«Я, Деніел Блейк»: Старим тут не місце

Кен Лоуч доводить чого варта наполегливість. Деніел Блейк наслідує його приклад.

Одного разу Кен Лоуч вирішив зняти маленький фільм. Він прийшов до своєї улюбленої продюсерки Ребекки О’Браєн та запропонував їй зробити це. Після чого разом зі сценаристом Полом Лаверті здійснив невелику подорож Британією для дослідження актуальних проблем. Так у них народився задум, який пізніше перетворився на «Я, Деніел Блейк». Фільм за доброю традицією потрапив у Канни, де Кен Лоуч отримав другу в своїй кар’єрі Золоту пальмову гілку. Та й до цього нестачі в нагородах у нього не було – наразі у режисера 15 відзнак з Лазурового берега.

Кен Лоуч не відходить від власних правил і знову знімає фільм у стилістиці британського соціального реалізму 60-х – і навіть зважаючи на це «Я, Деніел Блейк» виглядає сучасним і вельми стильним. До того ж це ще й найбільш глядацький фільм кінематографіста. Мінімалістичність та певна камерність стрічки зі стовідсотково ефективністю викликають аудиторію на контакт. Кен Лоуч, що знімає фільми тільки як Кен Лоуч, вже давно довів, що існування поза трендами може не тільки виправдати себе… але й створити власний локальний тренд.

Якщо режисерські правила у Лоуча незмінні, то історії – щоразу різні. Деніел Блейк намагається отримати допомогу через тимчасову непрацездатність, натомість стикається із численними процедурами, інструкціями та дискримінацією. Формальний привід для останньої досить незвичний – невміння користуватися сучасними технологіями. Комп’ютер стає чудовою метафорою сучасної бюрократії, вочевидь не надто орієнтованої на людей.

Конфлікт виникає наче з нічого, дуже нагадуючи ще більш стриманий фільм на подібну тему – «Закон ринку» Стефана Брізе. Він також вирішений у дусі мінімалізму, але знятий менш динамічно: довгі плани знуджують героя і глядача. Брізе впевнено прямує до мети, змушуючи нас зненавидіти бюрократичну і антилюдяну систему бірж праці. Хоча, здавалось, навішо – от ви особисто знаєте когось, хто в захваті від подібних інституцій? Здається, такі знайомі є лише у Брізе.

«Закон ринку» при цьому більш відсторонений від героя, аніж «Я, Деніел Блейк»: Лоуч дуже співпереживає своїм персонажам. Він намагається показати їх з найкращої сторони і, здається, якби міг, просто би вийшов і за Деніела розібрався з тим бісовим комп’ютером. Та Лоуч не виходить, четверта стіна лишається на місці, а ми досі знаходимось у полі реального. Що ж, такі правила соціальних драм.

Зіштовхуючи абсурдні елементи дійсності, Лоуч практично відтворює «Замок» Кафки. Кожен крок назустріч лише ускладнює подальший процес, віддаляє від мети та створює нові перешкоди. Але Деніел Блейк не здається, лишаючись людиною. Це дозволяє йому не тільки пручатись, не втрачаючи надії, а й допомагати своїм ближнім, які не у кращому становищі, аніж він сам. Боротьба, за Лоучем, не може бути програна, всі правильні зусилля нагороджуються. Єдине от – яку ціну доведеться платити за саму лише можливість перемоги.

I, Daniel Blake
2016
режисер: Кен Лоуч
жанр: драма
у головних ролях: Дейв Джонс, Гейлі Скеарес, Бріана Шанн

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: