Найгучніше ім’я Едварда Бергера прозвучало у 2022-му, коли на міжнародному кінофестивалі в Торонто відбулася світова прем’єра його картини «На західному фронті без змін». Пізніше ця екранізація культового роману Еріха Марії Ремарка отримала низку найпрестижніших нагород, серед яких сім премій BAFTA та чотири статуетки «Оскар». В Україні ж фільм сприйняли вельми неоднозначно.
Насправді кар’єра Бергера стартувала задовго до цього, і почалася не з великого кіно, а з телебачення. Спочатку були німецькі шоу, а потім і міжнародні, серед яких найбільше виділяється міні-серіал «Патрік Мелроуз», що приніс Бенедикту Камбербетчу приз за найкращу чоловічу роль на BAFTA TV AWARDS у 2018 році.
Як і більшість успішних проєктів режисера, «Конклав» є екранізацією популярної книги. У її основі однойменний роман британського письменника Роберта Гарріса, який також виступив одним із продюсерів картини.
Цю заплутану історію розігрують напрочуд талановиті актори. Головну роль, як уже було згадано, виконав поважний британець Ральф Файнз, який цілком може отримати свою третю номінацію (а може й не лише номінацію) на «Оскар» – дві попередні були за «Список Шиндлера» і «Англійського пацієнта». Компанію йому склали Стенлі Туччі («Милі кості»), Джон Літгоу («Весь цей джаз») та неповторна Ізабелла Росселліні («Синій оксамит»).
Компліментів заслуговують не лише актори – окремо хотілося б згадати ще й композитора Фолькера Бертельманна. Його тривожні та уривчасті звуки струнних інструментів, як і в оскароносному саундтреку «На західному фронті без змін», майстерно створюють напругу, що так личить цій картині.
Цікаво, що міжнародний прокат фільму майже співпав із виборами президента США, адже ситуація і розклад сил тут багато в чому співпадають. Серед кардиналів є яскравий та самовпевнений лідер реакціонерів, що обіцяє зробити Ватикан great again. В той час, як ліберальне крило ніяк не може обрати йому гідного суперника, змінюючи кандидатів уже під час самої виборчої кампанії.
Крім протистояння владолюбних кардиналів, Бергер виводить на передній план ще й конфлікт церковних інституцій та кризу віри. Величезна кількість правил та ритуалів, що накопичувалися століттями, персональні амбіції та жадібність людей, які займають визначні посади – з кожним днем церква все більше дистанціюється від Бога.
Однак, він у фільмі все ж таки є, у вигляді deus ex machina. Здається, що саме його несподіване втручання нагадує кардиналам про те, заради чого вони тут зібрались і саме воно змушує їх, відкинувши власні амбіції, церковні формальності та будь-які упередження, зробити правильний вибір.
Навряд «Конклаву» вдасться повторити приголомшливий успіх «На західному фронті без змін», хоча менш якісною чи менш талановитою роботою його не назвеш. Причина банальна – попередня картина викликала бурхливі емоції, вийшовши у рік початку повномасштабного вторгнення. Ця історія боротьби за владу, хай і у Ватиканському сетингу, не має такого сильного бекграунду в реальності. Попри це, вона може стати приємною сатисфакцією тим, хто залишився незадоволений результатами виборів у США.
