20 найкращих фільмів 2019 року

Ностальгія за сімдесятими, нагороди в кінокоміксів та радість Раяна Джонсона

Що таке найкращий фільм року? Завжди ставлю таке питання перед підбивання підсумків, щоби розібратися в способах оцінювання кожної позиції. І кожен раз ця спроба виявляється марною, адже, зрештою, все зводиться до власних уподобань. Тому тут немає «Паразитів» Пон Джун Хо – безумовно, якісно зроблене кіно, але, як на мене, створене за рецептами інтернаціонального успіху для великої аудиторії: впізнавані образи, зрозумілі метафори та гумор – атрибути, що відображають нашу реальність найлегшим чином у кіно. Є й інша проблема в підсумках року. За якими принципами будується топ фільмів? Коли й де має вийти стрічка, щоби змогла потрапити до найкращих? Тут спробував охопити не лише українські релізи, але й Берлін («Дивовижна легкість») та Венецію («Мафія вже не та»). Перший уже в мережі – його можна придбати, а другий доведеться трохи почекати.

Хочеться підкреслити різноманітність 2019 року в жанрах, формі та ностальгії за сімдесятими. Саме в 1970-х сталася зміна курсу Голлівуду в бік авторського кіно, і в умовах сучасного тотального засилля діснеївських блокбастерів режисери з теплом згадують про той час. Можливо, через якихось 50 років ми теж згадуватимемо несподівані епізоди з 2019: «Джокер» отримує «Золотого лева» у Венеції, Пол Томас Андерсон екранізує альбом Тома Йорка, Раян Джонсон реабілітується в очах прихильників «Зоряних війн» на фоні дев’ятого епізоду та власного детективу. Передбачити такі події неможливо, і в цьому головна насолода від підсумків. Щоразу дивуєшся, коли кінематограф підкидає несподівані історії. І відчуваєш хвилювання, коли палець тисне на «play».

Сонцестояння

На цьому місці могли б опинитися «Ми», але Джордан Піл занадто заморочився із сатирою та соціополітичним контекстом, тому статус горора року лишився Арі Астеру. Правду кажучи, він достатньо відрізняється від його повнометражного дебюту та вдало підійде особам, які вирізають гіфки та картинки для мемів. Утім, головна чеснота «Сонцестояння» все ж таки ховається в його покадровій репрезентації внутрішнього страху самотності. Де б ще режисери так лякали глядача істеричним плачем, заримованим зі сніговою бурею вночі? Звісно, на фільм Астера можна дивитися як на break-up movie, стилізований під «Плетену людину». Та серед найкращих стрічок він опинився не завдяки дивакуватому поєднанню жанрів, а через увагу до деталей, які дарують аудиторії відмінно якісне кіно про токсичні стосунки між людьми.

Midsommar

прем'єра у Нью-Йорку: 18 червня
у прокаті: з 1 серпня
режисер: Арі Астер
жанр: горор
у головних ролях: Флоренс П'ю, Джек Рейнор, Вілл Поултер

Ірландець

Є певна пересторога перед довгим очікуванням кіно, що потенційно може стати культовим. «Ірландця» постійно переносили, допрацьовували ефект CGI-омолодження та скромно показали на Нью-Йоркському кінофестивалі. Але очікування були виправданими на відміну від мого переляку. Мартін Скорсезе зі своєю бандою акторів досі вміє гратися в гангстерське кіно так, наче й не минуло понад 30 років із часу виходу «Казино». «Ірландця» приємно не просто дивитися, а уважно покадрово вивчати – це рідкісна характеристика для сучасного кінематографу. Хочеться спостерігати за постійними сварками Аль Пачіно, втомленими поглядами Джо Пеші та вже традиційною гримасою Роберта де Ніро, який нарешті повертається до свого рідного жанру після пекельного кола комедій. Ми часто соромимося назвати якийсь фільм у XXI столітті монументальним, але «Ірландець» саме такий.

The Irishman

прем'єра на Netflix: 27 листопада
режисер: Мартін Скорсезе
жанр: ганстерсьска драма
у головних ролях: Роберт де Ніро, Аль Пачіно, Джо Пеші

Одного разу в Голлівуді

Здавалося би, що це не кіно, а звичайна листівка зі зізнанням у коханні американському кінематографу 1960-х років. Але ж ні, Квентін Тарантіно так міцно вхопився за деконструкцію історії в «Безславних виродках», що вирішив переписати її знову. Але переписати так, щоб у ній знайшлося місце справжнім героям – каскадерам та серіальним акторам, які заслуговують більшого, ніж пити синьку вечорами. Кіно про нерівномірну дружбу двох професіоналів, що от-от підуть у тираж, було би просто нудним, якби режисера не хвилювала доля Шерон Тейт. Вона нечасто з’являється в кадрі, але зіграє кульмінаційну роль у розмежуванні важливих десятиліть кіно, хоча насправді нічого значущого для цього не зробила. Для фільму Квентіна Тарантіно персонажці достатньо дихати літнім повітрям Лос-Анджелесу й насолоджуватися солодким життям. Наче й нічого помітного, але глядач вже любить її. Просто режисер – фокусник і вміє працювати з атмосферою, як ніхто інший. 

Once Upon A Time In Hollywood

прем'єра у Каннах: 21 травня
у прокаті: з 15 серпня
режисер: Квентін Тарантіно
жанр: драмеді
у головних ролях: Леонардо Ді Капріо, Бред Пітт, Марґо Роббі

Навчання

Про дебютний фільм Олівії Вайлд якось аж надто швидко забули. За сюжетом, двоє дівчат радіють своїй успішності в школі, адже зуміли прорватися в хороші коледжі. Та от біда: їхні ліниві однолітки без жодних зусиль досягли того ж. Тож подруги беруть справу у свої руки – відриваються на повну з кокаїном, вечірками та вседозволеністю. «Навчання» несправедливо часто порівнюють із «Суперперцями» через його розкутість і фривольний гумор. Але на відміну від комедії із Джоною Гіллом, стрічка Олівії Вайлд здається більш зворушливою, щирою та навіть турботливою до глядача. Режисерка зловила той дух підліткового бунтарства, перемішаний із дитячою наївністю. Не вірите? Перегляньте епізод, у якому акторка Кейтлін Девер ледве втримує дихання в басейні під пісню гурту «Perfume Genius». Хіба ж ми не хвилювалися через такі дурниці, які в підлітковому віці здавалися давньогрецькою трагедією? «Навчання» пропонує знову пропустити їх не через себе, але через кінострічку. Адже кіно може витримати будь-що, а ось людське серце, на жаль, ні.

Booksmart

прем'єра в США: 24 травня
режисер: Олівія Вайлд
жанр: підліткова комедія
у головних ролях: Кейтлін Девер, Біані Фельдштейн, Біллі Лурд

Джокер

Добре пам’ятаю ту секунду, коли на прем’єрному показі у Венеції зала ледве не луснула від овацій фільму Тодда Філліпса. Здавалося, що ми марно боялися провалу першого кінокоміксу на великому кінофестивалі. Нагорода для стрічки не забарилася, а за нею й глядацький захват Джокером у виконанні Хоакіна Фенікса. Та, на жаль, загальний хайп зіграв із фільмом нехороший трюк, який колись торкнувся й «Ла Ла Ленду» – ще одним венеційським хітом. У «Джокера» з’явилося багато хейтерів, які справедливо закидали Тодду Філліпсу відсутність чіткої позиції щодо жорстокості головного героя у фільмі. А режисер лише розводив руками. То що ж стрічка робить у добірці найкращих? Немає такого екстраполярного кіно у 2019 році, яке би змогло довести глядачів із нескінченними суперечками до граничного стану. Не кожна пісня, картина чи вистава здатна зробити таке. А «Джокер» зміг, ще й із божевільною посмішкою на обличчі.

Joker

прем'єра у Венеції: 31 серпня
у прокаті: з 3 жовтня
режисер: Тодд Філліпс
жанр: кримінальна драма
у головних ролях: Хоакін Фенікс, Роберт де Ніро. Зазі Бітц

Прощання

Ще перед переглядом вірив, що популярність «Прощання» спровокована тогорічним хітом «Божевільні багаті азіати». На щастя, це не так. «Прощання» – це чутлива драма про онуку, яка не може сказати бабці про її діагноз раку. У Китаї піклування про родичів дійшло до того абсурду, що всі навколо воліють зберегти в таємниці хворобу бабусі. Від цього виникає багато незграбних, трагічних і навіть смішних моментів. Помітно, наскільки цей фільм став особистим для режисерки Лулу Ванг. Вона зняла кіно не стільки про незворотність та любов, як про ностальгію за дитинством та теплими взаєминами зі своїми рідними. Окей, ця історія дійсно заснована на реальних подіях. Але тема раку не давитиме на ваші сльози впродовж усього хронометражу. Навпаки, «Прощання» вміло розпоряджається екранним часом, емоційно заряджає на дзвінок близьким та розвінчує міф про емпатійну відстороненість китайців. Це тихий хіт із кінофестивалю «Санденс», але він прокидається поступово під час перегляду. Якщо відкриєте своє серце, то прокинетеся й ви.

The Farewell

прем'єра на Санденсі: 25 січня
режисер: Лулу Ван
жанр: драмеді
у головних ролях: Аквафіна, Ці Ма, Чжао Шужен

Сувенір

На зернистій плівці розгортається історія молодої та наївної Джулії. Вона вчиться на режисерку, ділить житлову площу з друзями й закохується в Елліота – набагато старшого за віком чоловіка. Своїм захопленням Джулія ризикує спровокувати сварки з матір’ю, яку грає дивовижна Тільда Свінтон. Як обом побороти лихоманку непорозумінь – дізнаєтеся вже в другій частині. Режисерка Джоанна Хогг планує випустити її у 2020 році, але поки вона сконцентровує свій напівбіографічний фільм на становленні юної героїні як особистості у мерехтінні туману (буквально, адже плівка віддає нечітким зображенням). «Сувенір» можна та варто звинувачувати в поверховості зображення почуттів дорослого чоловіка та незрілої дівчини. Втім, цей вибір режисерка зробила навмисне, адже фільм прочитується, наче ненаписаний роман Джейн Остін. І він точно кращий за останні екранізації доробку письменниці. Просто серед цих туманних кадрів треба розгледіти потенціал однієї з найкращих мелодрам року.

The Souvenir

прем'єра на Санденс: 27 січня
у прокаті: з 3 жовтня
режисер: Джоанна Хогг
жанр: детективна драма
у головних ролях: Гонор Свінтон Бірн, Том Берк, Тільда Свінтон

Маяк

Роберт Паттінсон та Віллем Дефо застрягають біля маяка на острові без їжі та без налаштованої комунікації зі світом і між собою. Єдина розрада – випивка та поступове помутніння розуму. Персонаж Паттінсона постійно бачить у своїх видіннях русалку та стикається з чайкою, яка підозріло ненавидить молодика з розкішними вусами (себто його). Історія, яка починалася як екранізація оповідання Едгара Аллана По, привела Роберта Еггерса до дослідження мови моряків XIX століття, трюків із чорно-білою плівкою та раритетними кінокамерами. Дефо грає свою найбільш колоритну роль, а Паттінсон відходить максимально далеко від своїх минулих образів. Спостерігати за їхньою триповерховою лайкою – узагалі окреме задоволення. Так і знайте: про «Маяк» говоритимуть ще багато, але вже не в контексті сезону нагород. Еггерс зробив ризикований експеримент, якому не потрібні «Оскари» та «Золоті глобуси». У нього вже є прихильники, які можуть писати дипломні роботи, вивчаючи майстерність режисера створювати неповторні кіносвіти.

The Lighthouse

прем'єра у Каннах: 19 травня
режисер: Роберт Еггерс
жанр: психологічний горор
у головних ролях: Роберт Паттінсон, Віллем Дефо, Валерія Караман

Історія шлюбу

Ной Баумбах щоразу доводить сам собі, що людські стосунки складніші, ніж здаються. У «Кальмарі та киті» він розглядав взаємини батьків очима їхнього сина, у «Френсіс Ха» показав маніфест втраченого покоління, яке навіть війни не бачило, але чомусь почувається загубленим. А в «Історії шлюбу» він знаходить точки опори у вигляді Нью-Йорку та Лос-Анджелесу, які уособлюють головних героїв Чарлі та Ніколь. Найцікавіше, що Адам Драйвер та Скарлетт Йоганссон мало імпровізували на знімальному майданчику й повністю відтворювали нелегкі блоки тексту Ноя Баумбаха. Режисер зняв кіно, якого потребувало суспільство – зрілий посібник для тих, хто переживає нелегкі часи в розлученні. Власне, тому й хочеться показувати «Історію шлюбу» всім, хто не вірить у життя після розставання. Кохання можливе й після розлюченого кулака в стіні, криків до хрипоти та незграбних поглядів повз суворих адвокатів у суді. Варто лише змити з жанру тривіальні монологи про вічність почуттів та відверту експресивність. Це кіно просто хоче сісти й поговорити з вами. Не відмовляйте йому в цьому.

Marriage Story

прем'єра у Венеції: 29 серпня
прем'єра на Netflix: 6 грудня
режисер: Ной Баумбах
жанр: драмеді
у головних ролях: Скарлетт Йоганссон, Адам Драйвер, Лора Дерн

Аутсайдери

Ім’я Джеймса Менголда в режисерському кріслі означає лише якісний жанровий бойовик. Іноді він одягає маску коміксу, часом користується вестернівськими забобонами, але після «Аутсайдерів» стає зрозуміло, що Менголд із нами надовго й церемонитися не буде. Він знімає чистий адреналін, який Метт Деймон та Крістіан Бейл переганяють із кадру в кадр, наче бензин у каністрі. Кіно не ідеальне, як і обличчя суворих гонщиків, які вв’язалися у 24-годинні змагання на автомобілях, побудованих на власних кістках. Та грець із тим перфекціонізмом, адже «Аутсайдери» – це фільм не про поразку, перемогу чи якийсь момент істини. Це стрічка про місце в команді та питання, яке тривожить усіх нереалізованих особистостей: «Навіщо я це роблю?». Відповідь сподобається не всім, але в цьому питанні Джеймс Менголд закручує гайки набагато краще за деяких колег по цеху.

Ford v Ferrari

прем'єра у Telluride: 30 серпня
у прокаті: з 14 листопада
режисер: Джеймс Менголд
жанр: спортивна драма
у головних ролях: Крістіан Бейл, Метт Деймон, Джон Бернтал

Атлантика

Будівельникам хмарочосу в Дакарі вже кілька місяців не виплачують зарплату. Вони сідають на човен, щоби пошукати кращої долі. Серед них є Сулейман, який так і не зважився побратися з Адою. Тепер Аді доводиться вийти заміж за Омара, але містичні речі відбуваються навколо неї. У місті кажуть, що бачили Сулеймана, хоча й давно вважають його мертвим. Повнометражний дебют Маті Діоп узяв у Каннах Гран-прі. Таке трапляється нечасто – щоби новачок узяв другу за значущістю нагороду, але це рішення видається цілком справедливим після перегляду. Адже «Атлантика» – це сон наяву й доказ, що жоден вид мистецтва не може передавати час так органічно й витончено, як кіно. Незважаючи на тему смерті, бідності та неможливості вибору, стрічка Діоп має й заспокійливий ефект. До цього стану спокою можна ще й повертатися в музиці, адже саундтрек від художниці та музикантки Фатіми Аль Кадірі вже доступний на стрімінгових сервісах.

Atlantics

прем'єра у Каннах: 16 травня
режисер: Маті Діоп
жанр: драма
у головних ролях: Мам Бінета Сан, Ібраїма Траоре, Ніколь Сужу

Мистецтво самооборони

На Кейсі нападають у темному провулку. Після такої несподіванки він мало не купує пістолет для самооборони, але в останній момент передумує. Його вибір падає на карате, де вчать не стільки єдиноборствам, як маскулінності, ненависті до озброєних людей та поваги до ієрархічної структури. Хтозна, може Кейсі судилося цю систему зламати. Режисера Райлі Стернса в наших широтах знають недостатньо добре, його фільми не виходять у прокат, їх не показують на великих фестивалях (максимум – «Санденс» чи SXSW). «Мистецтво самооборони» ставить його в один ряд із Пітером Стріклендом та Даніелем Шнаєртом. Стрічка готувалася як комедійний ремейк «Карате-кіда», але поступово стала соціальним коментарем культури насилля у США та світі. Безліч сюжетних твістів, переконлива акторська гра від усіх без винятку на знімальному майданчику та врешті-решт позитивне враження, від якого забуваєш про все, що коїться навколо. На завершення стане інформація, що режисер сам практикує бразильський джиу-джитсу.

The Art of Self Defense

прем'єра у США: 12 липня
режисер: Райлі Стернз
жанр: чорна комедія
у головних ролях: Джессі Айзенберг, Імоджен Путс, Алессандро Нівола

Дивовижна легкість

1972 рік. Сідні Поллак пропонує провести дві ночі в лос-анджелеській церкві за співами Арети Франклін. Пропозиція вельми приваблива, бо виступ (і водночас запис альбому) вийшов вдалим. На другий день до церкви завітав Мік Джаггер, який надихнувся співом Франклін і пізніше під його впливом записав «Shine on me». Сама ж Арета була проти виходу цієї документалки, але після її смерті родичі погодили зі студією реліз стрічки. Труднощів було багато, адже виступ співачки супроводжувався галасливим екстазом аудиторії, й у результаті вийшла жива енергія, яку ледве вдалося осягнути об’єктивами камер. На сцену часом виходять пастор, батько Арети та ще безліч харизматичних гостей, і в якийсь момент здається, що ця зустріч ніколи не закінчиться. Але в цьому немає потреби. На титрах глядачі Берлінале жваво підтанцьовували в темному залі. Саме за такий досвід живого концерту «Дивовижна легкість» справді виправдовує свою назву.

Amazing Grace

прем'єра у США: 10 травня
режисер: Сідні Поллак, Алан Елліотт
жанр: фільм-концерт
у головних ролях: Сідні Поллак, Мік Джаггер, Клара Ворд

Мафія вже не та

Є такий чолов’яга – Чічо Міра, який вважає себе наступником мафіозі Фальконе та Борселліно. Він влаштовує концерти на їхню честь із бездарними артистами та веде телепередачу на місцевому телебаченні, яку ніхто не дивиться. Й от з’являється режисер Франко Мареско, який кепкує з нього, демонструючи Міреву недалекоглядність. Часом ця сатира по-злому висміює критичне мислення палермівців, але важливо помітити, з яким співчуттям автор ставиться до своїх героїв. Джей Вайсберг із Variety вважає, що новий фільм Франко Мареско надто локальний, і якщо в ньому й немає сценарію, то стрічку «Мафія вже не та» можна вважати образливою для багатьох героїв. Насправді вона підійде й для тих, кому незнайомі політичні вподобання жителів Палермо, адже Мареско доступно розжовує їх для аудиторії. «Мафія вже не та» – це пласт італійської культури, що неодмінно знайомий і українському глядачеві завдяки контроверсійним особистостям. Поки що стрічку можна було подивитися в основному конкурсі «Венеції», де вона нічого не отримала, крім мого хорошого відгуку.

The Mafia Is No Longer What It Used to Be

прем'єра у Венеції: 6 вересня
режисер: Франко Мареско
жанр: гротескна комедія
у головних ролях: Летиція Батталья

Бакурау

У бразильському селі Бакурау от-от мають відбутися вибори, але цим не захоплюється жоден мешканець. Клопоту додають несподівані туристи з гвинтівками, тому місцеві жителі мають дати відсіч гостям – до таких подвигів вони завжди готові. Стрічка Фільйо та Дорнеля з кожною секундою стає дедалі більш непередбачуваною. Спочатку здається, що дивишся маленьку фольк-драму, потім з’являються літаючі тарілки, політична сатира та чорт знає скільки макгафінів. Однак, у цьому хаосі важко загубитися, адже «Бакурау» зрештою демонструє свій головний козир. Це кіно про єдність, що рятує від незграбних терористів, ідіотського кандидата в президенти та пригніченого настрою. Синопсис, який залишився нам ще від Каннського кінофестивалю, безжально обманює очікування. Краще взагалі не знати сюжету, аби стати частиною Бакурау – цілого всесвіту, історій із якого вистачить на кілька сезонів крутого серіалу.

Bacurau

прем'єра у Каннах: 15 травня
режисер: Жуліано Дорнель і Клебер Мендонса Фільйо
жанр: драма
у головних ролях: Удо Кір, Сонія Брага, Барбара Колен

Портрет дівчини у вогні

У мене є упередження щодо костюмованих драм про кохання в інтер’єрах французьких замків XVII століття. Втім, Селін Сьямма розбила вдрузки мої настрої, адже її «Портрет дівчини у вогні» – це без п’яти хвилин шедевр. У кадрі неймовірні пейзажі Бретані, за кадром лише один твір Вівальді та мелодія, що надовго залишається в пам’яті. З якимось мінімалістичним інструментарієм у режисерки вийшло вдихнути життя в напівмертвий жанр. Сюжет простий: художниці замовляють портрет, і вона закохується у свою натурницю, хоча розуміє, що закарбувати в пам’яті своє кохання вийде лише пензликом і фарбами. Її дівчину заберуть з очей, щойно художниця закінчить портрет. Сьямма начебто перенесла власне враження від любові на плівку, й у результаті жодного разу не спотворила стрічку вульгарністю. Глядачі теж не звучатимуть вульгарно, якщо в коментарях називатимуть стрічку «Вогонь!»

Portrait de la jeune fille en feu

прем'єра у Каннах: 19 травня
режисер: Селін Ск'ямма
жанр: драма
у головних ролях: Адель Енель , Ноемі Мерлан, Валерія Голіно

Кафе бажань

Віктор переживає не найкращі часи зі своєю коханою дружиною. На одній із вечірок йому пропонують спробувати нову розвагу. Він має розповісти компанії про найбільш значущий епізод зі свого життя, а натреновані актори його відтворять у максимально достовірних локаціях. Віктор хоче пережити побачення, що міцно засіло в його пам’яті. Та от біда – головний герой закохується в акторку, яка грає його любов із минулого. Ніколя Бедос зняв свою версію «Дау», у якому залишилося місце лише почуттям. У «Кафе бажань» достатньо симпатичних персонажів, зворушливих моментів і жодних претензійних метафор. Усе чітко, просто й із вишуканою сценографією. Таке кіно легко забути й так само легко згадати, його називають «фільмом на вечір». Але «Кафе бажань» потрапило в добірку найкращих не завдяки, а всупереч власній простоті. Режисер розуміє крихкість людської пам’яті та доводить своїм фільмом, що жити варто сьогоденням. Так, ми бачили безліч таких стрічок, але у 2019 році на таку тему переконливою була тільки одна.

La belle epoque

прем'єра у Каннах: 20 травня
у прокаті: з 1 січня 2020 року
режисер: Ніколя Бедос
жанр: романтична комедія
у головних ролях: Фанні Ардан, Данієль Отей, Дорія Тільє

Ножі наголо

Фільмографія Раяна Джонсона говорить сама за себе. Він не зупиняється на одному жанрі та, як справжній гік, відтворює тропи, аби їх відразу деконструювати та ввести в оману глядача. Тому детектив від Раяна Джонсона був лише питанням часу. Зібравши казковий каст, він ставить Ану де Армас у центрі подій самогубства письменника, й із легкістю обводить глядача навколо пальця. Для прихильників детективу закритого типу «Ножі наголо» – подарунок із небес, адже він не заснований на якомусь романі, не є продовженням, приквелом чи ремейком відомого твору. «Ножі наголо» хіба що може бути початком франшизи про Бенуа Бланка, який зарекомендував себе потужним списком чеснот. Хіба ж можна виступати проти заплутаних історій із таким джентльменом? Одне відомо точно: Раян Джонсон мусить продовжити моду на товсті в’язані светри. Інакше незрозуміло, чому персонаж Кріса Еванса так виділяється на фоні своїх заможних родичів.

Knives out

у прокаті: з 5 грудня
режисер: Раян Джонсон
жанр: неонуарна чорна детективна кінокомедія
у головних ролях: Кріс Еванс, Ана де Армас, Деніел Крейґ, Кетрін Ленґфорд

Примарні тропіки

Після «Чортової діри», яку Бас Девос показав на Берлінале, він повертається того ж року в Канни із зовсім іншим фільмом – чутливим, добрим та приємним. «Примарні тропіки» оповідають історію домогосподарки, яка їде пізно додому та проїжджає свою зупинку. Тепер їй доводиться пройти майже весь Брюссель, де на шляху стрінеться безліч хороших людей із намірами допомогти. Власне, це весь сюжет. Але стрічку Баса Девоса треба дивитися не задля історії, а йти за атмосферою. 36-річний режисер зробив найбільш гуманний фільм про поміч ближньому без використання біблійних алюзій та пафосних діалогів. Це тихе кіно, що повертає віру в людей, які безкорисливо можуть підвезти героїню додому, вказати правильний шлях або просто зігріти прохолодної ночі. Тож ніякі ковдри та тепле какао на перегляді не потрібні. Акторка Саадія Бентаїб самим лише поглядом може розтопити зимову кригу в серці.

Ghost Tropic

прем'єра у Каннах: 23 травня
режисер: Бас Девос
жанр: драма
у головних ролях: Saadia Bentaïeb

Аніма

15-хвилинна екранізація однойменного альбому Тома Йорка могла би стати скромним бонусом, але таки дібралася до двадцятки моїх найкращих. Не через любов до творчості соліста Radiohead і навіть не через нескінченний кредит довіри до Пола Томаса Андерсона. Причиною став радше результат синергії цих двох авторів. Зняти на IMAX-камери танці в празькому метро, неймовірні відеоінсталяції в печерах Франції, щоби знову повернутися до старенького травмайчику в Празі. «Would you do it all again?» – співає Йорк в останньому треку стрічки – і, не задумуючися, вмикаєш «Аніму» знову. У фільмі, як у творчості Radiohead, багато антиглобалістських гасел, закликів покинути буденні турботи, позбутися тривожності, що ненароком робить картину Андерсона практично колисковою для дорослих. Аби лише не проїхати свою зупинку, залишаючись у фантастичному світі химерних танців та вокальних ехо Тома. Та грець із ним, повернемося ранковим трамвайчиком.

Anima

прем'єра: 21 червня
режисер: Пол Томас Андерсон
жанр: короткометражний музичний фільм
у головних ролях: Том Йорк, Дайана Ронсіон

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

5 1 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: