Анімація «Мавка. Лісова пісня» стала найкасовішим українським релізом часів повномасштабного вторгнення. Цього успіху не було би без однієї конкретної людини, а саме – В’ячеслава Левандовського. Батько української анімації створив першу в Україні мультимайстерню ВУФКУ в 1926 році, а через рік з’явилася й перша українська анімація «Казка про солом’яного бичка». Розповідаємо про режисера-аніматора, більшість доробку якого втрачено, проте збережені роботи є точкою відліку української анімації.
В’ячеслав Левандовський народився 24 лютого 1897 року в Києві та за всіма критеріями був представником української інтеліґенції. Він навчався театральному мистецтву, балету та вивчав художнє мистецтво у майстерні Нарбута (український художник, автор перших українських державних знаків (поштових марок, банкнот), – Moviegram).
Прийшовши на ВУФКУ працювати художником, Левандовський мав неабияке портфоліо, бо до цього був ілюстратором у видавництві, художником-декоратором у театрі та робив верстку для альманаху «Ґроно» (збірник однойменного літературного угруповання, члени якого вважали мистецтво інструментом духовної комунікації – Moviegram).
Різні таланти Левандовського потім виявляються у його винаходах. Аніматор сам виготовлятиме спеціальні верстати, робитиме шарнірні маріонетки, збере кіноапарат (повністю із дерева, окрім оптичних елементів), першим почне застосовувати метод «еклера» (коли спочатку персонажа грає реальний актор, а тоді його замінюють анімованим героєм, домальовуючи необхідне) та винайде «олівець часу» — пристрій, за допомогою якого можна контролювати покадровий рух ляльки в просторі.
Режисерська кар'єра митця в Україні тривала десять років.
Спочатку на Одеській кіностудії, а потім у Києві, на базі створеної в 1926 році Центральної мультиплікаційної майстерні, яку він очолював разом із Володимиром Дев’ятніним. За цей час Левандовський зняв шість анімацій, до яких сам написав сценарії. Дві з них закінчили його учні.
Перший рік роботи на студії був надзвичайно плідний. Режисер знімає анімаційні фільми «Казка про солом’яного бичка», «Десять» та «Українізація». Останній, звісно, не сподобався владі, яка згортала політику підтримки самовизначення націй, і був заборонений. Мовляв, має «національне спрямування».
Наступного року, 1928-го, з’являється «Казка про Білку-хазяєчку та Мишу-лиходієчку», яку також заборонили через алегорію на куркульську ідеологію. У цьому фільмі, за словами сучасників, режисер особливу увагу приділяв формі та звертався до авангардних експериментів.
З 1928 по 1932 рік Левандовський працював над анімаційними сюжетами про хлопчика Тук-тука та його песика Жука. Планувалися мультики в двох частинах, – «Тук-тук на полюванні» та «Тук-тук і його приятель Жук», – проте завершити їх режисер не може. Творчий процес постійно переривається через нестачу ресурсів і додаткову роботу над анімованими фрагментами до науково-технічних фільмів. Це були виправдання радянської системи, а насправді Левандовський не поміщався в тісні ідеологічні межі тогочасної кіноіндустрії.
Його постійно звинувачували в «буржуазно-націоналістичних» ідеях у мультфільмах.
Посилення ідеологічного тиску, культура централізації та загроза репресій змусили українського режисера емігрувати до Москви. Там він влаштувався у майстерню Олександра Птушко на «Мосфільмі». Надалі В’ячеслав Левандовський працює із технікою об’ємної мультиплікації, режисує лялькове кіно, а після Другої світової війни — робить написи-титри на склі до фільмів.
За цей час виходять його роботи як-от: «Лис та виноград» (за однойменною байкою), «Срібний дощ» (про те, як іграшки вбирають новорічну ялинку), «У ляльковій країні» (за мотивами вистав лялькового театру). Зокрема, анімація «У ляльковій країні» вважається одним із кращих тогочасних анімаційних фільмів і вирізняється високою майстерністю техніки руху лялькових персонажів на екрані.
На жаль, робота українського аніматора трималася, переважно, на ентузіазмі та творчій іскрі. Аніматори не знаходили підтримки у керівництва, або ж робота була неможливою через політику радянської влади. Майже весь доробок Левандовського втрачений, а деякі анімації збереглися тільки як стоп-кадри. Проте абсолютно точно українська анімація була би неможлива без В’ячеслава Левандовського — режисера, який її заснував.
Фільми українського періоду
1927
«Казка про солом'яного бичка»
втрачений
Перший анімаційний фільм в історії українського кіно. Режисер зафільмував народну казку про солом’яного бичка, використовуючи техніку плоскої шарнірної маріонетки. На сьогодні можна віднайти лише деякі кадри, що друкувалися в тогочасній періодиці чи книжках.
1927
«Українізація»
втрачений
Анімована стрічка має фрагменти з абстрактною анімацією — «абстрактне побудування». За сюжетом, це сатира на політику коренізації, яка була впроваджена більшовиками. Анімація була заборонена й вважається втраченою. Нині можна віднайти лише декілька окремих кадрів.
1927
«Десять»
втрачений
Перша документальна графічна анімація із хронікальними вставками. Це агітаційний фільм до десятої річниці жовтневої революції. Анімація складається із трьох частин. За сюжетом це статистика дій влади впродовж десяти років, передана у формі рухомих анімованих зображень.
1928
«Казка про Білку-хазяєчку та мишу-лиходієчку»
втрачений
Фабулою для анімації стала народна казка. У центрі сюжету хазяйновита Білка, яка працює та робить запаси, та лінива мишка, яка тихцем під’їдає білчині продукти. Закономірно, що мультик був заборонений, адже тогочасна влада розгледіла в образах білки та миші алегорію на куркулів.
Втім, анімаційний фільм був майстерним та експериментував із формою. Левандовський працював у техніці плоских розшарнірених маріонеток (як і в «Казці про солом’яного бичка»), проте довів роботу до високого рівня, тож зображення вражало ілюзією руху.
1932
«Тук-тук і його приятель Жук»
1935
«Тук-тук на полюванні»
не завершені
Анімаційні роботи про пригоди хлопчика Тук-тука та його песика Жука були завершені учнями В’ячеслава Левандовського – Євгеном Горбачем, Семеном Гуєцьким, Іполитом Лазарчуком. Режисера завантажували численними технічними завданнями й до того ж над ним дамокловим мечем висіла загроза репресій, що і завадило йому завершити анімаційні фільми.
Прикметно, що анімація «Тук-тук і його приятель Жук» уважалася втраченою до 2013 року, допоки Довженко-центр не викупив плівку в госфільмофонді росії. Сьогодні можемо дивитись відреставровану звукову версію мультиплікації.
Власне, якби не репресії, анімований фільм «Тук-тук на полюванні» міг стати першим звуковим мультиплікаційним фільмом в історії українського кіно.
