Обережно – спойлери!

Провокаційний Девід Фінчер полюбляє знімати по декілька десятків дублів на знімальному майданчику. Він робить це задля того, щоб втомлені актори не грали свої ролі, а переживали їх. Звісно, коли знімаєш стрічки про душогубів, потрібно бути максималістом – аби не впасти в патетику чи банальність. Фінчера можна сміливо назвати співцем маніяків – і принаймні трьох із них має знати кожен.

Джон Доу. Вбивця-проповідник

«Сім», 1995

Девід Фінчер не впустив можливості поглузувати із людської неосвіченості вже у другому своєму фільмі – «Сім». В англосаксонській судочинній системі ім’я «Джон Доу» має два значення: анонімний позивач або неопізнаний труп. Здається, тільки старий детектив Сомерсет (Морган Фрімен) розуміє, що імя серійного вбивці Джона Доу – це псевдонім. Тим часом його молодий напарник Міллз (Бред Пітт), бібліотекарі, продавці секс-шопу, навіть адвокат зловмисника не вчувають ані тіні підвоху і спокійно вносять імя Доу в бланки та чеки.

Серійному вбивці Джону Доу не подобається цей світ. На кожному його сантиметрі він бачить бруд та гріхи, які почергово викликають у нього то головний біль, то огиду. Загубившись між Христом і Джеком Різником, Доу поєднує в собі дві, на перший погляд, непоєднувані ролі – пророка та вбивці. Внутрішній пророк читає Біблію, а внутрішній різник безжально вбиває людей, проголошуючи видовищною розправою проповідь всім живим. Кожне вбивство відбувається за мотивом одного із семи смертних гріхів. І тут фантазії Джона може позаздрити Деміан Хьорст з Мариною Абрамович разом узяті. Він не просто вбиває людей – він робить це до тремтіння в литках красиво.

Тут є місце і для парсипативного перформансу, і для концептуального живопису. Джон водночас і художник, і модератор. Він знає правила гри, бо він придумав їх, в той час «як учасники проти волі» змушені імпровізувати. Всі його вбивства формують своєрідну галарею, як у просторі музею сучасного мистецтва. Експозиції розподілені так, щоб по мірі просування відвідувача кожен наступний витвір мистецтва зберігав або підсилював емоційний підйом, викликаний вже побаченими.

Немає сумніву, що Джон природжений постмодерніст – його любов до цитування та незмінна іронінічність завжди допомагають йому лишатись у тлі світового мистецького контексту. Джон був би не Джон, якби просто приставив дуло пістолету до голови своєї жертви і змусив її їсти до розриву кишок. Після смерті жертви черевоугодництва поряд з тілом завжди можна елегантно залишити декілька рядів консервованого томатного супу «Campbell’s».

Крім мистецького смаку, у Джона є й інші гарні риси. На відміну від багатьох із нас, він читає куплені книжки. Доу повністю читав і «Божественну комедію» Данте, і «Кентерберійські оповідання» Чосера. Таємничим чином, присвячуючи весь свій вільний час кривавій творчості і не маючи роботи, йому вдається залишатися вельми заможним. Та він не забуває про месіанство ні на мить. Джон Доу щиро вірить, що своїми жахливими вбивствами робить цей світ трошки кращим.

Зодіак. Вбивця-піарник

«Зодіак», 2007

Фільм засновано на реальних подіях. Справа серійного вбивці на прізвисько Зодіак лежить у Каліфорнійському міністерстві юстиції нерозкритою з 1969-го року. Девід Фінчер не зміг уникнути спокуси трохи пофантазувати на тему особистості легендарного вбивці. Зрештою, його дитинство припадало саме на часи вбивств Зодіака, і місцеві газети писали про вбивцю щонайменше шість років.

Якщо Джон Доу перебував у полоні ілюзій і вміло приховував від самого себе власні марнославні амбіції, то вбивця Зодіак їх не соромиться. Він вбиває заради слави, так само як Марк Девід Чепмен вбив Джона Леннона. Та з двома суттєвими відмінностями. Перша – він бере не якістю, а кількістю. Друга – після вбивства він не збирається сидіти під ліхтарним стовпом і показово читати «Над прірвою у житі», як убивця Джона Леннона Марк Чепмен. Він розуміє, що необовязково їхати до вязниці, щоб увійти в історію як вбивця рок-музиканта. Можна самому стати рок-зіркою у галузі вбивств. Головне попіклуватися про піар і якомога скоріше опинитись на шпальтах усіх газет. Зодіак анонсує кожен свій крок як музикант нову платівку. А подзвонивши в ранковий ефір багатомільйонної передачі, вміло маніпулює почуттями аудиторії. Спершу – розташовує до себе. Достатньо сказати, що в тебе постійно болить голова. Цей біль знайомий кожному, тож це дещо зближує слухачів з убивцею. А потім – жах, бо звичайні люди в таких випадках пють знеболювальне, а Зодіак погрожує розстрілювати шкільні автобуси.

Як і короля, рок-зірку творить свита. Це натовпи фанатів, ґруппіс та вуличні співаки, які переспівують її хіти на новий лад. Оскільки ніхто не знає, як виглядає Зодіак, а його телезвернення транслювалося на всю країну, кожен божевільний ладен видати себе за нього. Дзвонити на ТБ, писати листи з головоломками, аби тільки отримати свою секунду слави. І це значно ускладнює роботу поліції, з якої вбивця добряче кепкує, вимагаючи розповсюджувати свій фірмовий малюнок прицілу у вигляді нагрудних значків. Та чи сам Зодіак не фальшивка? Листи завжди приходять після вбивств, а не перед ними. Можливо, хтось просто самостверджується, присвоюючи собі чужі злочини? Фінчеру вдається витримати цю інтригу до останнього кадру.

Зодіак – найефемерніший убивця Фінчера. Силует вдалині чи у боковому зеркалі авто, занесена рука з ножем  – все у кращих традиціях «Психо» Хічкока. Найбільшу візуалізацію, як не дивно, вбивця знаходить в образі свого викривача – Роберта Грейсміта (Джейк Джилленхол). У своєму бажанні розгадати загадки вбивці герой Джилленхола і сам набуває маніакальної одержимості, яка руйнує його сімейне життя, але робить відомим письменником.

Мартін Вангер. Вбивця-родич

«Дівчина з татуюванням дракона», 2011

У 2011 році Фінчер взявся екранізувати гучний роман Стіга Ларссона «Дівчина з татуюванням дракона». В центрі оповіді – зникнення 16-літньої Харієтт Вангер. Внучатий дядько Хенрік замовляє розслідування, аби знайти свою племінницю. Кожен рік на його день народження хтось висилає йому гербарій – подарунок, який зазвичай робила йому зникла Херієтт. Хенрік впевнений, що вбивця нещасної такчим чином знушається над ним. Більше того – він вірить, що це один із членів їхньої родини. А у вельми розлогому сімейному дереві Вангерів була і пара нацистів. Зараз всі живі Вангери проживають на острові Хьодестад. Все в найкращих драматичних традиціях Бергмана – в звичному житті вони ворогують, але, навіть, не домовляючись, здатні згуртувано замовчувати сімейні таємниці. Тож розслідувачам – журналісту Блумквісту (Деніел Крейг) та хакерші Лізбет (Руні Мара) – доводиться добряче поритися в темному минулому родини.

Мартін Вангер – перший в нашому топі спадкоємний маніяк. За життя його батько ґвалтував Мартіна і сестру хлопця, та після смерті голови сімейства син став продовжувачем його темних справ. Але в рази дисциплінованішим та майже невловимим – роки насилля над людьми приводять його до думки, що батько був у цій справі показушником. Дуже вже він любив розкидувати по окрузі тіла вбитих єврейок, цитуючи при цьому Біблію. Мартін, натомість, діє тихо та виважено. В підвальному приміщенні свого дому він обладнав звукоізольовану камеру. Звичайно, для відвідувачів там знайдеться трохи сонного газу. Після Мартіну вже нічого не завадить гостинно звязати їх у декілька морських вузлів. Має слабкість до фільмування тортур на камеру, полюбляє робити еротичні знімки на полароїд. Воліє вбивати переважно емігранток, бо, за його словами, їх ніхто не шукає. Перебуваючи на посаді генерального директора сімейного концерну «Вангер», справляє враження корумпованої особи.

Після стількох ролей у фон Трієра Стеллана Скарсгорда, звісно, не здивуєш такими екранними гріхами. Але крім антифашистського та феміністського пафосу (в оригіналі роман Ларссона називається «Чоловіки, які ненавидять жінок»), в картині є й психологічні спостереження. «Чому люди не довіряють своїм інстинктам? Важко уявити, що страх образити відмовою сильніший за страх смерті». Цей мотив було проілюстровано ще в «Зодіаці». Жінка з дитиною на руках сідає вночі в машину до незнайомця, який пропонує підвезти їх до станції техобслуговування. Інстинкт шепоче «не сідай в машину», бісова ввічливість твердить «я буду виглядати як підозріла істеричка, якщо зараз не прийму його пропозицію. Він, здається, дійсно хоче нам допомогти».

Всі три вбивці безсумнівно забронювали Фінчеру місце у рядах класики, поряд з «Мовчанням ягнят» Джонатана Деммі, «Американським психопатом» Мері Херрон та фільмами Гічкока.

 Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати кращим

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Top&Best

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.