«Пригоди Піноккіо» Маттео Гарроне: дерев’яна переконливість

Ретельна адаптація відомої казки

Побачивши театр ляльок у своєму селі, столяр Джепетто хоче й сам зробити з дерева хлопчика. З поліна народжується його син, який замість школи потрапляє до того ж таки театру. Звідси починається його шлях, повний небезпек. А бідолашному Джепетто доведеться знайти сина та надолужити його виховання. Казка Карло Коллоді пережила десятки екранізацій, але вперше за багато десятків років адаптація виходить в італійський прокат на великих екранах і потрапляє на Берлінале (нехай і не до конкурсу). За розповідь узявся Маттео Гарроне, який заробив кредит довіри завдяки «Казкам казок» із вишуканою Монікою Беллуччі й зібрав для нього чимало історій зі збірки Джамбатісти Базіле. Результат нового проєкту про дерев’яного хлопчика оцінили італійські глядачі. З грудня 2019 року стрічка вийшла в прокат і стала місцевим хітом. «Пригоди Піноккіо» пройшли перевірку на якість і на берлінських показах.

Із перших секунд стає зрозуміло, що Маттео Гарроне не цікавиться соціально-політичними аспектами казки. Екранізація відбувається дослівно за книгою Коллоді й намагається сподобатися дітям і дорослим. Якщо пригадати діснеївську адаптацію, стають помітними відмінності. Одна з найбільших – похмурий тон казки, який проникає у фільм візуальними образами: підвішений за шию Піноккіо, зайці, які несуть труну, риба, що говорить у шлунку кита. Такі моторошні епізоди викликають чимало запитань про цільову аудиторію. Втім, режисер радше жонглює ними, ніж сконцентровує увагу на жалюгідних буднях дерев’яного хлопчика. Ламає це уявлення й дидактичний меседж, який кілька разів промовляє великий CGI-тарган. Мовляв, слухайтеся діти своїх батьків – і все буде чудово. Позаяк з’являється цей персонаж рідко, то на голову глядачів такої нав’язливості звалиться небагато.

Повчальні інтонації казки Маттео Гарроне зберіг не лише для того, щоби виправдовувати дії своїх персонажів і гарно зав’язати в кульмінаційний вузлик. Педагогіка була й головним лікнепом казки Карло Коллоді, яку на свій лад переписав Олексій Толстой. Спершу він займався перекладом «Піноккіо» з італійської мови, але значно переробивши сюжет, вирішив видати її своєю книгою. Тому український глядач може проасоціювати побачене з радянською версією казки. І тим помітніші будуть переваги італійського тексту над російським. «Пригоди Піноккіо» вчать емпатії, чесності та слухняності. У той час «Пригоди Буратіно» могли б похвалитися тим же, але головний герой цієї історії проходить значно коротший та легший життєвий шлях, аби повірити в його переродження (буквальне та метафоричне). Піноккіо ж встигає потрапити до чародійки, під суд та перетворитися на віслюка завдяки своїй необачності. Страшно подумати, через які випробування проведе цього персонажа Гільєрмо дель Торо та Роберт Земекіс у майбутніх адаптаціях.

Окрім ретельного переносу тексту на екран, Гарроне довелося зіштовхнутися з головним ворогом сучасного кінематографу – CGI. Спеціальні ефекти досі викликають в аудиторії багато суперечок. Нещодавні «Кішки» Тома Гупера повернули нас до часів 90-х, коли CGI-єм нехтували й видавали за великі досягнення, які, щоправда, не витримала перевірки часом. У «Пригодах Піноккіо» спеціалісти з візуальних ефектів вирішили піти на компроміс із собою, тому використовували механічні ефекти та грим і мінімально зверталися до комп’ютера. Від цього виграли всі, адже серед адаптацій ми бачили багато невдалих прикладів, де славнозвісний хлопчик встиг побувати навіть роботом у анімації «Піноккіо 3000». Грим у фільмі Маттео Гарроне виглядає переконливо, але от із CGI доводиться все-таки миритися, адже він не вражає масштабами й, тим паче, правдоподібністю. У фільмі повно інших «плюсів», які перетягують на себе увагу: декорації, костюми, діалоги італійською, які, на жаль, не почує український глядач. Але насправді головною насолодою для вух та очей у «Пригодах Піноккіо» стає Джепетто, якого грає Роберто Беніньї.

67-річний актор уже не вперше приглядається до казки про дерев’яного хлопця, адже у 2002 році випустив режисерську роботу про нього, де й сам зіграв головного героя. Це була катастрофа, адже, крім «Золотої малини» за найгіршу чоловічу роль, стрічка має найнижчий рейтинг на Rotten Tomatoes – 0%. У фільмі Маттео Гарроне Беніньї вже грає батька Піноккіо й насолоджується кожною появою в кадрі. Хочеться спін-офу про нього, адже герой повний життя, радіє будь-яким дрібницям і експресивно розмовляє навіть із незнайомцями. Це уособлення безпричинного щастя відчувається і крізь екран. Звісно, не лише Роберто Беніньї може витягнути на своїх плечах весь фільм. Його у двогодинному хронометражі злочинно мало, але актор передає все, за що пам’ятаємо й любимо казку. Це щира й щедро розказана історія про те, що доброта та піклування не коштують ламаного гроша. Задля розуміння їхньої цінності головному герою треба пройти пів світу. І як добре, що ця мандрівка сповнена цікавих персонажів та пригод, а не нудьги та блідої медитативності.

Pinocchio
2020
режисер: Маттео Гарроне
жанр: пригоди
у головних ролях: Марина Вакт, Роберто Беніньї, Массімо Чеккеріні

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: