На честь цього нагадаємо цікавий парадокс, пов’язаний із концепцією фільму. Хоча постать Ейзенштейна вважають основною серед кінематографістів тієї доби, які працювали над створенням автентичних засобів екранної виразності, один з важливих принципів побудови свого шедевру учень Мейєрхольда позичив у давньогрецької трагедії. Цей принцип зветься «ex-stasis», дослівно – «вихід із себе», і є основою побудови патетичного твору. Але як це виглядає на практиці?
Нагадаємо: дія «Панцерника» розпочинається у трюмі, де матросів годують гнилим м’ясом. Їх обурення вихлюпується на палубу, згодом протест перетворюється на повстання, і матроси захоплюють корабель. Таким чином, дія наче розширюється у просторі, що підтверджується у подальших епізодах: кульмінація на Потьомкінських сходах та зустріч із царською ескадрою. Завдяки переосмисленню та використанню цього прийому Ейзенштейн досягає ще однієї мети – робить головним героєм фільму не конкретного персонажа, а революційний натовп, фактично втіливши на екрані принцип колективного позасвідомого. Не помічали цього раніше? Передивіться цю чи будь-яку іншу ранню роботу режисера, ювілей «Панцерника» все ж неабиякий привід.
