Меню
Меню
У рамках міжнародного фестивалю документального та ігрового кіно Kharkiv MeetDocs український актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв провів творчу зустріч із глядачами. Попри те, що кінофорум відбувався переважно онлайн, розмова з аудиторією відбулася наживо в харківському кінотеатрі. Режисер поділився думками про українське кіно, розповів про свої кінороботи та відповідав на запитання глядачів. Ми відвідали захід та записали найцікавіше з виступу Ахтема Сеітаблаєва.
Скажу без кокетування, що мене дивує, коли глядачі приходять на зустріч зі мною. Для мене це обмін емоціями, думками, власним досвідом, помилками, деякими успіхами. Безпосереднє спілкування важливе для мене. З одного боку, досить егоїстично, але я використовую ці зустрічі для того, щоби відчути так звану «температуру по палаті».
Вкладаючися в кожну роботу, ти зацікавлений, щоби якомога більше глядачів побачили те, що ти робиш, і поділилися своїми емоціями. Я щаслива людина, тому що останні вісім-десять років знімаю тільки те, що хочу.
Наша професія не має меж – ніколи в житті не можеш сказати, що знаєш усе. Ані в акторстві, ані в режисурі. Завжди є можливість переконатися в тому, що хтось робить це так круто, що ти ніколи в житті не досягнеш такого рівня. Коли дивлюся на класну акторську або режисерську роботу, це мотивує.
Також робота в режисурі або акторстві суб’єктивна. Те, що подобається мені, може не сподобатися вам, тому що кожен із нас індивідуальність. Хоча в кіно й театрі розбираються всі, особливо ті, хто там працюють. Ми відрізняємося від інших людей тим, що більш екзальтовано та емоційно реагуємо на речі, на які нормальні люди реагують спокійно. А ми постійно «перегортаємо світ», як нам здається.
Мені пощастило зняти одну з перших стрічок кримськотатарського народу. З дитинства пам’ятаю розмови про те, що коли в кримських татар з’явиться можливість знімати кіно, було би правильно розповісти про події депортації, завдяки яким наш народ мав зникнути. Але ми не зникли.
Знімати «Хайтарму» довелося переважно біля Бахчисараю, тому що в Алупці, на Південному узбережжі Криму, було багато сучасної забудови. Переважна більшість людей на майданчику – це ті, хто були депортовані. У мене ніколи в житті язик не повернеться назвати їх масовкою саме через те, як вони працювали на майданчику, як чітко розуміли, що потрібно робити. Важливо й те, що мої діти знімалися в цій стрічці, і я вперше відзняв свою маму. Вона за фахом акторка, але ніколи не знімалася – тато не дозволяв.
Ми відрізняємося від інших людей тим, що більш екзальтовано та емоційно реагуємо на речі, на які нормальні люди реагують спокійно
Історія, яку розповідає фільм «Чужа молитва», відрізняється від інших історій порятунку євреїв. Дівчина, яка стала прообразом головної героїні, врятувала єврейських дітей двічі – вперше від нацистів, удруге – від комуністів. Я точно знаю, що таке радянська влада. Мої обидва діди пройшли війну. Вони не знали, що поки вони обороняють свою батьківщину, радянська влада знищує їхніх дітей, дружин і батьків. Коли вони повернулися до Криму – їм навіть не сказали, де їхні родини.
Коли ми знімали фінальну сцену біля Стіни плачу в Єрусалимі, у мене було відчуття, що всесвіт може бути гармонійним, якщо люди цього захочуть. Байдуже, якою мовою ти читаєш свою молитву чи звертаєшся до Всевишнього. Якщо молитва звернена на порятунок дітей – у цьому сенсі немає чужої молитви. Для мене особливо важливе співчуття й віра в те, що добро існує.
Коли мене у 2014 році запросили бути ведучим програми «Хоробрі серця», я мав погодитися, адже це змога допомагати людям, які зі зброєю в руках дають мені можливість жити й бачити своїх дітей. Один із перших випусків програми був присвячений тим, кого ми називаємо «кіборгами», хоча вони не люблять це слово. Коли після ефіру я повертався додому, мені подзвонила продюсерка і сказала: «Ти ж розумієш, що ми зобов’язані зняти про це кіно?».
Першою реакцією Наталки Ворожбит на пропозицію написати сценарій була: «Ви з глузду з’їхали, яка історія про війну? Я взагалі дівчинка». За тиждень вона погодилася працювати. Ми постійно наголошували – наша стрічка побудована на історії оборони Донецького аеропорту, проте ми присвятили її кожному – лікарям, волонтерам, батькам.
Коли продюсер запропонував екранізувати «Захара Беркута», я перечитав повість Івана Франка. Для мене це історія світоглядного конфлікту. Мені здається, що війна можлива, коли люди забувають, що влада потребує жертовності.
Про те, що в мене буде співрежисер, я дізнався за місяць до початку знімання. Була мрія, щоб у фільмі грали винятково українські актори, але участь іноземних акторів – це інструмент промоції нашої країни за кордоном – нашої культури, традиції та літератури. У тебе є вибір – намагатися зробити так, щоби про Франка дізналися в Америці, або замкнутися і знімати тільки українських акторів українською, а не англійською мовою, – і ніхто про нас не дізнається.
Безплатне кіно розбещує глядача, громадянина чи студента. Невже ви хочете сказати, що студент, у якого є айфон, не може заплатити 49 гривень за перегляд фільму? Треба привчати своїх дітей, що за роботу потрібно платити. Наше завдання – зробити так, щоби наші діти отримували максимально широку освітню програму. Щоби вони з дитинства знали, чому деякі витвори живопису, архітектури, скульптури чи літератури називаються вічними. Тоді фундаменту для виникнення війни не буде.
Наше завдання – зробити так, щоби наші діти отримували максимально широку освітню програму
Я лагідний актор, і ніколи не втручаюся в роботу режисера, бо знаю, що в нього й без того багато проблем. Якщо ти пішов до режисера – сиди й мовчи. Виконуй, що він каже. Але якщо режисер запитає твоєї думки, коли йому це потрібно, – тоді можна сказати. Зйомки фільму або постановка вистави – це похід у розвідку. Коли йдеш у розвідку – не смикай за ногу того, кому довірився.
Спільна режисура – це завжди виклик і випробування. На одному кораблі не може бути два капітани. Я був надзвичайно здивований, як чітко і ясно Олег уявляє свою картину. Якби я не знав, що він голодує вже понад сто днів, я би ніколи в житті не повірив, що це людина на межі життя і смерті. Водночас він знаходив у собі сили фантазувати та вигадувати. Можливо, певною мірою це його тримало. Це важливий приклад того, як творчість допомогла людині вижити.
Передавання справжнього життя на територію мистецтва не завжди є ознакою хорошого твору
Хороший актор має чути, відчувати, бути людиною, з якою цікаво працювати на сцені. Акторам потрібно цікавитися життям. Коли я для себе набираю студентів, за першої зустрічі важко зрозуміти, наскільки талановита людина. Зазвичай звертаю увагу на здатність повірити в запропоновані обставини. Оця віра і є першою ознакою того, що в людини є хист.
Дев’яносто відсотків драматургії, яку собі відбирають студенти, – це історія страждання. З одного боку зрозуміло – здоровій, молодій і красивій людині не вистачає в житті страждання.
Хочу зафільмувати комедію, у мене два сценарії лежать вісім років, але я постійно знімаю про війну. Ми жартуємо, що вже хочеться зняти: берег моря, Крим, рання осінь, він, вона, у них усе добре. Коли стаєш старшим – дедалі більше хочеться комедій.
Передавання справжнього життя на територію мистецтва не завжди є ознакою хорошого твору. Ви приходите подивитися стрічку або виставу, тому що вона виняткова. Мистецтво – це неправда. Але іноді воно може стати великою неправдою, що допоможе зрозуміти правду.
