Після успіху стрічки «Назви мене своїм ім’ям» Тімоті Шаламе здобув приголомшливу славу. Він – улюбленець зумерів, що має, напевно, найширшу фанатську базу. Шаламе отримує головні ролі й у авторському кіно («Леді-Птаха» Ґрети Ґервіґ), й у блокбастерах («Дюна» Дені Вільньова). Та, здається, є головним натхненням італійського режисера Луки Гуаданьїно.
Його новий фільм «Цілком і сповна» був представлений на 79-му Венеційському кінофестивалі. На цю прем’єру чекали: квитки розлетілися за мить після відкриття онлайн-кас, а фанат(к)и займали місця біля доріжки за дев’ять годин до початку.
Соня Вселюбська подивилася цю стрічку та розповідає, чому, на її думку, Тімоті Шаламе – головна проблема фільму. Увага, спойлери!
На початку стрічки головна героїня Марін (Тейлор Рассел) тікає ночувати до шкільних подруг. Там вони фарбують нігті, говорять про хлопців та ніжно обіймаються. Марін наближається до однієї з подруг. Та, очікуючи на поцілунок, відповідає взаємністю. Але замість поцілунку Марін відкушує палець і під страшенні крики тікає.
Вдома тато, дивлячись на її обличчя в крові, питає: «Знову?». Вони швидко збирають речі й залишають дім. Для тата цей випадок далеко не перший, але наразі останній. Вранці він зникає, залишивши доньці трішки грошей, свідоцтво про народження та касету з повідомленням. Марін, коли приходить до тями, вирішує розібратися в собі та відправляється шукати давно зниклу матір.
Тейлор Рассел переконливо грає роль травмованого підлітка Марін, що знає собі ціну та вміє відгризати своє. Вона наодинці збирається проїхати мало не крізь всю Америку, однак на першій пересадці зустрічає дивного літнього чоловіка Саллі (Марк Райленс). З його появою на екрані у роуд-муві проникає справжній горор.
Саллі називає себе в третій особі, носить мисливський капелюх і дає зрозуміти дівчині, що він теж eater (саме так називають канібалів у фільмі). Саллі заманює Марін додому, де у них відбувається банкет. Сцена досить страшна та правдоподібна й, здається, остаточно ставить крапку в жанровій приналежності стрічки.
Згодом можна буде констатувати, що спроба зробити насичену жанрами стрічку не зовсім вдалась, але як інді-горор – це працює. В інді-стилістики стрічка позичила вдале художнє відтворення атмосфери Америки часів Рейгана, зокрема у впізнаваних саундтреках, автівках, одязі та навколишній атмосфері порожнечі. А також один із улюблених мотивів – подорож.
І от коли глядач уже звик до крипової атмосфери та переконливої акторської гри, на горизонті нарешті показується фігура Тімоті Шаламе, який грає Лі. Очевидно, що Лука хотів відтягнути появу свого діаманта, але вийшло не так ефектно.
Лі – підліток, вік якого не розкривається у фільмі. Він теж утікав від своєї родини та, як і Марін, eater. Про це ми дізнаємося, коли бачимо героя, який виходить із закинутої будівлі, щойно повечерявши. Він носить заплямовану кров’ю білу майку, джинси, де дірок значно більше, ніж самого матеріалу, на ногах – брудні кеди, а волосся – меліроване. Напевно, ця поява мала нагнітати атмосферу страху, але насправді вона не лякає, а, навпаки, знижує градус жаху.
Можливо, цьому сприяє єдиний та найбільший мінус – успіх актора в «Назви мене своїм ім’ям». Саме через роль Еліо в цьому фільмі Шаламе став заручником образу солодкого хлопчика-підлітка. Роки йдуть, обличчя актора теж дорослішає, але він досі погоджується грати героїв не за віком.
А при перегляді «Цілком і сповна» з’являється враження, що Тімоті не здатен нести важку ношу інших ролей. Тут йому доводиться зображати привабливого коханця і водночас лякати, як жорстокий канібал, викликати довіру, як маскулінний рятівник, і встигати розігрувати підліткові істерики. І все це в нього не виходить. Річ у тім, що всіх цих Шаламе ми вже бачили раніше, однак окремо. Разом у стрічці вони не складаються цілком і сповна. Взагалі фігура Лі упродовж фільму так і залишається невизначеною.
Стиль героя Шаламе доволі складно описати: він то фрік, то панк, то просто волоцюга. Чи розуміє це сам режисер? Це залишиться загадкою, як і питання, що саме не вдалося – сценарій чи амплуа Тімоті, яке не пасує історії.
Кожна поява Тімоті на екрані начебто каже фанат(к)ам: «З’їж мене». І, напевно, щирі фанат(к)и актора будуть задоволені, оскільки він займає достатню кількість екранного часу. Крім того, режисер підіграє публіці й вставляє сцену, де герой Тімоті підтверджує свою бісексуальність у цій, здавалося б, суто стрейт-стрічці.
При цьому, як не дивно, сцени зближення Лі та Марін виглядають дещо непереконливо як для автора «Назви мене своїм ім’ям», де з цим усе було добре. Напевно, з віком режисер став вважати, що посадити героїв у позу обіймів на диких полях Америки буде достатньо, щоб передати їхні почуття. Але ні, герої не закохують в себе, і тим паче не передають ту саму метафору канібалізму як палкої любові. Вони кохаються нібито побіжно, бо цього вимагає оригінальний роман. Упродовж фільму любовна лінія тільки відволікає та дисбалансує чудово побудований горор. І взагалі переконує, що Марін цілком може впоратися без свого супутника, щоб знайти свою матір.
Та попри все сказане, прогнозувати успіх стрічки можна. Хоча б тому, що тут склався улюблений глядач(к)ами дует Шаламе – Гуаданьїно. Та й актор ще на певний час затримається в образі підлітка, а його акторський талант точно не зникне з дорослішанням. А нам залишається чекати від нього складніших та серйозніших ролей, де він зможе віднайти своє нове амплуа. Зрештою, приклади Леонардо Ді Капріо та Роберта Паттінсона доводять, що це можливо.
