Усі класичні франшизи на кшталт бондіани або «Зоряних війн» рано чи пізно піддаються переосмисленню і часом отримують нове прочитання. «Планета мавп» не стала винятком з правила і вкотре довела, що перш за все – історія, а не амбіції студій. Наступного року виповнюється півсторіччя заплутаному серіалу, в якому знайшлося місце загубленим цивілізаціям і подорожам у часі, ганебному занепаду і гідному поверненню.

Планета мавп

1968

Історія про трьох астронавтів, котрі прилетіли на невідому планету, якою правлять мавпи, стала важливою притчею про расизм і соціальні норми. Якраз наприкінці 60-х американське суспільство розпочало чи не найвагоміший етап боротьби із сегрегацією за всю історію. Нині канонічний сюжет про капітана Тейлора, який знайомиться з німою дівчиною Новою, тоді перевернув уявлення про фантастику, адже досі сай-фай не говорив з глядачем настільки чіткою мовою соціальних підтекстів.

Персонаж Чарлтона Хестона стає заручником ситуації, коли правління мавп бачить в ньому серйозну загрозу, але серед маніакальної ненависті до людей знаходяться двоє гуманістів, які допомагають герою вибратися з безумства ксенофобії. Страх перед незрозумілим і невідомим підкреслив композитор Джеррі Голдсміт, хоча актори (особливо той же Хестон) втілюють вельми типові голлівудські образи, та ще й на фоні закинутої пустелі, що легко припасувала б і вестернові. Кіно не обходиться без сюжетних дірок, адже місія астронавтів і їхня мотивація в цілому лишаються під великим питанням.

Та все спокутує катарсичний фінал, котрий у чималій мірі сприяв тому, що стрічка жанру, який ще не остаточно позбувся репутації низького, швидко стала культовою. Власне, цей статус актуальний і понині: наприклад, продюсер «Безумців» Метью Вайнер, шанувальник поп-культурних посилань, використав останні кадри «Планети мавп» в одній із серій, де Дон Дрейпер бачить в образі головного героя самого себе – розбитого в мізантропічному суспільстві приматів. Укупі з питаннями збереження самоідентичності (і доволі безкомпромісними відповідями) фільм справив потрібний ефект: можливо, саме завдяки його впливу франшизу реанімують знов і знов.

Під Планетою мавп

1970

Поки перша частина ще збирала хороші відгуки і гідну їх касу, вже розпочались зйомки сіквелу. На Планету мавп прибуває ще один космічний корабель, який земляни відіслали для пошуку героя Хестона. Новий персонаж, сержант Брент, дізнається, що під землею живуть мутанти, котрі володіють телепатією та моляться бомбі з кобальтовою боєголовкою. У фіналі на нас чекає епічна битва мавп і мутантів, але через проблеми з фінансуванням і наївні (щоб не сказати вбогі) спецефекти фільм зазнав стандартних невдач сіквелу – «більше» не означає «краще».

Друга частина цілком заслужила на негативний прийом, але й вона не позбавлена цікавих ідеологічних маркерів доби – взяти хоча б сакралізацію бомби, кричущу ознаку Холодної війни. Однак сцени з мавпами у сауні (sic!) та химерні спецефекти з блискавками сприймаються сьогодні як треш-жарти жанрового кіно. Врятувати стрічку міг би катарсичний фінал… замість якого отримуємо чорний екран і закадровий голос, який двома реченнями описує апокаліпсис. Можливо, на письмі це виглядає насмішкою кафкіанського штибу, але її втілення скидається на прикру недбалість.

Втеча з Планети мавп

1971

Майже вдала спроба виправити помилки попередньої частини. Герої перших двох фільмів, мавпи Корнеліус і Зіра, після руйнування своєї планети перемістилися у часі та потрапили у 1973 рік. Людство спершу прихильно поставилося до інопланетної цивілізації, але пізніше ксенофобія знову бере гору.

Маємо практично повтор сюжету першого фільму з невеличкими відмінностями. Студія вирішила зробити тріквел легшим і додала гумору, якого тут навіть забагато для франшизи, ладної спровокувати іронію до себе і без додаткових зусиль. Та варто виокремити образ Нью-Йорка, що, наче живий персонаж, втілює завзятий дух 70-х довгими хайвеями і цигарковим димом на застиглих обличчях. Хоча ця атмосфера жорстоко переривається у фіналі, який можна назвати найтрагічнішим у всій сазі, гуманістичному лейтмотиву все ще знаходиться місце у сюжеті. Чимало критиків і фанів вважають третій фільм найкращим з продовжень – втім, змагатися йому особливо ні з чим.

Завоювання Планети мав

1972

1991 рік. Цезар, син Корнеліуса і Зіри – єдина мавпа, яка має інтелект і володіє мовою. Домашні улюбленці вимерли, натомість люди спершу почали використовувати мавп їм на заміну, а пізніше – і як рабів. Цезарю таке не до смаку, тож він готує повстання.

Швидкий продакшн дався взнаки. У результаті переробки фіналу в умовах нестачі часу і коштів автори фактично створили фільм категорії B, сповнений самоцитуванням і вельми принизливими шаблонами. Хоча використання мавп в якості рабів є лейтмотивом історії, соціальна сатира все ж поступово зникає з радарів серії. Маємо практично еталонний приклад занепаду франшизи.

Битва за Планету мавп

1973

На початку глядача аж надто розлого знайомлять із подіями попередніх частин, далі – годують сюжетними нісенітницями: Цезар намагається співпрацювати з людьми, аби боротися з природніми катаклізмами. Нині герой сам має сина, котрого звуть Корнеліус – за браком кращого, це можна було б вважати цікавим рішенням, якщо, звісно, ви хоч на дещицю припустити цитування нескінченного чергування імен зі «Ста років самотності» Маркеса. Та жарти геть, маємо констатувати: титанічна сага поховала себе дуже скромно.

Планета мавп

2001

Фільм про Планету мавп був проектом мрії Тіма Бертона, та нав’язливе втручання студії і нескінченні вагання з режисером (на різних етапах до проекту намагалися залучити Кріса Коламбуса, Роланд Еммеріха, Майкла Бея і Джеймса Камерона) не віщувало нічого доброго з самого початку. Епічний каст на чолі із Марком Волбергом, Тімом Ротом і Хеленою Бонем Картер, потужна маркетингова кампанія, а на виході – одне з найбільших розчарувань свого часу. Персонаж Волберга навчає мавпу пілотуванню в космосі, але втрачає контроль, тому бідолашному доводиться спуститися на невідому планету і рушити шляхом Чарлтона Хестона з першого фільму. До речі, Хестон в цьому фільмі також є. У ролі мавпи.

Схоже, що продюсерський контроль звів нанівець саму можливість порозуміння між Бертоном і всім кастом – як ще пояснити гіперболізовані кривляння Тіма Рота і недолугий загублений погляд Марка Волберга? У комплекті зі сповненим умовностей непереконливим сценарієм отримуємо сумний хрест на можливості повноцінного перезапуску ще на довгих десять років. І ніхто вже навіть не хоче згадувати про участь у тому блокбастері.

Повстання Планети мавп

2011

Нарешті студія зважилася повністю переосмислити концепцію. Тож маємо наші дні і персонажа Джеймса Франко на ім’я Вілл, котрий намагається знайти ліки від Альцгеймера, аби вилікувати батька. Звісно, тести він проводить на мавпах, і результати вражають: не тільки хвороба відступає, але й зростає інтелект піддослідних. Внаслідок невдалого експерименту помирає одна з мавп, і Вілл забирає її дитину Цезаря до себе на виховання. Пізніше Цезар дізнається, що не всі люди такі добрі, як її названий батько, і готує повстання разом з іншими мавпами.

Режисер Руперт Вайт заявив, що цей фільм – перезапуск четвертої частини оригінальної франшизи, однак зі значними відмінностями. Наприклад, в якості данини сюжетному ходові, що вже неодноразово виправдав себе, винайдені ліки від Альцгеймера почали ширитися між людьми, продукуючи велику смертність. З «Повстанням» почалася нова трилогія про пошуки Цезаря людяності в самих людях. Цей фільм ламає всі шаблони, якими користувалися попередники. Тепер всі мавпи CGI-йні, а ватажка грає маестро motion-capture Енді Серкіс, знайомий, певне, кожному за роллю Ґолума у «Володарі перснів». У 20th Century Fox неабияк переймалися успіхом перезапуску, тож вирішили підстрахуватися Джеймсом Франко у касті та непотрібною романтичною лінією, але нове знайомство із Цезарем вийшло теплим та емпатійним завдяки оновленому підходу до сторітелінгу франшизи.

Планета мавп: Революція

2014

Вірус підкорив планету. Лишилася купка людей з імунітетом, які змушені жити без світла в маленькому поселенні. Вони знаходять можливість підключитися до електростанції, що знаходиться на території лісу, завойованого мавпами. Дві цивілізації домовляються допомогти одне одному, але примат Коба, якому вчені завдали моральних і фізичних травм, підставляє людей і розпочинає ворожнечу.

Режисер Метт Рівз, схоже, отримав найбільшу свободу серед усіх постановників «Планети мавп». Повільний саспенс і вражаючі погляди CGI-приматів цілком спокутують скупу жменьку діалогів. До того ж, рівень графіки в цілому зріс навіть порівняно із «Повстанням», що позитивно вплинуло на емоційний зв’язок із аудиторією – зовсім незайвий, враховуючи високий рівень умовності франшизи в цілому. Автори ефектно вписують фільм у культурний контекст: пригадайте хоча б хлопчика, що навчає мавпу читати за коміксом Чарльза Бернса «Чорна діра» про чуму, яка ширилась статевим шляхом і огорнула все живе. Та головна перемога «Революції» – її самостійність. Сіквел перезапуску стає логічно вибудованою історією з яскравими персонажами, які не йдуть торованим шляхом попередників. Певне, через успіх цієї частини Метту Рівзу доручили режисуру й третього фільму.

Війна за Планету мавп

2017

Полковник, втілений Вуді Гаррельсоном, вбиває сина та дружину Цезаря, тож останній збирається поквитатися із ним, а заразом – і побороти внутрішніх демонів, які оселилися в ньому ще за часів лідерства у зграї.

Окей, сюжет у цілому не найбільша чеснота нової трилогії, та нова частина знов компенсує це переконливістю облич приматів, насолоджуючись кожною ворсинкою. Здається, досі ми жодного разу не заглиблювалися так емоційно до історії Цезаря. Сприяє й моторошний антагоніст Гаррельсона, котрий копіює манеру Курца з «Апокаліпсису сьогодні», й образ осатанілого мерзотника йому дуже личить – власне, вже не вперше. До речі, на одній з локацій можна побачити напис «Ape-calypse now»: автори фільму наче дають зрозуміти, що на чужу територію зайшли невипадково.

Головне зіткнення характерів посилюється саундтреком Майкла Джаккіно («Оскар» за саундтрек мультфільма «Вгору») і стає вже не епічною історією якоїсь там загубленої планети мавп (котру часом все ж згадують), а особистим протистоянням двох вмотивованих персонажів. Неспішний темп історії мало не занурює в транс, з якого вдається виринути лише по перегляді. Енді Серкіс і Метт Рівз не виключають можливості розвитку франшизи, але не ремейку оригінального фільму – адже є ще безліч історій, що варті висвітлення. Тому весь той кількадесятилітній бекграунд саги нарешті має шанс отримати нове дихання. Ми, власне, тільки за.

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Франшизи