Баумбах – дитина бруклінських інтелігентів з усіма відповідними наслідками: звідси, скажімо, схильність до саморефлексії та психоаналізу. Звісно, це добряче позначилось на його стрічках. Їхні герої зазвичай застигають перед вибором у нерішучій позі й проводять так увесь фільм. Це положення не обов’язково статичне: наприклад, істеричний стан двох сестер і нареченого у «Марго на весіллі» видається навіть надлишком дії, хоча заявлене весілля так і не відбувається. Акцентуючись на нерішучості, фільми Баумбаха стають майже вичерпною ілюстрацією покоління Х. Його представники майже ніяк не еволюціонують від стрічки до стрічки – тільки у «Поки ми молоді» зіштовхуються з рішучим і дієвим поколінням міленіалів. Цей конфлікт дає новий поштовх фільмам Баумбаха. Здається, що нова робота, «Історії сім’ї Мейровіц», зобразить взаємодію цілих трьох поколінь з усіма можливими протистояннями між їхніми представниками.

Жанрово фільми Баумбаха ідуть пліч-о-пліч із мамблкором – субжанром незалежного кіно, герої якого більше говорять, аніж діють. Витоки цієї течії підживлюються фільмами Еріка Ромера та «Мангеттеном» Вуді Алена. Баумбах також не заперечує їхнього впливу, додаючи до переліку Інгмара Бергмана. Суттєву роль у становленні Ной зіграла партнерка режисера – акторка і сценаристка Ґрета Ґервіґ, яка починала у мамблкорах і додала його вивіреним сценаріям спонтанності та легковажності.