«Байконур. Вторгнення»: свідки космодрому

Ракети, YouTube та привиди Радянського Союзу

Дмитро Громов (в кадрі) та Ангел Ангелов (за камерою) знаходять в інтернеті світлини покинутих у казахстанській пустелі на космодромі Байконур радянського космічного корабля «Буран» та ракетоносія «Енергія». Розуміючи, що невдовзі на космодром кинуться десятки індустріальних туристів і охорона на об’єкті посилиться, наші герої не зволікають і негайно збираються в подорож. Нічого, що російсько-українська війна в розпалі (2016 рік), а Байконур, хоча і в Казахстані, фактично належить Росії (в оренді до 2050 року – прим.ред.), – для Дмитра та Ангела, здається, це лише бонусний челендж.

У результаті всіх цих перипетій вийшов документальний фільм – «Байконур. Вторгнення». І тут одразу варто говорити про те, наскільки це фільм, адже закиди про те, що проєкт є лише подорожнім відео або телепрограмою, лунали ще майже рік тому після прем’єри «Байконур. Вторгнення» на фестивалі Kharkiv MeetDocs.

Із одного боку, цілком очевидно, що автори діють за лекалами так званого urban exploration – субкультури й популярного в певних колах фото- й відеожанру. Складники жанру нехитрі: дослідник (сталкер) або група дослідників знаходять покинутий або закритий об’єкт, як правило, промислового, військового або іншого спеціального призначення, проникають на нього й фіксують пригоду на камери. Зрештою, Ангелов і Громов можуть справедливо вважатися патріархами urban exploration в Україні, адже зафільмували цілий екстрим-серіал під назвою Insiders Project, високо оцінений прихильниками субкультури.

Українська назва Insiders Project – «Вторгнення». І тут ми знаходимо першу прив’язку твору Ангелова і Громова до правдивого кінематографа, адже сама преамбула історії відсилає до абсолютно невіддільного від історії кіно явища – фільмів про пограбування (англ. heist film, caper film), що здобули найбільшу популярність у 40-50-х роках минулого століття й нині входять у канон фільмів-нуар. Визначення цілі, окреслення її цінності та супутніх ризиків для героїв, планування та зрештою ризиковане втілення. Втім, у випадку з нуаром такі плани зазвичай приречені на невдачу, адже герої усвідомлено беруться за справу відверто кримінальну й мусять бути бодай позірно покарані невидимою, але завжди моралізаторською рукою фатуму. 

Урбаністичні дослідники, хоч і також часто-густо формально порушують закон у своїх пошуках, але кінцева мета в них значно більш альтруїстична – відчути та зберегти: історію, досвід, атмосферу… Найбільше покарання для урбаністичного дослідника – це коли в результаті нічого залити на свій YouTube-канал.

Чинник YouTube та інтернету загалом для жанру urban exploration є одним із ключових. У цифрову добу глядач схильний по-новому переживати хвилювання, викликані візуальним (у широкому сенсі цього слова) наративом, – уже немає часу на повільне занурення до екранного простору і звикання до кінематографічної умовності. Екран сам має боротися за глядацьку увагу чи навіть точніше – за глядацькі рецептори. 

Формат є максимально безпосереднім, з мінімальним – хоч і присутнім – естетичним складником: от ця частина нагадує комп’ютерну гру, а це ніби журналістський репортаж, а тут ніби кадри з наукової фантастики чи фільму жахів – усі елементи впізнавані та працюють на якнайшвидше затягування до потрібної атмосфери. І всі складники, знову ж, досить прямолінійні: комп’ютерна графіка для візуалізації простору, де відбувається «пограбування», монтаж архівних матеріалів, покликаних пунктирно окреслити історію та вагомість об’єкту, а також музика – для створення відчуття саспенсу й напруги.

Але це все про загальну образотворчу концепцію. Друга важлива сторона стрічки: тема та вищезгадані часові імплікації – коли саме це вторгнення відбувається. «Буран – Енергія», безумовно, є одними з найвагоміших артефактів та спадків Радянського Союзу. Можливо, тепер і необхідно за кожним разом вдаватися до пояснення, що йдеться про «радянський Спейс Шатл» (себто, про щось вторинне), і все-таки, науковці схильні оцінювати радянську відповідь американському аналогу як більш досконалу з технічного погляду: наприклад, Шатл так і не навчився приземлятися в автоматичному режимі. Словом, після єдиного польоту на орбіту в 1988 році вся програма «Буран – Енергія» лишилася законсервованою – похованою – в ангарах космодрому Байконур. І що може бути більш символічним, ніж той факт, що двоє громадян саме незалежної України – у розпал війни та декомунізації – одні з перших у світі кидаються доторкнутися й зафіксувати доказ розвінчаної радянської могутності?

Автори уникають зайвої політизації у своїй оповіді. Передумови й сьогодення подаються радше з позиції загальнолюдських цінностей – роздумів про людську природу. Але від прив’язки до радянського минулого відмовитися вже не вдається й коментарі Дмитра Громова мимохіть нагадують нарацію Миколи Дроздова з програми «У світі тварин», – але такі асоціації виникнуть хіба що в глядачів, яким за 30, які вперше дізналися про «Буран – Енергію» десь водночас, коли намагалися не пропускати випуски цієї легендарної телепрограми. А думки, які природно виникнуть у контексті українського сьогодення напевне будуть схожими на: чому ми маємо дивитися український фільм із перекладом на українську мову, втрачаючи можливість нарешті побачити україномовне доповнення до жанру urban exploration? Запитання риторичне й непретензійне, а проте – запитання.

Якщо ж говорити про основну інтригу фільму: «Чи вдасться їм потрапити на об’єкт, чи не затримають їх?», – то її розкриває й сам трейлер, і те, що інформації про затримання Ангелова та Громова ми нібито не чули. Але в наших героїв лишається ще третя ціль – стати свідками й зафільмувати запуск ракети. І цей момент у, без перебільшення, планетарному масштабі, але все ж метафорично, розкриває засадничу основу і фільму, і всього явища urban exploration, і значно більше: йдеться про єдину річ, яка спонукає авторів вторгнутися на Байконур, спонукає глядачів дивитися кіно (звісно, не тільки це!), і попри все рухає людство вперед до незвіданого – цікавість. А все решта – то вже спроби раціоналізувати, пояснити, виправдати й на якийсь час зупинитися.

Байконур. Вторгнення
2021
режисер: Ангел Ангелов
жанр: документалістика
у головних ролях: Дмитро Громов та Ангел Ангелов

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

5 3 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: