«Після того, як я вбила Ісіду, я відчула полегшення, ніби непідйомний вантаж зняли з моїх плечей. Я відчула повну чистоту», – зізнавалася Сада Абе на поліцейському допиті.
Як і будь-який інший гучний злочин, калічницьке діяння Сади Абе щодо свого коханця Кічіжо Ішіди не могло не залишити відбитка в японській масовій культурі. На момент написання цього тексту про злочин Сади Абе та його передумови зняли щонайменше сім повнометражних фільмів (найкращою досі є історична драма Наґіси Осіми «Імперія почуттів» (Ai no korīda)), написали з чортову дюжину книг, не кажучи вже про низку музичних творів – здебільшого з рок-звучанням. Проте, популярність цієї кривавої історії легко пояснити тим, що в ній злилися Ерос і Танатос – ті два кити, на яких стоїть чи не все мистецтво, особливо сучасне.
«Корида любові» (愛のコリーダ) – оригінальна назва фільму Наґіси Осіми – стала картиною, що розмила й без того достатньо умовні в сімдесятих роках межі між порнографією та великим мистецтвом. Ба більше, Осіма суттєво пом’якшив реальну історію Сади. І в порівнянні з подіями, що відбулися насправді, стрічка від особистого виходить до загального. Переходить від моменту здійсненого безумства до розглядання теми горезвісної битви статей і залежності партнерів одне від одного. Перед тим, як почати зйомки, Наґіса Осіма знайшов Саду Абе, яка тоді жила в монастирі. Режисеру було важливо дізнатися про подальше життя Сади, яка в майбутній картині мала бути першорядною персонажкою.
porn?
Ставши безумовною сенсацією Каннського фестивалю 1976 року, фільм «Імперія почуттів» режисера Наґіси Осіми став своєрідним тестом глядачів і критиків на адекватне сприйняття сексуальних сцен на екрані, якими б зухвалими й відвертими вони не були. Щоправда, ключові еротичні сцени між головними героями були не симульовані. Заразом, сам фільм не гребував і доволі жорстокими, перверсивними епізодами на межі експлуатації. Й еротична драма на історичній основі чи не відразу була заборонена в низці країн, де фільм не називали інакше, ніж збоченою порнографією.
Цікавий факт: на Берлінському кінофестивалі 1977 року фільм відразу після прем’єри охрестили порнографічним, котушки з картиною конфіскувала поліція. Не обійшлося без судового переслідування як самого режисера, так і французького продюсера Анатоля Домана. У Німеччині процес над Осімою та його «Імперією почуттів» тривав майже півтора року, доки фільм не реабілітували й нарешті випустили в широкий прокат, уже без жодних купюр.
У рідній для режисера Японії фільм скоротили щонайменше на 15 хвилин, та й сам Осіма був вимушений протягом шести років захищатися в суді від закидів цензорів і борців моралі. Вони побачили в натуралістичній екранізації історії Сади Абе що завгодно, окрім очевидного меседжу.
Адже порнографічними сценами кіно не вичерпується. Зрештою, зміст стрічки був трохи витонченішим, ніж так звані «рожеві фільми» (pinkeiga), які знімали в промислових масштабах на різних японських кіностудіях, включно з відомою Nikkatsu. Тільки «рожеві фільми» належать до софт-порно та були насамперед експлуатаційними. Осіма вивів секс у японському кінематографі чи не на метафізичний рівень, дозволивши собі не тільки сексуальну відвертість.
«Імперія почуттів» була першою частиною дилогії Осіми, що досліджувала межі чуттєвого й соціального. І говорячи про першу скандальну картину, треба пам’ятати і про другу – «Імперію пристрасті» (愛の亡霊), де японський режисер ступив на територію «кайданів».
not porn?
Наґіса Осіма, один із найяскравіших представників «нової хвилі» японського кінематографа, міркуючи про «Імперію почуттів», казав: «Наше покоління кінематографістів розглядає питання статі в межах загальних проблем свободи людини. Звісно, є немало фільмів, де ця тематика експлуатується винятково в комерційних цілях. Однак, якщо зважити на пуританські традиції Японії, варто визнати, що подібні фільми означають боротьбу зі заборонами, розрив із традиційною мораллю, з усіма її обмеженнями».
Цікаво, що Наґіса Осіма, знімаючи суто японську за духом історію, так чи інакше спирався на західний світогляд. Особливо, в нестримній відвертості еротичних сцен, які не можна назвати простою ілюстрацією – що типово для порнографії. Секс у картині Осіми розповідає про героїв набагато більше, ніж вони самі. І в цьому плані «Імперія почуттів» римується з кінематографічними досвідами П’єра Паоло Пазоліні, Бернардо Бертолуччі та Аленом Робом-Ґріє.
Чуттєве тут справді безмежне. І поступово порушуючи табу, Осіма насамкінець бере під сумнів саму суть як чоловічого, так і жіночого начал. Чим є для людини не любов навіть, а тотальна жорстока одержимість Іншим (або Іншою) – до повного знищення спершу об’єкта своєї фатальної пристрасті, а потім і себе? Як тут не згадати слова Жоржа Батая з його «Еротизмом» (L’Erotisme): «Насправді, розум не може виправдати силу пристрасті, тому наївно вважає, що має заперечувати її».
Коли в боротьбі між розумом і почуттям перемагає останнє, смерть – це ще найневинніше, що може статися, хоча іноді й кажуть, що секс – це маленька смерть.
