Як це дивитися: «Таксі» Джафара Панагі

 | Артур Сумароков

Сучасний іранський авторський кінематограф – кінематограф глибоко опозиційний, такий, що існує всупереч диктату аятолл і множинним заборонам на творчу діяльність, у фактичному підпіллі у себе на батьківщині, тоді як поза Іраном він завжди приймається на ура на найбільш знакових та престижних кінофестивалях Європи і США. Безперечно, іранську нову хвилю успішно викували Аббас Кіаростамі, Асгар Фархаді, Маржан Сатрапі, але чи не більш за все – Джафар Панагі, який постраждав за свою вільну кінематографічну діяльність найсильніше. Що, втім, анітрохи не обмежило його бажання творити, міркувати і шукати вихід з життєвих ситуацій і політичних подій, не поступаючись при цьому авторським стилем та баченням.

Таксі

Taxi, 2017
режисер: Джафар Панагі
країна: Іран
жанр: драмеді
В головних ролях: Джафар Панагі, Гана Саеіді

Стрічка «Таксі» Джафара Панагі є втіленням чистого кінематографа як такого, універсального і структурно експериментального, зверненого не тільки до іранського суспільства, а й до всіх і кожного. Проблеми, порушені Панагі в «Таксі» суть звичні поза всякою залежністю від того, де саме відбувається дія стрічки – підкреслено камерного, навіть герметично задушливого, знятого крадькома авторського висловлювання про буття в Ірані.

«Таксі» можна визначити як роуд-муві, або ж як фільм-подорож, але, по суті, Панагі пропонує глядачам не здійснити вояж столицею Ірану з позиції звичайного таксиста, але зануритися в тяжкий фільм-роздум, що випливає з ключового образу-символа великого тегеранського шляху, що веде в нікуди. Панагі в кадрі живе по-справжньому, не прикидається, втілює на плівку сподівання і думки про те, що ж насправді відбувається в іранському соціумі, що роздирають внутрішні протиріччя і релігійна доцільність, яка скувала все і всіх в ланцюги. Розірвати їх може або вітер змін (що перетворюється так чи інакше в піщану бурю чергової революції – але це вже пройдений етап), або ж кардинальна перебудова (що малоймовірно через відсутність політичної волі до ослаблення диктату). Отож, таксист Джафар їздить Тегераном у пошуках пасажирів і, знаходячи їх, стає головним слухачем історій, мимовільним учасником їхніх життів, таких простих та зворушливих. Герої приходять і йдуть, виникає відчуття якоїсь розрізненості між ними на перший погляд. Але варто прислухатися, і відкриється величезна панорама, всеосяжність, і ця тотальна авторська імпровізація не буде сприйматися як постановка.

Власне, «Таксі» сповідує ідею про те, що кінематограф – перш за все, оповідь історій, залучення в них самих глядачів, акт драматургійного співчуття і співучасті. При тому, що історія кожного персонажа фільму – чоловіка, що вмирає від ран, і що сів у таксі з дружиною; торговця дисками зі своїми специфічними поглядами на кіно, літніми жінками, зайнятими власними дрібними турботами, племінниці і людей з міддл-класу, – стає історією самого Панагі. У кожному з героїв живе втілений кінематограф, мрія про нього, яку в принципі можна реалізувати, ризикнувши всім заради ідеї. Саму драму Панагі черпає з навколишнього життя, знятого поволі –  в цій суть «Таксі», бо який вже тут реалізм, які вже тут витончені методи постановки, коли трагедія самого режисера криється в неможливості знімати. Втім, фільм не є важким для глядацького сприйняття; його легкість і невимушеність різко контрастує з тією навколишньою дійсністю, яка панує в Ірані. Панагі в своїй головній нині картині вважає за краще остаточно стерти тонку грань між умовністю кінематографічної і повсякденної реальності.

Play Video

АСОЦІАТИВНИЙ РЯД

Play Video

Це не фільм

реж. Джафар Панагі

Перший фільм іранського режисера, знятий після накладення домашнього арешту. Власне, по-годарівськи категорична назва картини – «Це не фільм» – є і вичерпним її описом. Перед глядачами справді не повноцінний фільм, а сумна й іронічна рефлексія протесту на неможливість творити в нормальних умовах. Фільм-рима «Таксі», яке, в свою чергу, прагне піти від суто локального контексту.

Play Video

Лок

реж. Стівен Найт

Напружений трилер, вся дія в якому відбувається в автомобілі, цікавий не тільки бенефісом Тома Гарді. «Лок», як і «Таксі» – кіно не про окремий випадок в житті кожної людини, але про глобальні зв’язки подій, людей, слів, зітхань та розчарувань. І машина виявляється дуже зручним символом цієї людської спільності і роз’єднаності водночас.

Play Video

Країна в шафі

реж. Рада Бхарадвадж

Тоталітарна казка з поганим фіналом – саме так можна охарактеризувати дебютний фільм американської режисерки індійського походження Ради Бхарадвадж. Болісний допит дитячої письменниці керівником спецслужб в неназваній державі через більше ніж 20 років буде асоціюватися з тяжкою подорожжю головного героя по дорогах Ірану в «Таксі» Джафара Панагі. Саме неможливість свободи, в тому числі самовираження, є найкоротшим шляхом до деградації, говорять обидві фільми.

Play Video

Крупний план

реж. Аббас Кіаростамі

Докуфікшн-драма, в якій Кіаростамі міркує про знакову для своєї кінотворчості теми симулякрів і втрачених ідентичностей. Але разом із тим «Крупний план» – ще й про іранський кінематографі як такий, адже Кіаростамі зняв стрічку про іншого іранського вигнанця, Мохсена Махмальбафа. Значно пізніше такі витончені ігри з реальністю дозволить собі і Панагі в «Таксі».

 Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати кращим

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Як це дивитися

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.