змінюється і з’являються інший полісмен та інша дівчина, але їхні історії схожі. Коп теж намагається подолати горе від розлучення з жінкою й закохується у продавчиню шаурми. Він подобається їй, але цього недостатньо, щоби зізнатися у своїй почуттях.
Коли режисер знайомить глядача з першою парою фільму, то дистанціює не лише їхні професії (правоохоронець та злочинниця), але і їхні способи життя. Жінка з перукою без імені носить довгий плащ та окуляри, бо «ніколи не знає, чи вийде сонце або піде дощ». Коп проводить вільний час біля таксофона, набираючи номери знайомих із минулого, щоби запросити їх на побачення. Обидва персонажі зустрінуться в барі та п’яними проведуть ніч у номері, яка поріднить їхні самотності. Їхні долі не мали би перетнутися, але Карвай ставить в основу «Чунцінського експресу» випадок – знайоме всім явище, яке часом детермінує подальше життя.
Ізольованість героїв другої історії не настільки явна. Поки чоловік їсть в одному й тому ж закладі, дівчина проникає до нього додому, прибирає та переставляє речі. Це допомагає полісмену підняти дух, але незграбна недомовленість залишає їх наодинці з їхніми мріями та думками. Цей мотив добре простежується в американському фільмі Карвая «Мої чорничні ночі», але в «Чунцінському експресі» він дозволяє собі розповісти цю історію без подібної драматичної напруги. Врешті-решт мрія продавчині поїхати в Каліфорнію не така вже й сильна, а коп готовий і почекати на свою любов, поки та поїде за океан.
Це перший фільмів режисера з Гонконгу, який зробив значний внесок у його популярність у США. І трапилося це завдяки Квентіну Тарантіно, якому так сподобалося кіно, що він купив права на дистрибуцію в штатах. Довелося заснувати свою компанію на базі Miramax братів Вайнштайн, але витівка американського режисера окупилася. Фільм, який Карвай зняв під час двомісячної перерви від монтажу «Праху часів» (Ashes of Time) заробив у 1996 році 600 000 доларів. Для картини, знятої китайською, це успіх.
Ім’я режисера раніше чула фестивальна публіка, адже свій дебют «Поки не висохнуть сльози» (As Tears Go By) він показував у програмі «Двотижневик режисерів» у Каннах, але цього було недостатньо для гучного прориву.
Ще одну хвилю інтересу до фільмографії Карвая розбудив вихід на відеоносіях, як це часто буває з азійським кіно в США. Особливу увагу фільму режисера присвятила Criterion у 2008 році. Тоді його стрічку на DVD та Blu Ray швидко розкупили, а у 2021 році компанія перевидала кілька його картин у 4K форматі. Ця версія і виходить у кіно.
У 1996 році «Чунцінський експрес» ще й добре вписався в тодішні теми американського кіно: підліткові та дорослі мелодрами. Але на відміну від американських колег, гонконзький режисер не женеться за гепі-ендом, не користується голлівудськими формулами побудови сюжету. Він максимально наближується до того, щоби зімітувати життя, яким жалюгідним або провокаційним воно не здавалося би глядачам. Водночас режисер відмовляється рухатися шаблонними лабіринтами експозицій, зав’язок та кульмінацій.
Вонгу Карваю цікавіше вибудовувати звички та патерни персонажів, у які легко вірить глядач. Наприклад, дистанція 0,01 см, на якій головні герої вперше зіштовхуються одне з одним, – це не лише простір для знайомства незнайомців. Це також умовність, яку приймає глядач, коли бачить на екрані разом молодого копа та жінку-контрабандистку. І на цій емоційній дистанції режисер тримає аудиторію свого фільму. Якщо ця стрічка довела Квентіна Тарантіно до сліз, то хіба ми можемо бути сильніші?
