Стрімінгові сервіси привчили глядачів до опції перемотування інтро серіалів – мовляв, швидше подивитеся одну хорошу історію, щоб почати іншу. У епоху TikTok та 10-секундних відео в інстаграмі час цінується набагато більше, ніж робота професіоналів. Для підтвердження цього правила мають бути винятки, й один із них – «Ірландець» Мартіна Скорсезе.
210-хвилинний епос про Френка Ширана та його друзів, де глядач не лише проживає життя героїв, але й прощається з епохою кримінальних структур у кіно. Для історії з великими стрибками в часі Скорсезе довелося звернутися до спеціалістів із комп’ютерного омолодження своїх персонажів, а ще розтягнути хронометраж на більш ніж три години. Для сучасного глядача такий перегляд потребує солідної підготовки. Тому ми знайшли кілька аргументів на користь хронометражу «Ірландця» – його боятися не варто, й кожна секунда стрічки працює на історію.
Великий акторський ансамбль
Мартін Скорсезе вже давно не знімає камерні драми, які не виходять за ріг умовного бару Нью-Йорку. Із теперішніми фінансовими можливостями він може дозволити собі будь-який експеримент: масштабні зйомки «Авіатора» в повітрі, тривала підготовка до «Мовчання» – останні фільми здебільшого виходять із хронометражем під три години.
Майже чотирьохгодинний «Ірландець» лише на перший погляд здається стрічкою про життя кілера Френка Ширана. Герой зустрічає на своєму шляху харизматичних підприємців, а це унеможливлює скорочення часу у фільмі – тут кожному потрібен хронометраж для поступового розкриття характеру. Наприклад, любов до вишневого морозива, прискіпливість до пунктуальності та вишуканого стилю роблять Джиммі Гоффу живим та зрозумілим персонажем. Звички героїв – це ґрунтовна робота сценариста. А якщо наділити кожного персонажа такими звичками, вони рано чи пізно вплітаються в сюжет, адже конфлікт в «Ірландці» виникає від дискомфорту одного персонажа до іншого.
Цей дискомфорт підсилений влучними гегами, аби час у фільмі не тягнувся медитацією. Епізод із Чакі та невідомою рибою на задньому сидінні, наприклад, змушує глядача реготати й водночас турбуватися про долю головних героїв – адже вони перебувають під прицілом Френка. Один зайвий крок – і він може винести двом хлопцям мізки.
Для Мартіна Скорсезе страшна й смішна реальності міцно переплітаються одна з одною. Найбільший жах полягає саме в буденності вбивства та злочину, тому традиційні постріли в потилицю відбуваються без зайвих спецефектів чи видовищних прольотів камери. Марті робить це, не щоби романтизувати кримінал та злодіяння, а щоби залишити місце для змішаних емоцій до своїх персонажів, які просто виконують накази старших.
Власне, ця надскладна ієрархія прототипів створює навколо «Ірландця» відчуття театральної п’єси з надзвичайно великим акторським складом. Кожному актору потрібно виділити достатню кількість часу, щоби він зумів притягнути до себе увагу. Від таких прийомів хронометраж видовжується у три з половиною години. Імовірно, комусь із глядачів словесні перестрілки головних героїв можуть здатися задовгими. Але після закінчення цієї саги все стає на місця – завдяки влучним та неспішним діалогам усі персонажі отримують свою долю емпатії від аудиторії.
Темпоритм фільму
Якщо ви знайомі з творчістю Мартіна Скорсезе, імовірно, знаєте про методи його роботи. Він працює переважно лише з однією монтажеркою Тельмою Скунмейкер, із якою не розлучається з часів «Скаженого бика». У своїх ранніх фільмах вони часто користувалися стоп-кадром, який дозволяв пояснювати оповідачу контекст ситуації. Цей прийом найбільш широко розповсюджений у «Хороших хлопцях» та «Казино», які часто розглядають як дилогію, попри відсутність будь-якого сюжетного зв’язку між ними. Тамтешній оповідач зазвичай не був надійним, адже сидів на тяжких наркотиках, але вміло роз’яснював думки, мрії та надії головних героїв. Стоп-кадр затримувався ненадовго. Вистачало кількох секунд, але Мартін Скорсезе наполягав на тому, щоби це був динамічний кадр, у якому один із персонажів отримував прочухана – таке рішення створювало комічний ефект.
Монтажерка Тельма Скунмейкер про роботу з Мартіном Скорсезе
«Ірландець» позбавлений стоп-кадрів, але неминуче мав би слати привіти минулим роботам, адже на екрані знову возз’єднуються Роберт де Ніро та Джо Пеші. І «Хороші хлопці», і «Казино» зняті за романами Ніколаса Піледжі. Новий фільм Скорсезе теж має літературну основу – книга Чарльза Брендта «Я чув, ти фарбуєш будинки» («I Heard You Paint Houses») – назва насправді є ідіомою вбивства. Тож між цими трьома стрічками вже багато спільного. Першоджерела так чи інакше диктують свій ритм оповіді. Цього разу Скунмейкер замість стоп-кадрів у процесі монтажу додає іронічні пояснювальні написи, коли і від чого помер той чи інший «підприємець». Тому і стрічка доволі бадьоро проходить усі головні події десятиріч, жодного разу не зупиняючись надовго на окремих фактах. Завдяки таким кмітливим винаходам «Ірландець» може тривати в розслабленому темпі навіть і чотири години. І в результаті, ніхто не поглядатиме на годинник так, як це робить Віто в ще одній гангстерській класиці «Клан Сопрано».
Остання спокуса Скорсезе
«Авіатор» тривав 169 хвилин, «Мовчання» – 161 хвилину, а «Вовк із Волл-Стріт» – усі 180. Мартін Скорсезе точно не керується золотим правилом Альфреда Гічкока: «Довжина фільму має безпосередньо залежати від витримки сечового міхура людини». Та все ж ретельність підготовки до зйомок, детальне прописування персонажів у сценарії та час на пошуки потрібних локацій дозволяють нью-йоркському режисеру знайти потрібний підхід до роботи. «Ірландець» був одним із найбільш амбітних проєктів, і позаяк Марті зазнав фінансового провалу з «Мовчанням», кіностудії з обережністю поставилися до цього фільму. Не злякалися лише боси з Netflix, які прихистили багатьох режисерів авторського кіно, аби збирати ймовірні нагороди на міжнародних фестивалях. Зазвичай коли ми говоримо про фестивальне кіно в контексті стрімінгових сервісів, то згадуємо доступність та комфорт перегляду. Але за словами того ж таки Марті, він воліє дивитися фільми в один присіст, що неабияк резонує з уявленням про перегляд трьох із половиною годин вдома.
Оператор Родріго Прієто про візуальні прийоми «Ірландця»
Один із користувачів Twitter створив цікаву інфографіку, у якій можна дивитися «Ірландця» як міні-серіал. Не знаємо, чи Тельма Скунмейкер схвалила б таке рішення, але з погляду зручності такий підхід має місце бути. «Суть цієї картини – це накопичення деталей. Цей кумулятивний ефект триває до кінця фільму, що означає таке: ви маєте подивитися фільм від початку до кінця [за один присіст], якщо ви схильні до цього. Формат серіалу чудовий. Це прекрасно. Ви можете розвивати персонажів та сюжетні лінії і відтворювати цілі світи, але це не працює для “Ірландця”», – говорить Скорсезе в інтерв’ю Entertainment Weekly. Кінокритику Пітеру Треверсу він також висловив побоювання, що стрічку не варто переглядати на смартфоні чи маленьких екранах. Тож певні рекомендації від режисера таки є, але Netflix залишає за собою право надавати можливості перегляду на будь-яких пристроях. Тож Марті програє цей раунд.
А втім, «Ірландець» – це свого роду остання спокуса Скорсезе загорнутися в теплу ковдру гангстерської драми, до якої він довго не наважувався наблизитися. Окей, у жодному інтерв’ю автор «Таксиста» та «Банд Нью-Йорка» не говорив, що це його останній фільм. Але в ньому відчувається смуток та ностальгія не лише за минулими роботами, але й за часами тотального безладу на вулицях американських міст. Головною метафорою «Ірландця» залишаються прочинені двері між коридором, заповненим мілленіалами, та стареньким Френком Шираном, який досі не здає своїх друзів після їхньої смерті. Ці прочинені двері слугують шпариною, через яку глядач підглядає за невідомим життям відомих особистостей із принципами. Колись ці «хороші хлопці» зі стволами наводили порядок у Нью-Йорку та Чикаго, а сьогодні стали порохом, розвіяним на залишках плівки з минулого тисячоліття. Дозвольте собі не боятися довгих гангстерських епосів та відчуйте на собі цю акумульовану живу енергію Роберта де Ніро, Джо Пеші та Аль Пачіно, адже такого «батьківського» кіно вже ніхто не робить.
I created a viewing guide for everyone who thinks THE IRISHMAN is too damn long for one night. You're welcome! #scorsese #netflix #theirishman pic.twitter.com/sH06AxJ7he
— Alexander Dunerfors Kardelo (@dunerfors) 28 ноября 2019 г.
