«Сувенір» на пам’ять про першу закоханість

Тендітна та по-хорошому наївна історія про післясмак кохання

Коли закохуєшся вперше, то відчуття піднесеності, здається, не покине тебе ніколи. Це перше враження, яке складається від більш-менш незрілого кохання. Воно і зрозуміло, адже відсутність досвіду ще не вчить приземлятися на м’яку подушку, яку ніхто не тримає. Якимось дивовижним чином у кіно про перше кохання режисери полюбляють додати цукру – хрусткого та білого, наче пухнаста хмарина в літню днину. Та полюбляють додавати епітетів, вкрай ідіотських, як оце про хмарину у минулому реченні. Якщо мелодрама про «наше вперше» виходить без тривіальних солодощів, існує ймовірність занести її до культових. Зазвичай перша закоханість не триває довго. Хмаринки тануть, цукор розмокає в пригоді стає досвід, аби перетворити закоханість, яку називали коханням підлітки, у справжню любов, якій вигадали назву дорослі.

Для Джоани Хогг «Сувенір» – це особливе кіно про першу закоханість. Попри навчання у кіношколі та кілька успішних запливів у світ кінематографу, вона досі переживає та турбується за цей фільм, наче про дитину. Ця турбота полягає не в автобіографічній складовій стрічки, яка так чи інакше переказує сторінку із життя Хогг. Режисерка скоріше відчуває тривогу за те, що її кіно не так зрозуміють або поставляться до нього з ворожістю. Такі емоції авторки зрозумілі, адже зробити фільм про закоханість молодої студентки-режисерки Джулі у досвідченого та дорослого чоловіка Ентоні може викликати у глядача сентиментальність. І часом «Сувенір» дійсно до болю сентиментальний, але таке вбрання дуже личить фільму.

Дівчинку Джулі грає Онор Свінтон-Бірн – донька Тільки Свінтон та Джона Бірна, яка доволі точно копіює риси обличчя своєї матері. Джулі у її виконанні – це молода Тільда, яка любить креативність та ладна проїхати вздовж Берлінської стіни в якості маніфесту (привіт, «Прогулянка вздовж стіни», 1988), аби лише це щось означало для мистецтва. Коли протагоністка розмовляє про створення свого фільму, то живе концепціями, символами та тінями власного дітища, та зовсім не помічає очевидних речей. Її новий хлопець вживає героїн, мати ніяк не може налагодити з нею комунікацію, а викладачі не завжди сприймають Джулі серйозно. Жодна з цих труднощів, крім першої, не викликає у головної героїні занепокоєння. Та Джоана Хогг майстерно вибудовує наратив так, що глядачам варто турбуватися за все.

Всі відповіді на тривожні питання режисерка заховала у назві, яка посилається на роботу художника Жана-Оноре Фрагонара. У 1778 році він намалював портрет дівчини, яка викарбовує ініціали свого коханого, від якого щойно отримала листа. За каталогом продажів картини відомо, що спершу картина мала назву «Листи від двох коханців, які живуть у маленькому місті у підніжжя Альп», але потім Фаргонар змінив назву на більш компактний «Сувенір». Дівчинку на картині, до речі, також звати Джулі. Її кіношний коханець Ентоні показує цей портрет у фільмі та Джулі спершу називає його сумним, що іронічно, зважаючи на веселий характер протагоністки. Режисерка лише підіграє художнику і поставить останній кадр так, наче його малював сам Фрагонар. Тим самим поставить і «Сувенір» в один простір з мистецькими здобутками епохи Рококо.

Дійсно, Джоана Хогг не цурається імітувати XVIII століття, фарбуючи кожен кадр у туманний білий колір. Та це не колір навіть, а відтінок майбутнього Джулі, яка нехай і бачить себе режисеркою, але дуже боязко ставиться до наступних етапів у своєму житті. Так, вона буває серйозною, однак, у ній ще залишилася та портретність дівочої краси, за яку женуться митці зі всього світу. Джулі наївно вірить у світлі почуття, у лікування від залежності свого бойфренда та в успіх свого фільму. І ця віра несе її крізь всю стрічку зі швидкістю світла. Навіть не встигаєш отямитися, як сам залишаєшся наївним після перегляду. Хогг обіцяє не зупинятися на цій історії та вже зараз знімає сиквел, в якому туманність зміниться на щось більш прозоре. Поки ж вона залишає глядачів наодинці з цією картиною, де можна підглядати за долями невідомих нам людей на відстані протягнутої руки. Здається, її імітація у мистецтво вдалася на 100% і вперше на великому екрані відчуваєш не екранізацію величезного роману, але екранізацію портрету – чи то епохи, чи то відчуття, чи то маленької дівчинки, яка читає листи свого коханого, живучи в маленькому місті у підніжжя Альп.

the souvenir
2019
режисер: Джоанна Хогг
жанр: детективна драма
у головних ролях: Гонор Свінтон Бірн, Тільда Свінтон, Том Берк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: