«Бакурау»: Хто з мечем до нас прийде, від меча й загине

Кіно про згуртовану дружню громаду, яка вміє давати відсіч ворогові

«Бакурау» – бразильсько-французька містична драма режисерського та сценарного дуету Жуліано Дорнеля та Клебера Мендонси Фільйо, що отримала почесну нагороду журі на 72-му Каннському кінофестивалі разом із французькою стрічкою «Знедолені» Ладжа Лі. Жуліано Дорнель до цього фільму вже активно співпрацював з Клебером Фільйо, але у якості арт-директора, а не режисера. Дебют режисерського дуету став успішним – нагорода від журі вважається третьою за престижем після «Золотої пальмової гілки» та Гран-прі Каннського фестивалю. У «Бакурау» немає чітких жанрових кордонів та за 132 хвилини глядач може побачити елементи комедії, пригодницького фікшену, трилеру, містичної драми, екшену та навіть вестерну, а темпоритм змінюється від першого до десятого, та навпаки. Цікаво, що попередні два фільми Клебера Мендонси Фільйо також мали хронометраж понад дві години: «Водолій» (Aquarius) 2016 року – 142 хвилини, та «Звуки по сусідству» (Neighbouring Sounds) 2012 року – 131 хвилина. Режисеру, вочевидь, подобається фільмувати сцени, де глядач, не поспішаючи, може зануритися в атмосферу історії, але водночас додати на контрасті екшену, експериментуючи з увагою читача, яку він вдало тримає довгий час.

Окрім того, стрічки режисера об’єднує одна тема – протистояння людини або невеликої групи людей великій «силі». У фільмі «Водолій» 65-річна Клара, музична критикиня на пенсії, витісняється зі свого будинку патріархальними забудовниками. В реальному житті, паралельно зі створенням фільму, бразильський уряд, надто «чоловічий та білий», почав процедуру імпічменту проти 65-річної президентки Ділми Русеф у грудні 2015. Але дивовижно, що по факту сценарій був написаний до активних політичних подій. Тобто «Водолій» став непередбачуваним «самоздійснюваним пророцтвом» для Бразилії, а режисер дуже тонко відчув передумови майбутніх політичних подій у повітрі. 

Прем’єра фільму відбулась у травні 2016, та вся творча команда фільму виразила свій публічний протест політичним подіям у Бразилії прямісінько на червоній доріжці у Каннах задля підтримки міжнародною спільнотою. У серпні 2016 року Сенат країни все ж таки остаточно оголосив Ділмі Русеф імпічмент, вона була першою жінкою-президенткою країни. Під час процесу імпічменту вона часто пояснювала критику на свою адресу тим, що є жінкою: «Темношкірі та жінки повинні відігравати ключову роль, якщо ви справді хочете побудувати інклюзивну країну».

У попередньому фільмі «Звуки по сусідству» режисер створив портрет жителів однієї бразильської вулиці, який викликає багато роздумів про особисті кордони у світі, де правлять гроші. Фільми об’єднує тривожна атмосфера, постійне передчуття «наближення чогось», та, як каже сам режисер в інтерв’ю Тому Грему з Британського Кіноінституту: «Фільм, до якого я відсилаю у своїх картинах  – «Мис страху» Скорсезе з точки зору атмосфери, операторської роботи та монтажу. Це мої роздуми про параною безпеки середнього класу Бразилії, представником якого я є». Цікаво, що у «Бакурау» ми також бачимо колективний портрет жителів містечка розміром з одну вулицю.

В інтерв’ю Cineuropa головний режисер Клебер Мендонса Фільйо розповідає, що «назва вигаданого містечка «Бакурау» є сленгом та означає «останній автобус, який ти ловиш вночі»». Також режисер додає, що «це назва маленької пташки, яка з’являється тільки вночі, бо дуже обережна та не довіряє оточуючим, так само як і жителі Бакурау».

Кадр із фільму «Водолій»
Кадр із фільму «Звуки по сусідству»

І Жуліано Дорнель і Клебер Мендонса Фільйо родом з північного сходу Бразилії, тож хотіли відобразити проблеми свого регіону, особливо типових маленьких бразильських містечок, та культурних меншин з огляду на величезний соціальний та культурний класовий розрив в сучасній Бразилії та у світі. Але при цьому режисерам хотілось зробити фільм досить динамічним та, так би мовити, «kick-ass». Вони надихалися стрічками, серед яких, наприклад, «Напарники» (Companeros), спагеті-вестерн Серджіо Корбуччі 1970 року, залишаючи при цьому традиції та естетику бразильських фільмів. Режисери вирішили розбити стереотипи «білолицих героїв вестернів», тому у ролі умовних «індійців» тут, навпаки, виступають американці. 

За бажанням можна прочитати ще й посилання до політики Трампа щодо скасування «позитивної дискримінації» в расових та гендерних питаннях, що має багато критики від американців сьогодні, та побачити гостре питання щодо порушення прав національних меншин у світі взагалі.  

«Бакурау» розпочинається кадрами виду Землі з космосу, і продовжується розкішними планами недоторканої природи Бразилії з автентичною музикою. Зустрічаємо гарну молоду жінку Терезу, яка повертається у місто свого дитинства на похорон бабусі, цим мальовничим шляхом пустирів. Від цих краєвидів відволікає лише один тривожний символічний інцидент: на своєму шляху Тереза зустрічає вантажівку, з якої випали труни на дорогу.  

Мешканці Бакурау, маленького ізольованого села в бразильських сертанах, оплакують втрату матріарха Кармеліти, яка прожила до дев’яноста чотирьох років. Хоча за сюжетом це недалеке майбутнє, жителі живуть поза часовими рамками. Вони вживають легкі наркотики, співають, грають на гітарі, близькі з природою, мають свої автентичні традиції. У них немає води, але вони використовують різні блага цивілізації: від телефонів до інтернету – зрозуміло, що живуть вони на краю світу, бо їм це до вподоби. Час від часу, до них приїжджає мер, який невдало намагається дешевими подарунками отримати довіру мешканців. Та вони далеко не наївні, і  бачать його огидність та корумпованість.

У фільмі грають бразильські акторки різних поколінь: 69-річна Софія Брага, тричі номінантка на премію «Золотий Глобус», та 33-річна Барбара Колен, з якими Клебер співпрацював у вищезгаданому «Водолії». Але це далеко не вичерпний перелік акторів, бо родзинкою фільму, насправді, є те, що головний герой відсутній. Ми можемо побачити з десяток феєричних персонажів, кожен з яких проявляє себе на першому плані на різних етапах історії. Якщо у когось є потреба виокремити для себе головного персонажа, це точно має бути колективний образ мешканців Бакурау, як героїчного племені. Особливої уваги заслуговують запрошений зірковий актор Удо Кір у ролі злодія Майкла та ексцентричний Сільверо Перейро у ролі легендарного бандита «у розшуку», Лунго, прототипу «кангасейро» (бразильських бандитів «Робін Гудів» кінця XIX – початку XX століть – прим.ред.). 

Гра Удо Кіра вражає, його персонаж Майкл – втілення універсального зла, не афективного стану (як у деяких персонажів) від попередніх психологічних травм, а дуже холоднокровного, такого, що насолоджується своїм насильством. Його персонаж – ідеальний Люцифер, маніпулятор-інтелектуал, який відчуває природну жагу до насильства в інших та грає на цьому бажанні як пішаками в шахах.

У фільмі панує абсолютно міфічна атмосфера. Ні в кого ж не виникає питань до грецьких богів, коли вони вбивають своїх ворогів та вішають їх голови як символ перемоги? Але де ліміт жорстокості під час самозахисту? Тут кожен сам має відповісти на це етичне питання.

Хочеться лише додати, що природа добра і зла – одвічна тема. У своїй книзі «Банальність зла» видатна філософиня XX сторіччя Ханна Арендт написала, що «зло роблять звичайні люди… та «є тільки одна протиотрута від універсального зла: здатність думати». Ці роздуми про етику, на які неочікувано надихає «Бакурау», також підсумує цитата Солженіцина з «Архіпелагу Гулагу»: «Лінія, що розділяє добро і зло, перетинає серце кожної людини. І хто знищить шматок свого серця? .. Протягом життя одного серця ця лінія переміщується на ньому, коли її витісняє радісне зло, або ця лінія звільняє простір добру, що неочікувано розквітає».

bacurau
2019
режисери: Жуліано Дорнель і Клебер Мендонса Фільйо
жанр: драма
у головних ролях: Удо Кір, Сонія Брага, Барбара Колен

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: