Лаура щасливо живе в Буенос-Айресі, виховує двох дітей і в цілому її життя відповідає всім стандартам впорядкованості і, якоюсь мірою, посередності. Однак, на час вирватися з цієї аргентинської ідилії її змусить весілля сестри. Вона повертається до рідної Іспанії, в крихітне містечко у Андалусії, де до сих пір живе її рідня. Не неї чекає не тільки зустріч із колишнім коханим Пако, але і раптове викрадення дочки.
Міжнародне визнання до іранського режисера Асгара Фархаді прийшло у 2011 році, коли він випустив сімейну драму «Розлучення Надера і Сімін», відзначену премією «Оскар» за найкращий іноземний фільм. Вона стала п’ятою за рахунком повнометражною картиною Фархаді, який і до цього знімав переважно сімейні, побутові замальовки, з психологічним надривом і вивіреною, академічною режисурою, з політичною думкою, розчиненою в драматургії типових відносин нерівності. Але саме «Розлучення Надера і Сімін» звернув на себе увагу європейського кіноестеблішмент, а самому режисерові дозволив поступово виходити зі звичної зони комфорту. Це дало йому змогу у 2013-му зняти у Франції картину «Минуле», а у 2018-му – стрічку «Усі знають» . І якщо «Минуле» було просто посередньою роботою, після якої послідувала реабілітація у «Комівояжері», то драма «Усі знають» полишає за собою щонайменше неабияке здивування від побаченого.
Перші півгодини (з більше ніж двогодинної стрічки) вичерпно знайомлять глядача з головними героями і окреслюють ті конфлікти, які згодом будуть розжовуватися болісно та очевидно. Власне, перший акт картини виглядає не більше ніж як якась туристична замальовка. Ба більше, Фархаді і не приховує свого захоплення Іспанією, з максимальною любов’ю знімаючи не тільки природну красу іспанського містечка, а й весільну церемонію, з усіма властивими їй традиціями. Здається, що режисер не бажає відсторонитися від місця дії та, упиваючись колоритом, забуває надати життєвості всьому іншому. І в першу чергу головним героям Лаурі і Пако, яких грає подружжя Крус-Бардем. «В Ірану та Іспанії не так вже і мало загального, якщо вдуматися. В обох країнах, наприклад, сім’я відіграє важливу роль, як і емоції» – розповідає Фархаді. Тільки у самій стрічці ця спільність не розкривається так, як насправді мала б.
Пенелопі Крус і Хав’єра Бардему вже не вперше зніматися разом. На їхньому рахунку вже вісім спільних картин, серед яких «Жива плоть» Педро Альмодовара, «Вікі. Христина. Барселона» Вуді Аллена та «Радник» Рідлі Скотта. Отримавши на головні ролі найбільш знамениту акторську пару іспанського кінематографа Асгар Фархаді витрачає весь їх акторський потенціал в нікуди. Між їх персонажами зовсім не відчувається ніякої хімії, а образи виглядають аж надто схематичними. Режисер захоплюється навколишньою красою, сліпить екран фактурою, в той самий час, як драма не дає не те що іскри, а навіть і короткочасного спалаху.
У такому авторському погляді з боку міг би бути сенс, якби сюжет не почав стрімко провалюватися. Фархаді епігонствує, знімаючи свій фільм немов за лекалами Альмодовара або Мануеля Гомеса Перейри. Втім, Альмодовар з легкістю користувався мовою кітчу, а Перейра обігравав кліше з самоіронією. Фархаді ж увесь час дуже серйозний. Кожний новий сюжетний поворот мав би сприйматися як, щонайменше, шокуючий або той, що відкриває з нового боку взаємини між героями. При тому що, за словами самого постановника, в сюжеті зображено реально скоєний злочин. Але насправді жоден сюжетний твіст у фільмі не викликає навіть подиву. «Усі знають» у черговий раз лише показує що не буває таємниць, бо вони рано чи пізно не вийдуть на поверхню. Фархаді не робить ніякого виразного соціального, політичного або етнографічного коментаря, зосередившись лише на конкретній сімейної ситуації, яка, за бажанням, могла трапитися будь-де.
