Новорічний репертуар кінотеатрів ніби прагне зіпсувати святковий настрій прихильникам якісного кіно. Ми вирішили дещо поліпшити ситуацію та порадити фільми, які, на думку наших авторів, найкраще пасують до різдвяної атмосфери.


Дмитро Апенько: «Життя богеми», реж. Акі Каурісмякі

Для головних героїв фільму, художника Родольфо, письменника Марселя Маркса та композитора Шонара, будь-яке свято — відчайдушні гульбощі на останні кошти. Разом із собакою Бодлером ці троє безкомпромісних чоловіків проходять крізь вогонь, воду та мідні труби: весь паризький світ чинить опір їхньому богемному існуванню. Якщо у вашого внутрішнього митця вже купа амбітних планів на наступний рік, як то написання 21-актної п’єси чи авангардного опусу з переконливою назвою на кшалт «Вплив синього на мистецтво», то гармонійне співіснування з героями фільму Каурісмякі забезпечено.


Олександра Дідик: «Готель “Гранд Будапешт”», реж. Вес Андерсон

«Я сплю з усіма друзями», – заявляє консьєрж пан Густав сину своєї 85-ти річної коханки, VIP-клієнтки готелю «Гранд Будапешт» у вигаданій країні Зубровка. Здавалося б, що незвичайного може відбуватися на роботі з консьєржем готелю, а тим паче – з портьє. Але чекайте, будете приємно здивовані. Динамічний, дотепний, іронічно-трагічний, але більше комедійний фільм Веса Андерсона демонструє добірне акторське суцвіття, інкрустоване талантами світової величини. Покатаєтесь на шалених лижах і санках, втечете з в’язниці, зазирнете за куліси готельного життя, сповненого таємниць та пристрасних історій, де у сусідньому номері може відбуватися, що завгодно… а вже згаданий консьєрж, ймовірно, ще той Дон Жуан.


Алекс Малишенко: «Диявол і десять заповідей», реж. Жюльєн Девівьє

Коли, як не під Новий рік, нагадати собі, що «стара добра» комедія досі актуальна та приємна для перегляду? «Диявол і десять заповідей» – справжня класика жанру з визначним акторським ансамблем французького кіно 60-их (звісно ж, Ален Делон і ще молодий та невідомий Луї де Фюнес), яка на пальцях розкаже про основні людські гріхи. Уникаючи нудного моралізаторства, яким віє від назви, Девівьє веде оповідання не стільки з християнської, скільки з життєво–побутової сторони (надихнувши у подальшому Кшиштофа Кесльовського). Звісно, можна задуматися, чи зникли ці «гріхи» з нашого сьогоднішнього буття та провести паралелі, а можна просто насолодитися акторською грою та майстерно сплетеними сюжетами.


Лук’ян Галкін: «Мотузка», реж. Альфред Гічкок

Ви вже не раз чули про цей фільм у зв’язку з виходом «Вікторії» Себастьяна Шиппера. Гічкок також намагався зняти «Мотузку» одним кадром, але техніка того не дозволяла, тож вісім монтажних склейок у картині все ж є. Втім, рекомендую її не через це: багато хто з глядачів помічає, наскільки живі та «смачні» кольори у пізніх роботах режисера. Це почалося з «Мотузки», де Гічкок експериментував не тільки з ілюзією безперервності, але й з кольоровою плівкою та технологією «техніколор». Чомусь досі поширений стереотип, що роботи Альфреда Гічкока – переважно жахи чи трилери, але «Мотузку» з чарівним Джеймсом Стюартом та вивіреною до дрібниць режисурою радше можна віднести до жанру психологічної драми. Власне, докупи раджу будь-який фільм Гічкока після 1948-го року, за якимось дивними обставинами вони чудово пасують до різдвяного настрою.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Top&Best

  • Константин

    Гайз, а у вас кадр из “Окно во двор”, а не “Веревки” Хичкока. А так плюсую к тексту)

    • Лук’ян Галкін

      Скрін був з «Вікна у двір», бо нижче по тексту я раджу будь-який фільм Гічкока окресленого періоду, і в тому числі – «Вікно», окремі кадри котрого ефектніші, ніж з «Мотузки» 🙂
      Дякуємо за уважність, вже замінили, щоб уникнути плутанини!

  • Pingback: Загублені собаки в трейлері анімації від Веса Андерсона - Moviegram()