У видавництві «Віхола» вийшла книга Максима Яковлєва «Теорії змов. Як (не) стати конспірологом».
У ній автор, політолог-міжнародник, досліджує найрізноманітніші теорії змов та пояснює, як конспірологи бачать світ і за допомогою яких інструментів вони складають свої змовницькі мозаїки. Один з розділів присвячений кіно.
Публікуємо його з дозволу видавництва.
«Чарівний світ конспірології»
Фрагмент із книжки «Теорії змов. Як (не) стати конспірологом» Максима Яковлєва
Пошук глибинного смислу або прихованих знаків і вказівок у кінематографі – це також окремий жанр конспірології. У найпростішій версії він проявляється в альтернативних інтерпретаціях смислу того чи іншого фільму, мультфільму, серіалу. Інколи такі мисленнєві конструкції видаються цілком правдоподібними: важко не погодитися, що у Вінні-Пуха та його друзів помітні ознаки психічної нестабільності: віслючок Іа страждає на депресію, мудра сова – дислексичка, сам ведмедик має харчові розлади, бо хто б ще так маніакально об’їдався медом. З іншого боку, ті, хто відмовляється розглядати історію про Вінні-Пуха як трансляцію з психіатричної лікарні та вважає це просто перебільшенням, сміливо можуть стверджувати, що така дискредитація твору дитячої літератури – це конспірологія з певними, ще не зовсім зрозумілими цілями. Уявіть лишень, який галас можна здійняти через 3D-мультфільм 2010 р. «Історія іграшок-3», створений студією «Pixar» спільно із «The Walt Disney Company». Там іграшки потрапляють до дитсадочка, де страждають від знущань, а в кінці ледь рятуються від утилізації у страшній пічці, і це наштовхує декого на асоціації з Голокостом. Важко сказати, яким насправді був задум творців мультику і що саме їх надихало (хоч би що там казали), але привід до порівнянь, а відтак до пошуків глибшого, прихованого смислу, наштовхує на різні ідеї.
Слід зауважити, що багато теорій щодо не так прихованих смислів, як щодо альтернативних інтерпретацій смислу мультиків і фільмів, також називають fan theories, теоріями «фанатів», тобто тих, хто особливо полюбив окремий твір і вдався до пошуків глибинних смислів у ньому. Можна припустити, що і в пошуках, і в їхніх результатах проявляються особисті уподобання чи навіть проблеми самих шукачів. Пересічний глядач може не звернути уваги та те, що Аліса з творів Льюїса Керрола споживає різні речовини (зілля, якісь гриби), але якщо вважати її видіння результатами таких експериментів, то можна припустити, що дівчина експериментує з наркотиками, про що є «фанатська теорія». Уявіть, якщо «насправді» таким завуальованим кроком лихий Голлівуд (чи, може, ще хтось, хто «окупував» його, приміром, ілюмінати) пропагує наркотики! У деяких фанатських теоріях можна простежити детективні навички фанатів. «Хто вбив маму Бембі?» Пошук відповіді на це питання наштовхує на відповідь, що це міг бути Ґастон з «Красуні і чудовиська», однак у такому разі лихі мотиви менш очевидні, окрім завуальованої пропаганди насилля над тваринами. Якби це була не книжка, а наукова стаття про теорії змови з ваківськими вимогами, то наприкінці в рубриці «перспективи подальших досліджень» я б неодмінно написав про те, що тематика фанатських теорій та конспірологій щодо мультфільмів, завжди чомусь тривожна і похмура, заслуговує на окрему увагу: «Флінстоуни», «Тачки», «Аладдін», мовляв, відбуваються в постапокаліптичному майбутньому, тож тема «після кінця світу» вимальовується як трендова, психічні розлади і хвора уява головних героїв теж. Якоїсь життєрадісної фанатської теорії я не зустрів, а тому сміливо записую їх до розділу конспірології, бо життєрадісна теорія змови – це не гірший оксюморон, ніж заскорублий приклад із гарячим снігом.
Не можна оминути й відомий фільм Джеймса Кемерона «Титанік» (1997 р.). Є теорія, що представлена в ньому історія – вигадка головної героїні Роуз, яка в такий спосіб намагалася впоратися з депресією. Відповідно, і самого Джека, якого зіграв Леонардо Ді Капріо, не існувало, він – плід уяви Роуз. Вона зустрілася з ним, коли намагалася вчинити самогубство, а в кінці, коли Роуз-бабусі кажуть, що про Джека немає ніяких записів чи свідчень, вона впевнено відповідає, що їх і не могло бути, бо вона про нього ніколи не розповідала. Ця теорія депресивніша, ніж альтернативна до неї, згідно з якою Джек – мандрівник у часі, але про те, що саме через перевантаження такими допитливими гостями з майбутнього корабель і потонув, існує цілком «пристойна» теорія змови, за підрахунками якої їх було аж 207. Важко уявити, скільки важили пересічні мандрівники й мандрівниці, якщо їхньої ваги було достатньо для потоплення «Титаніка», але з цієї конспірологічної теорії маємо привід до оптимізму, бо, вочевидь, їжі в майбутньому на всіх вистачить, якщо дві сотні пухляшів змогли не словом, а тілом довести це на борту трансатлантичного лайнера.
Щоб не заглиблюватися в конспірологічні теорії кінематографа, наведу на завершення ще одну: Кевін Маккалістер із «Сам удома» (різдвяна комедія 1990 р. режисера Кріса Коламбуса), який у дитинстві влаштовував пастки злодіям, бо ті намагалися вдертися до його оселі, у дорослому віці суттєво прокачав своє захоплення і став Джоном Крамером із франшизи «Пила» (станом на 2021 р. вийшло вісім фільмів), що конструює жахливі прилади і змушує своїх жертв обирати між цілісністю свого тіла та їхнім життям. Коли одного з творців «Пили» Джеймса Вана спитали, що він думає про цю теорію, він відповів: «Це дивовижно. Я мав здогадатися, що Маколей Калкін виросте Джоном Крамером. Я вважаю, що це чудово. Мені дуже приємно, що люди знаходять час на такі фанатські теорії і розважаються. Думаю, саме тому я знімаю ці фільми. Я хочу, щоб фанатам було весело». Чи весело буде вам тепер, коли на різдвяні свята надумаєте всією сім’єю переглянути не безневинну комедію, а фільм про становлення жахливого маніяка-вбивці, я не ручаюся.
