В останній рік роботи на Берлінале, художні керівники Карло Чатріан та Маріетт Різенбек відірвалася сповна. У програмі обмаль гучних імен режисерів/режисерок. Натомість, видається, що ветеран(-к)и Локарно зібрали переважно цікаві їм особисто стрічки.
Розгортаються цього року і скандали: починаючи зі запрошення представників політичного руху «Альтернатива для Німеччини» (Alternative für Deutschland) на відкриття і закінчуючи сусідством української літераторки Оксани Забужко з фанатом путіна Альбертом Серра в міжнародному журі.
Попри дивну атмосферу фестивалю, у програмі є справді цікаві та сильні роботи (втім, є і такі, що розчаровують). У перші два дні події Єлизавета Сушко подивилася горор «Зозуля» з Гантер Шафер, дебютну картину кінокомпанії Кілліана Мерфі, новий фільм Романа Бондарчука про Херсон та док Абеля Феррари, який він зняв в Україні з легендарною Патті Сміт в якості однієї з героїнь. Про це все – в першому щоденнику.
«Такі дрібниці»
Small Things Like These, реж. Тім Мілантс
Фільм-відкриття та перша робота кінокомпанії Кілліана Мерфі («Оппенгеймер») – це екранізація однойменного твору Клер Кіган, на який актору порадила звернути увагу його дружина. Події розгортаються у 1985 році та посилаються на одну з маловідомих сторінок ірландської історії. Виявляється, тут у 18-20 століттях існувала мережа виховних закладів для жінок, які «морально занепали». Їх називали «пральні Магдалини», і всього там було увʼязнено приблизно 30 000 дівчат різного віку. Кіган підкреслює, що ця структура століттями «керувалася та фінансувалася католицькою церквою спільно з ірландською державою».
Фільм одного з режисерів «Гострих картузів», Тіма Мілантса, не дошукується до причини цього явища. Натомість його більше цікавить особистий вибір людини, причини мовчання суспільства та добрі монахині, якими керує Емілі Вотсон, які калічать молоде покоління жінок. Тому його герой, це торговець вугіллям та багатодітний сім’янин, який, коли стикається з дівчиною з «пральні Магдалини» змушений прийнято рішення, яке суттєво вплине на його подальше життя.
Це кіно дуже чоловіче, але і чуттєве до своїх героїв-чоловіків. У цьому видніється велика заслуга Кілліана Мерфі, який демонструє тонку акторську роботу, вочевидь насолоджуючись процесом зйомок.
Румунський фільм оповідає про життя єврейської родини в християнському селі напередодні Великодня та Песаху. За сюжетом, напад на вагітну єврейку каталізує ворожнечу між її родиною та християнами. До того ж, помічник з господарства, який вкрай незадоволений необхідністю працювати у Страсний тиждень, погрожує родині розправою, що протягом другої половини фільму все ніяк не настане (а це ціла година!).
Разом з героями, до яких «Страсний тиждень» попри всі негаразди не зміг викликати симпатію, ми проходимо через низку випробувань: їм не продають продукти та не хочуть бачити в селі. Ще одне випробування чекає на глядача/глядачку – це довгі плани світанків, яким позаздрив би док від Discovery. Видно, що Андрей Кон намагається триматися курсу румунської нової хвилі, але цього разу навіть перевірений інструментарій напрямку не працює.
«Страсний тиждень»
Holy week, реж. Андрей Кон
«Вивернути рану»
Turn in the Wound, реж. Абель Феррара
Напівперформативний документальний фільм поєднує в собі пісні та читання Патті Сміт з інтервʼю українських цивільних і військових. Українці та українки розповідають про звірства, які вчиняє росія в Київській області, Маріуполі, зоні бойових дій та своїх бараках, де утримують українських полонених, а хрещена матір панк-року паралельно розповідає про про події 1940-х.
На відміну від минулорічної «Суперсили» Шона Пенна, яка викликала сміх та іспанський сором, Абелю Феррарі вдалося не експлуатувати війну в Україні заради гайпу: він приїхав сюди, щоб знайти відповіді для себе. Тому кіно так вдало працює на іноземців, змушуючи їх замислитися про події, які вони ладні не помічати.
Події «Редакції» відбуваються за шість місяців до повномасштабного вторгнення. Біолог Юра намагається сфотографувати бабака, щоб внести Олешківські піски до переліку заповідних зон Європи. Там він випадково фіксує на камеру невідомих чоловіків, що підпалюють дерева. Спроба опублікувати цю новину у місцевій газеті перевертає все життя Юри, який тепер занурюється у світ фейків, чорного піару та іншої хтоні місцевих виборів. Але ідеаліст Юра знаходить однодумців та шукає вихід із тотальної брехні.
Роман Бондарчук зняв сатиру про рідний Херсон напередодні місцевих виборів. Вже за традицією, яка закріпилася ще у «Вулкані», у стрічці грають як професійні, так і непрофесійні актор(-к)и, зокрема журналіст Дмитро Багненко, режисерка Жанна Озірна, звукорежисер Сергій Степанський, акторка Римма Зюбіна, актор Василь Кухарський та навіть славнозвісний Сергій Іванов.
Можу чесно сказати, що такого кіно не вистачає нашій індустрії. Це критичне висловлювання, де ми сміємося з того, як кандидати в мери заробляють голоси, як коучі продають успішний успіх і як брехня виходить на поверхню. Та й коли і де ми ще побачимо намальованого у VFX бабака? Водночас, впевнена, що членкиня міжнародного журі від України, письменниця Оксана Забужко, буде незадоволена, коли побачить таку репрезентацію нашої країни. Бо, хоч тут і немає брудних хат, зате є достатньо неприємної правди і про наше суспільство, і про нашу політику.
«Редакція»
The Editorial Office, реж. Роман Бондарчук
«Зозуля»
Cuckoo, реж. Тільман Зінгер
«Зозуля» – це фільм, що не виправдав очікувань. Можливо, вони були завищені, бо NEON устиг створити відчуття, що дистиб’ютор стрімко рухається до того, щоб обіграти А24 на полі горорів.
Фільм розповідає про 18-річну Гретхен, яка тільки-но втратила матір та вимушена жити з новою родиною батька у клубному готелі в Баварських Альпах. Досить швидко навколо готелю виникають незрозумілі аномалії: жінкам стає погано, а власник бізнесу поводиться дивно. Разом з поліцейським у відставці, дівчина розвʼязує теорію змови, знаходить звʼязок з маленькою сестрою та відпускає втрату.
Фільм нагадує жахастик 2000-2010-х років з «Доктором Зло», який задумує план зі створенню надсуспільства. Цікавою є головна знахідка режисера – це ультразвук, що запускає зміну реальності та відкидає героя/героїню назад у часі та зводить з глузду. Але навіть цю цікавинку паплюжить низка недоліків. По-перше, це далеко не моторошні створіння, які зʼявляються як скрімери. По-друге, нам так і не повідомляють про те, звідки та чому існує ця аномалія. І, по-третє, абсолютно банальний твіст – спасіння музикою.
