Режисер «Бійця» та «Афери по-американськи» Девід О. Расселл створив чергову історію, засновану на реальних подіях, які відбувалися за канонами хорошого голлівудського кіно. Джой (Дженніфер Лоуренс) ще з дитинства мріяла стати винахідницею, але не мала підтримки своїх захоплень з боку батьків (Роберт де Ніро, Вірджинія Медсен) і врешті-решт «забила» на це. Натомість, вона неабияк напрактикувалася у домогосподарстві, весь час щось ремонтуючи, прибираючи and so on, та ще й працюючи для утримання своєї родини. І лише її бабуся (Дайан Ледд) весь час нагадує Джой про дитяче захоплення.
Домовившись із глядачем про гепі-енд ще до виходу фільму в прокат (бо всі знають, що Джой таки винайшла ту швабру), О. Расселл без докорів сумління ускладнює шлях героїні до бажаного за класичною схемою «американських гірок». Іноді трохи не ймеш віри, що реальність була настільки драматичною, але менш цікаво від того все одно не стає. Героїня Лоуренс постійно переборює себе та людей, які в неї не вірять: від героїв Роберта де Ніро та Ізабелли Росселліні до Бредлі Купера, який, здається, знімається у кожному фільмі з Дженніфер (крім «Голодних ігор», там його не надто чекали).
«Бізнес по-сімейному» (з офіційного твіттера фільму)
«Реальні події» + сімейні негаразди + втілення мрій (часто не зовсім очікуване) = рецепт успіху Девіда О. Расселла, що не підвів його і цього разу. Хороший сценарій, зірковий каст та суто американські цінності режисер підкріплює фірмовими операторськими фішечками (просто уважно слідкуйте за рухами камери і тим, як змінюються плани), динамічним монтажем (за потреби) та саундтреком (для настрою). Хоча О. Расселл явно на піку своєї професійної форми, далі знімати у такому стилі – набридати глядачеві. Ймовірно, це і помітили кіноакадеміки, які фактично відмахнулися від режисера суто акторськими номінаціями для «Джой». Схожа ситуація була і зі «Збіркою промінців надії» («Мой парень – псих» у невдалій російській локалізації), яка, попри численні номінації, отримала всього одну статуетку. Залишається лише стежити за тим, як розвиватимуться події цього разу.
З кількох джерел я вже чув, що цей фільм не використовує свій потенціал. Ніби цікава та актуальна історія про шлях до своєї мрії, але я на разі вагаюсь чи варта вона перегляду. Чомусь кіноакадеміки полюбляють Рассела, але “Мій хлопак – псих” мені не сподобався, навіть не зміг додивитись до кінця. Гра акторів цікава для кінокритритиків, а не глядача. Мабуть і з “Джой” так само.
Якщо вам не подобаються попередні роботи О. Расселла, то і Джой не припаде до душі. Але цей фільм, безперечно, обов’язковий для всіх, кому цікава логіка Кіноакадемії.