Завершуємо підсумки року рейтингом головного редактора.


10. «Сікаріо», реж. Дені Вільньов

Один з найталановитіших режисерів канадської школи вдихнув нове життя в аж занадто класичну історію протистояння ЦРУ та ФБР. Драматургію фільму важко назвати інакше, аніж моторошною, а Емілі Блант, Бенісіо Дель Торо та Джош Бролін постають неначе новими акторами, що на голову вищі за себе колишніх. Очікувано – згадайте, що зробив Вільньов з Джейком Джилленголом у «Ворозі» та з Г’ю Джекманом у «Полонянках».


 

9. «Ельзер», реж. Олівер Хіршбігель

На диво актуальна історія про німця, який здійснив замах на Гітлера у часи, коли патріотичне обожнювання фюрера сягало піку. Нескінченні допити Ельзера ССцівцями стають вражаючою демонстрацією якоїсь збоченої ідеологічної некомунікабільності. Особиста місія з порятунку Німеччини для героя виглядає настільки ж природньою, наскільки абсурдною її вважають його кати. Патова ситуація лишається патовою, доки не втручається час і не розставляє все (та всіх) по належних місцях.


 

8. «Казка казок», реж. Маттео Гарроне

Під прикриттям страшних оповідок Гарроне повертається до улюбленої тематики і проводить глибоке дослідження природи бажання. Його герої одурманені примхами різного ступеню драматичності, за які воліють розплатитися найдоступнішою монетою – рідними та близькими. З такого ракурсу виходить не надто казково, еге ж?


 

7. «Аномаліза», реж. Чарлі Кауфман

Якщо вірити цьому фільмові, кохання складається з поспіху, дискомфорту та сюрреалістичних снів – досконалий рецепт невротика. В «Аномалізі» режисер наче перевтілюється в свого першого героя, лялькаря з «Бути Джоном Малковичем», та розповідає історію абсолютно неминучої втрати, бо якщо ти мав нещастя опинитися у фільмі Кауфмана, за кожну хвилину втіхи доведеться заплатити двічі.


 

6. «Чарівна дівчинка», реж. Карлос Вермут

Сюжет картини не скаже про неї анічогісінько (тяжко хвора дівчинка мріє про дорогий костюм улюбленої героїні аніме), бо більш за все вона скидається на якусь частину контексту паралельної кінематографічної реальності. Певне, найдивніший фільм у моєму рейтингу.


 

5. «Хауха», реж. Лісандро Алонсо

Гіпнотична історія про Фауста, який завжди мусить лишати свого Мефістофеля позаду і рухатися далі – навіть якщо зветься інакше, а виглядає як Вігго Мортенсен. Метафора невипадкова: наприкінці фільму Алонсо дуже елегантно цитує «Фауста» Олександра Сокурова.


 

4. «Загублена ріка», реж. Райан Гослінг

Картину зняв Бенуа Дебі, постійний оператор Гаспара Ное, а її стилістика вказує водночас на Девіда Лінча та Ніколаса Вайндінґа Рефна. Гослінг цілком свідомо губиться у власному режисерському дебюті, створюючи натомість метафоричну площину, де кожен прихильник сюрреалізму зможе відчути себе гротескним анахронічним чудовиськом.


 

3. «Реальність», реж. Квентін Дюп’є

Про що б не знімав Дюп’є, про шину-вбивцю, що мститься за своїх родичів, чи про дівчинку Реальність, сни якої фільмує дещо навіжений режисер, не піддавайтесь омані: все одно він знімає про кіно. Якщо воно й справді хоч трохи таке, яким бачить його Дюп’є, ми живемо у прекрасному світі.


 

2. «Син Саула», реж. Ласло Немеш

Учень Бели Тарра зняв драму, позбавлену і крихти надії, нещадністю котрої, певне, пишається його вчитель. Найсильніший фільм про Другу Світову з часів “Іди і дивись” Елема Клімова.


1. «Любов», реж. Гаспар Ное

Ідеальна репрезентація романтичних стосунків – з сексом, який призначений лише для двох (іноді трьох) і тому видається глядачеві одноманітним, дріб’язковими сварками та уявними зрадами. «Любов» ближча до давньогрецької трагедії, ніж всі попередні фільми режисера (недарма ж головну героїню звуть Електра), але при цьому насичена повітрям та якоюсь алогічною легкістю. Певне, секрет у тому, що Ное не пропонує співчувати героям – тільки собі, а це завжди вдається залюбки.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Top&Best