Світ, що підкоряється правилам уяви, де вигадане невіддільне від реального, а останнє слово залишається за фантазією — має справді безмежні можливості. Будьте певними, режисери анімаційних фільмів розуміють це, як ніхто. Вони вправляються в ідеях, підлаштовують під себе уявлення про час і простір, створюють нові Всесвіти. У мультиплікаційних світах усе діє за правилами єдиних деміургів — режисерів.
Анімаційний фільм як окремий жанр кіноакадемія «Оскар» визнала через 61 рік від часу заснування — перша нагорода у категорії була вручена лише у 2001 році. Стільки часу знадобилось, щоб «дорости» до розуміння — мультиплікація вартує окремої статуетки.
Минулого року всі номіновані мультфільми поєднувала тема пошуку себе, цьогоріч ситуація змінилася. Швидше за все, краща анімація 2018 року — це спроба відповіді на питання:
«Що робити у світі, який змінюється із колосальною швидкістю»?
Суперсімейка 2
Incredibles 2, Реж: Бред Бьорд, Джон Уокер, Ніколь Параді Гріндл
Відповідь: дівчатам — рятувати світ, хлопцям — пильнувати за дітьми
Схоже, що у 2018 неможливо зняти кіно, не віддавши поклін фемінізму. Фільм пропонує альтернативний розподіл ролей: жінка рятує світ, а чоловік залишається вдома, щоб лад наводити і дітей доглядати. Усі жіночі персонажі наділені розкішною фігурою та мають милі обличчя. Чоловіки на їх тлі виглядають пригніченими й, м’яко кажучи, незграбними.
Сімейна комедія Берда Бьорда доповнена графічною естетикою й коктейлем з буденних справ супергероїв. У порівнянні з першою частиною (яка принесла режисеру «Оскара»!) анімація стала детальніше промальованою, але при цьому творці фільму витримали межу, зберігши стиль і впізнаваність героїв.
Isle of Dogs, Реж. Вес Андерсон
Відповідь: залишатися людяним у будь-якій ситуації
Японська естетика фільму у поєднанні з олдскульною технікою стоп-моушен анімації створюють особливу атмосферу, яка легко відтворюватиметься у пам’яті з одного лише кадру стрічки. А якщо додати до цього впізнаваний стиль Веса Андерсона, то стає зрозумілим, що поза увагою цей фільм залишитися не може.
Естетика японських гравюр, баталії, всеохопна уважність до деталей — від рисового зернятка до робочого кабінету рудоволосої дівчинки. «Собачий острів» зрештою виявляється зовсім не про собак, а про людяність. Така візуалізована, вкладена в довершений естетичний ряд і озвучена різними (у тому числі — собачими) голосами думка, що діти, як ніхто знають, яким має бути світ. Хорошим, справедливим, і де у кожного є собака. Або кіт. Інакше — навіщо все це?
Мірай з майбутнього
Mirai, Мамору Хосода
Відповідь: відчувати зв’язок із своєю сім’єю
Фільм, у якому ніхто не рятує світ, не змагається із велетенським злом й не влаштовує епічних баталій. При цьому напруженість й захват при перегляді прибувають хвилями, і відвести погляд від історії, яка розгортається на екрані — неможливо.
Хоча відверто моралізаторська тональність розповіді може здатися зухвалою, усе-таки він виправдовується формою. Це своєрідні міні-новели про сімейне життя, притчі від Момору Хосоду.
Попри очевидний біографізм стрічки (доньку режисера навіть звати так само, як головну героїню — Мірай!), фільм не стільки про історію конкретної людини чи, навіть, сім’ї, скільки про відчуття цілісності зі світом.
Ральф-руйнівник 2: Інтернетрі
Ralph Breaks the Internet, реж. Річ Мур, Філ Джонстон та Кларк Спенсер
Відповідь: досліджувати нове, зберігаючи старі традиції
Історія дружби, що зав’язується у нетрях світу, нового для персонажів старих аркад. Інтернет – простір великих можливостей, але в тому числі й місце, де легко загубитись чи втратити когось близького. Такі ідеї подаються у формі, зрозумілій і найменшим. Візуальна складова виконана у кольоровій гамі від «зефірно-рожевого» до «кольорово-цукеркового», саундтреки – у кращих традиціях пісень діснеївських принцес, заміксованих із впізнаваними звуками комп’ютерних ігор.
У таких декораціях режисери переосмислювали ідеї дружби. Її суть – не лише у приємно проведеному часосі, і навіть не завжди у допомозі та спільних захопленнях. Дружба також говорить про повагу до чужого вибору, навіть якщо він суперечить особистим бажанням.
Людина-Павук: Навколо всесвіту
Spider-Man: Into the Spider-Verse, реж. Боб Персічетті, Пітер Ремсі та Родні Ротман
Відповідь: бути готовим зустрітися з різними версіями себе самого
Стрічка, у який знайшлось місце для найсміливіших візуальних рішень — від обігрування внутрішніх монологів до появи написів у повітрі. Від неоново-яскравих відтінків до чорно-білого внутрішнього світу героя. Переплелося все: стріт-арт, комп’ютерні ігри та комікси.
Хоча творці використовують твіст, який не назвеш оригінальним, історія тримає глядача у напрузі до самого напису «END».
Це своєрідна гра у гру, комікс про комікс. Але не доведеться ламати голову, намагаючись знайти вихід із візуального лабіринту, а досить буде просто дозволити картинці самій провести глядача крізь увесь мультивсесвіт.
Цікаво, що рятування світу від злодія раптом стало не першочерговою задачею. Знайти і зрозуміти себе, відшукати свою суть — хіба не супергеройський виклик?
