Меню
Меню
Конкуренція стрімінгових сервісів у 2019 році зазнала критичних масштабів. Наступного року битва за увагу глядача стане ще потужнішою, адже Disney+ та майбутній HBO Max розширюють свій контент на більшу кількість країн. Щоправда, для української аудиторії фестивальний сегмент досі залишається нерозкритим. Рятують ситуацію незалежні дистриб’ютори та маленькі фестивалі. Утім, домашній затишок для прихильників інді-кіно можливий лише в поодиноких випадках.
ArteKinoFest намагається виправити ситуацію, адже щороку у вільному доступі на своєму сайті показ десять стрічок із десяти країн, які можна подивитися десятьма мовами. Ба більше, добірка ще й гендерно врівноважена: по п’ять фільмів зрежисували чоловіки та жінки. Зареєструвавшись на платформі ArteKinoFest і переглянувши всі стрічки, глядач може проголосувати за улюблену й отримати шанс виграти подорож на кінофестиваль у Локарно. Фільм з найбільшим рейтингом від глядача отримає Премію Європейської Аудиторії та грошовий приз до 20 000 євро. Усі фільми знаходяться у вільному доступі лише до 31 грудня, але й кількість безкоштовних реєстрацій теж обмежена.
Співачка Елоді входить до асоціації, що допомагає біженцям. Вона знайомиться з афганцем Ахмедом та стає його репетиторкою. Звідси починається дружба, сповнена співів, альтруїзму та гуманності. Режисерка Луїз Нарбоні не вперше знімає кіно про музикантів. Вона створила фільм про Енн Терезу де Керсмейкер та Йоанна Буржуа і також співпрацює з Жаном-Полем Сівераком як кіномонтажистка. У «Сумній пісні» немає стереотипів про Париж, але є місце дружбі та спільній любові до музики.
Мод та Франк подорожують до Чилі, щоб покращити свої стосунки. Мод не може завагітніти й із кожною згадкою чоловіка про це їй стає дедалі нестерпніше. Вона покидає Франка й зустрічає хлопчика Мессі, який повертає Мод любов до життя. Нідерландська режисерка Марлін Йонкман має багато сподівань на своє кіно: «Те, що гарно читається на папері, часто стає банальним і потворним, якщо говорити про нього вголос <…> Мені подобаються фільми, які залишають місце для роздумів, які змушують поставити себе на чиєсь місце».
Гіпнотична подорож італійськими містами в пошуках нормальності серед гендерних стереотипів. Адель Туллі зняла документальну стрічку, щоб поміркувати та, зрештою, покепкувати зі застарілих традицій, за якими досі живуть люди від Мілана до Риму. Це не вперше режисерка звертається до важливих тем. Її попередні роботи «365 без 377» та «Бунтівна менопауза» розповідали про декриміналізацію гомосексуальності в Індії та феміністку Терезу Кларк відповідно. Прем’єра «Нормаль» відбулася в програмі «Panorama» Берлінського міжнародного кінофестивалю у 2019 році.
15-річна Фріда почувається справжньою аутсайдеркою та єдиною бунтівницею в класі. Коли її ставлять в одну навчальну групу з Маріусом, ситуація не змінюється. Але змінюється Маріус – зразковий учень та «золотий хлопчик» школи, який хоче зрозуміти Фріду, але натомість закохується у неї. «Міжнародне дослідження показує, що норвежці демонструють суворі вимоги до поведінки та санкціонують небажану. За допомогою «Психосуки» я мав намір довести, що можна вирватися з цієї ортодоксальності. Я хотів розповісти історію про те, як важливо слухати серце, коли шукаєш себе», – говорить Мартін Лунд у режисерському коментарі до фільму.
Дебютний фільм португальського режисера розгортається навколо молодого мозамбіцького футболіста Еусебіо, який от-от має перейти в лісабонський клуб «Benfica». За його трансфером слідкує вся країна, адже це один із перших випадків, коли африканський спортсмен переходить до європейського футбольного клубу. Ботельйо показує не лише історію успіху молодого Еусебіо. «Рут» – це картина про португальські метрополії та колонії 1960-х років, у яких розгортаються скандали та відбуваються викрадення. Водночас, перед глядачем народжується справжній трилер, що змінить історію всієї країни.
Алессандро працює офіціантом у барі, П’єтро мріє бути перукарем. Обом хлопцям по 16 років і нещодавно вони втратили третього товариша Давіде, якого випадково застрелили полісмени. Режисер Агостіно Ферренте дає підліткам камеру, аби вони зняли своє буденне життя та поділилися розповідями про сучасний Неаполь. У результаті на прем’єрі в Берліні ледве було можна отримати квиток на будь-який із показів.
2025 рік. У Копенгагені зростає расова нетерпимість і до влади рветься націоналіст Мартін Нордал. Молодий хлопець Закарія вступає до руху опору, аби не допустити зміни політичного вектору Данії. Він знайомиться з Алі, із яким має спільні політичні погляди, але ця боротьба висуне їхню дружбу під питання, адже методи досягнення однієї цілі в хлопців різні. Улаа Салім – данський режисер, батьки якого народилися в Іраку. Завдяки його дебютному фільму глядачі ще довго говоритимуть про протистояння ісламських фундаменталістів та данських правих. Стрічку вже порівнюють із ранніми роботами Мартіна Скорсезе та Ніколаса Віндінґа Рефна.
Сюжет фільму заснований на реальних подіях. Швачка після 18 років із народження свого сина досі не вірить у його смерть. Вона гадає, що в пологовому будинку її дитину викрали. Родина вважає її божевільною, поліція не робить жодного розслідування, тому головній героїні доводиться взятися за цю справу самій. Вона стає хрестоносицею в боротьбі проти корупції та бюрократії. Стрічка піднімає болючу для Сербії тему торгівлі людьми, яка останніми роками набула нечуваних масштабів. Перший фільм «Вулиця спокути» режисера отримав нагороду за найкращий дебют у Котбусі. «Хрестик» – його другий фільм, прем’єра якого вже відбулася на Берлінале.
Сім’я з хлопцем-підлітком живе на високому пагорбі. Вони ледве зводять кінці з кінцями, аби прогодувати себе, тому перуть одяг для місцевого готелю. Утім, мають проблеми з водопостачанням. Одного дня до родини завітають гості – батько з донькою, які взялися викопати для сім’ї колодязь. Спершу сім’я поставилася до гостей прохолодно, але з часом зрозуміла, що вони зможуть врятувати їх від спраги не лише реальної, але й внутрішньої. Дебютна стрічка Светли Цоцоркової презентувалася на кінофестивалі у Сан-Себастьяні.
П’ятеро друзів відзначають день народження свого товариша письменника Евюнча, який переживає творчу кризу. Вранці вони прокидаються й блукають вулицями на світанку. Сімона Костова зняла стрічку про своє покоління молодих та бентежних. Ба більше, це портрет молоді Берліну, яку намагаються взяти за приклад чи не всі двадцятилітні у великих містах Європи. Поетичний фільм про страхи, мрії та пошуки себе в столиці Німеччини. Прем’єра «Тридцяти» відбулася на кінофестивалі в Роттердамі.
Від українського доку до піксарівської анімації
Коли Ендрю Гарфілд зустрів Флоренс П’ю
Найважливіші фільми п’ятого та шостого днів фестивалю
