Без цього режисера сучасне кіно було б зовсім іншим

Ніж у воді
1962

Номінації на «Оскар» і BAFTA, а також приз FIPRESCI у Венеції – вражаючий результат для дебюту, еге ж? Перший повний метр Полянського вправно відтворює мінімалізм «кімнатних трилерів», от тільки відбувається на яхті родини середнього класу, на якій випадково опиняється зухвалий студент. Саспенс маскує їдку насмішку над інститутом сім’ї, що в 60-ті переживає чергову серйозну кризу, яку за чотири роки після «Ножа у воді» діагностує в усій красі «Хто боїться Вірджинії Вулф?» Майка Ніколса. Після цього фільму 28-річного Полянського неодноразово порівнювали із Гічкоком, а «Ніж у воді» й досі зринає в усіх можливих рейтингах найкращих дебютів.

Макбет
1971

У 1969 році «сім’я» Чарльза Менсона вдерлася до маєтку режисера у Беверлі-Гіллз і вбила його вагітну дружину Шерон Тейт. Трагедія не могла лишитися осторонь творчості, і за без малого сорок років до того, як Ларс фон Трієр переплавив депресію на прекрасного й жорстокого «Антихриста», те саме вчинив Полянський, відзнявши «Макбета». Якщо думаєте, що Шекспіром вас вже не здивуєш, просто перегляньте цей фільм, котрий пропонує власну варіацію фіналу, куди безжальнішу за класичну. «Макбет» був спродюсований Г’ю Гефнером, засновником «Плейбою», після того, як від проекту відмовилися Paramount, Universal та MGM, тож Полянський в умовах неабиякої творчої свободи створив чи не найбруднішу екранізацію Шекспіра. Професор Джеймс Моррісон зазначав, що, на відміну від експресіоністського трактування Орсона Веллса у стрічці 1948 року, Роман Полянський обрав шлях натуралізму. Можемо додати лиш одне: о так, і ще й якого.

Мешканець
1976

Уявіть будь-який твір Кафки, але не паралізований екзистенційною безвихіддю, а лютий і навіть агресивний. Таке враження транслює роман «Мешканець» Ролана Топора, що став основою для однойменного фільму Полянського. «Мешканець» – фінал «квартирної трилогії», яка уславила свого автора аж до культового статусу. В її першій частині, «Відразі», загрозу фізичному і психічному здоров’ю героїня Катрін Денев несла собі зсередини. У другій, «Дитині Розмарі», небезпека походила від підступного чоловіка, що вирішив вкрай негідно повестися із власним дитям та дружиною у виконанні Міі Ферроу. Втім, той мерзотник хоча і є причиною всіх бід, та швидко зникне з пам’яті, поступившись демонічним сусідам, чий колективний образ Полянський довів до пароксизму в «Мешканці». Образ не лише колективний – ще й вельми огидний… і почасти уявний: головний герой, Трелковський, якого зіграв Полянський, марить не гірше за героїню «Відрази». Режисер каже, що постфактум галюцинації власного персонажа видалися йому занадто раптовими – окей, Романе, ми всі знаємо, що ти перфекціоніст, але у створеній тобою атмосфері кожен би втратив глузд без усілякого попередження.

Різанина
2011

Пам’ятаєте «Письменника-примару» (2010), який зайвий раз нагадав, що криза буває і в найкращих? Після нього Полянський наче повернувся до тями, десь віднайшов друге дихання і зробив один зі своїх найкращих фільмів – «Різанину» за п’єсою Ясміни Реззи. Надскромний хронометраж у 80 хвилин ділять рівноцінно яскраві перформанси Джоді Фостер, Кейт Вінслет, Джона Сі Райлі та Крістофа Вальца – от за що йому треба було давати «Оскар» замість тарантінових робіт! У розмовному трагіфарсі, де динаміки парадоксальним чином більше, ніж у двох-трьох попередніх фільмах, Полянський повертається до камерної напруги «Ножа у воді». А ще демонструє неабияке почуття гумору, молоде і зле. Одразу й не повіриш, що режисерові тоді було вже 78 років.

Венера у хутрі
2013

Розіграний на двох маленький шедевр з інтертекстуальними жартами, автобіографічними рисами і втратою ідентифікації, «Венера у хутрі» – можливо, найдотепніший з фільмів Полянського: взяти хоча б Матьє Амальріка, що скидається на копію Романа у молодості. Стрічка іронізує над твором Леопольда Захер-Мазоха разом із літературним оригіналом, п’єсою Девіда Айвза, де йдеться про режисера Тома Новачека (Амальріка), котрий адаптував «Венеру» для театру і шукає виконавицю головної ролі. Одна з кандидаток – Ванда, що, прикидаючись брутальною міщанкою, розпочинає зі зверхнім постановником трикстерську гру. Ванду втілила Еммануель Сеньє, дружина Полянського, подібність Тома-Амальріка до автора фільму була згадана вище, а одна з численних точок їхнього зіткнення – несправедливі стосунки режисера і виконавця. Полянський неабияк розважався, коли знімав цю стрічку!

Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати краще

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Top&Best