Хоч Раян Рейнольдс і не обіцяв українцям випити горілки під борщ (чим підкупив північних сусідів), спробуємо розібратися, чи вдалося сказати нове слово у жанрі супергеройського кіно найзухвалішому герою коміксів.

Фільм завдячує своїй появі у першу чергу фанам Дедпула. Довгий час Рейнольдс добивався екранізації свого сценарію, якого писав разом з Реттом Різом і Полом Верніком (сценаристами «Вітаємо у Зомбіленді»). Від продюсерів вони почули лише: «Ви, ідіоти, отримаєте гроші тільки тоді, коли напишете нормальний сценарій». На що автори відреагували вельми оригінально – зняли тестову версію фільму та злили її в мережу. Фани сказали своє «хочемо», і продюсери розм’якли душею, зрозумівши, що екранізація приречена на глядацький успіх.

Від роботи над фільмом встиг відмовитися Роберт Родрігес. Згадуючи «Планету страху», констатуємо, що кандидатура була практично ідеальною: Родрігес вміє знущатися з жанру так, щоб усім було весело і драйвово. Та не склалося – зрежисував фільм молодий фахівець з візуальних ефектів Тім Міллер.

 «Дедпул» одразу занурює у вир подій. Сумнівний супергерой прямує до місця битви зі своїм суперником Френсісом Фріменом (Ед Скрейн), забуваючи вдома набої та кидаючи жарти в бік стереотипного індуса-таксиста. З флешбеків ми дізнаємося, що під маскою Дедпула – найманець і колишній спецназівець Вейд Вілсон, який став героєм поневолі. До того він з готовністю допомагав дівчатам перехідного віку відкараскатися від небажаних залицяльників. А також встиг познайомитися з не менш зухвалою красунею Ванессою (Морена Баккарін), повією за сумісництвом. Для цього йому довелося виграти конкурс «у кого гірше життя» зразка номеру команди КВК «Уральські пельмені» десятирічної давності (на жаль, так можна характеризувати чимало гегів блокбастеру). Далі починається ідилія двох закоханих шибайголів, що обривається після виявлення раку в головного героя. Зрештою, ми побачимо всі кола пекла перевтілення Вейда Вілсона у супергероя, який вагатиметься, чи показатися своїй дівчині, і шукатиме нагоди помститися.

 «Дедпул» прагне видатися нахабним кіно, яке ламає стереотипи та рамки жанру, і це сильно відчувається. Фактично, замість анонсованого відриву нам дають табличку з написом «тут мав бути відрив». А розпіарений злам «четвертої стіни» відбувається лише для того, щоб зайвий раз догодити глядачеві. Мовляв, знаю, що я у фільмі, тому й роблю все, щоб вам сподобатися.Сценарій було написано 6 років тому, після виходу «Вітаємо у Зомбіленді». За словами Рейнольдса, з того часу змін до нього майже не вносили. Можливо, для 2010-го фільм і виглядає доволі сміливо, однак сьогодні під час його перегляду залишається присмак компромісності. Дійство нагадує контрольовану бурю у склянці, і слідує канонам жанру, перетворюючись під кінець у лав-сторі з хепі-ендом.

 Попри це, маємо динамічний екшн з подекуди вдалими жартами, самоіронічним супергероєм (навіть «Зеленому ліхтареві», якого теж зіграв Рейнольдс, дістається від гострого на язик Дедпула) та цікавими другорядними персонажами. Одну із найвдаліших ролей – бармена та приятеля головного героя – втілює комік Ті Джей Міллер (Ерліх Бахман з «Кремнієвої долини»). Йому дістається вагома частка влучних жартів.

Вигадливо адаптували і Колоса (він же Пьотр Распутін): говорити йому доводиться голосом «аля–Янукович». При цьому, в фільмі саме він відповідає за здоровий глузд та моральні настанови для Дедпула, який пустився берега. Що ж, фани залишилися вдоволеними, а решті залишається чекати на «Загін самогубців». Можливо, DC вдасться сказати нове слово у жанрі супергеройського кіно, коли вже Marvel раз у раз виявляються на це неспроможними.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Комікси Рецензії